У журналі «Український тиждень» вийшов аналітичний матеріал Михайла Якубовича «Халіфат Свята Русь». Спільнота російських мусульман у війні проти України». Стаття присвячена позиції вищого мусульманського духівництва РФ та російських мусульман щодо війни в Україні.
Наводимо скорочену версію тексту.
«Десять років тому, ще до Революції Гідности й початку першої фази російсько-української війни мені випало читати ознайомчу лекцію імамам російських мусульман у Нижньому Новгороді. Я добре пригадую цю специфічну авдиторію, де контрастували між собою духовні лідери з умовного „центру“, себто кількох російських мегаполісів, і конкретної глибинки. Темою лекції був іслам у Центрально-Східній Європі, яка для слухачів радше асоціювалася з межами „екс-СРСР“, — пише автор. — Уже тоді, в жовтні 2013-го, на слуху була тема євроінтеграційних порухів Віктора Януковича, і один з імамів, дізнавшись, що я з України, прямо заявив: „Что там у вас происходит, в Европу собрались? Никуда вас Россиюшка-матушка не отпустит!“ Для мене, умовного „слов’янина“, така любов до імперського центру відкриттям не була. Власне, навіть нині значна присутність „неросійських» народів серед окупантів, чи то бійців на фронті, чи в тилу, навряд може бути чимось дивним для тих, хто давно стежить за етнорелігійними процесами в РФ».
«Чому, здавалося б, „пригнобленим“, тим, у кого відібрали державність, зазіхнули на мову, культуру й навіть релігію, раптом ставати на бік своїх гнобителів та ще й віддавати за них своє життя? Чи, можливо, російським мусульманам настільки добре живеться в їхній великій державі, що вони ладні пожертвувати життям задля її збільшення і включення нових територій?» — міркує Михайло Якубович.
На його думку, відповіді на ці та інші питання не варто шукати в якихось хитросплетіннях ісламської теології, що сформувалася задовго перед приходом ісламу на терени нинішньої РФ.
«Кремлівська влада швидко схаменулася (одразу після приходу Путіна в 1999-му) й почала згортати будь-яку ісламську діяльність, яка мала б хоч якийсь „нелояльний“ ухил. Так розпочалося своєрідне „десятиліття ісламофобії“ <…>. Після подій 11 вересня 2001 року, коли євроатлантичні сили розпочали „глобальну війну“ з терором, російська влада без особливих хвилювань за свій міжнародний імідж буквально „зачистила“ мусульманське поле від небажаних елементів. Лідери ісламських релігійних спільнот почали змагатись у лояльності до Центру (особливо на тлі непоганих субсидій в їхні кишені через різні федеральні програми підтримки „духовности“), російські суди масово „штампували“ списки „екстремістської літератури“ (аж до включення туди перекладу ісламських першоджерел, Корану й Сунни). <…> На цьому тлі будували й відкривали нові мечеті, у яких із мінбарів виголошували проповіді на славу РФ і Путіна особисто, пропагували „традиційний“ іслам, який, мовляв, татари, башкири, аварці та інші народи сповідували до появи різних „екстремістів“. Попри величезну кількість мусульман у Москві (близько 3 мільйонів на 11 мільйонів населення) кількість мечетей у російській столиці просто дивує — їх там аж 5. Тим часом, наприклад, у меншому 9-мільйонному Лондоні таких аж 400 (із них понад 50 — окремі споруди з мінаретами). <…>», — йдеться у матеріалі.
Михайло Якубович пригадує, як кілька років тому отримав запрошення долучитися до онлайн-заходу, що проводила одна мусульманська організація в Санкт-Петербурзькому державному університеті. Тоді, він із подивом почув від імама в чалмі: «Когда я носил погоны и допрашивал настоящих террористов…».
«Неважко уявити таких релігійних лідерів не лише з папірцем, куди записують нелояльних, а навіть зі зброєю», – робить висновок автор.
За офіційними даними, у війні проти України вже загинуло щонайменше двоє російських ісламських діячів: головний імам Теврізького району Омської области Руслан Вахітов та імам села Мулловка Самарської области Ірек Насиров.
Реакція російських мусульманських лідерів, була загалом передбачуваною. Муфтії РФ наввипередки почали то благословляти на війну з «бездуховним НАТО», то проголошувати «джигад проти ЛГБТ в Україні», то вдаватися до інших пропагандистських формулювань. Проте, якщо з релігійними лідерами все зрозуміло, то що думають пересічні мусульмани?
Для мусульман із міст і містечок російської глибинки війна, як пише Михайло Якубович, лишається такою собі «звичайною подією», цілком відповідною парадигмі мислення радянської людини. З цього погляду етнічні спільноти РФ мало чим відрізняються від самих росіян: їхня ідентичність формально сконструйована як такий собі закуток у «великій державі», резервація, де вижити можна за принципом «аби не гірше», а російська мова, культура та взагалі все російське — засіб комунікації з зовнішнім світом.
Буквально на початку цього місяця Рамадан муфтій ДУМ РФ Равіль Гайнутдін, вітаючи послів арабських та ісламських держав, багато разів згадував Путіна та Лаврова, не згадавши, звісно, жодного разу Коран, Сунну чи щось ісламське взагалі.
Численні мусульманські блогери з РФ, підтримуючи офіційну риторику, пророкують швидкий «занепад бездуховного Заходу» й вихваляють переваги життя в «великій країні», висловлюючи щирий подив у зверненнях до мусульман України: «Чому ви не хочете жити з нами?»
І поки «ісламська еліта» РФ має непоганий зиск із такої риторики й не відчула тягар війни: ніхто не опинився під санкціями, а умовно «мусульманські» країни від Туреччини до ОАЕ не заперечують ні проти релокації російського бізнесу, ні проти інших видів співпраці.
Отже, політична русифікація російського ісламу, як еліти, так і низів, досягнула своєї мети, підсумовує Михайло Якубович. Верхівка влилася в російську ієрархію бізнесу та влади, а «глибинка» мало чим за своєю картиною світу відрізняється від пересічного росіянина. Особливо, якщо йдеться про найстійкіший електорат Путіна, «покоління телевізора» 50+ (яке, власне, найчастіше відвідує мечеті). А мусульманська молодь, як і російська загалом, тотально дезорієнтована — цей прошарок населення не знав іншої влади, крім путінської.
Якщо десь на Заході жевріють сподівання про зміни в російській еліті, то було б, очевидно, цілком наївно чекати його від «мусульманського сегмента» й тим паче вбачати в ньому ключову роль.
Існує й інше питання, яке досі не має відповіді: а чи готовий Захід підтримати російських мусульман? Досвід України, особливо мусульман-добровольців з-поміж іноземців, зокрема обтяжених російським громадянством, що ставали до лав захисників навіть перед широкомасштабним вторгненням РФ, показує значну обережність держави в цьому контексті. Та й Захід, маючи живий острах перед «ісламізмом» у цьому питанні ще стриманіший. Тож для окремих російських мусульман доступний або тихий опір — як мінімум уникнути мобілізації, — або, як максимум, виїхати з країни, не чекаючи на якісь особливі зміни. В ідеалі для декого — стати до лав ЗСУ.
Михайло Якубович переконаний, що Україні, особливо українським мусульманам, не лишається нічого іншого, крім військової та, що не менш важливо, медійної боротьби: конкретного донесення до ісламського світу правди про те, що РФ — це типова колоніальна імперія, де золота баня Московської соборної мечеті ніщо інше, як лицемірна фікція.
