21–23 серпня 1943 року відбувся Третій Великий збір ОУН(б). У підсумковому документі зазначено:
«Борючись за визволення українського народу, ОУН організує політичну співпрацю з іншими поневоленими народами вже сьогодні і буде співпрацювати з усіма вільними народами в майбутньому. Але основою тієї співпраці є тільки взаємна пошана і визнання прав всіх на вільне життя».
На відміну від тоталітарних держав, що панували в тогочасній Європі, нова Україна, на думку учасників Великих зборів, повинна бути розбудована зовсім на інших принципах: «Ідеал нового суспільства — вільна людина»; «свобода друку, слова, думки, переконань, віри й світогляду, проти накидування суспільству світоглядових доктрин і догм»; «повне право національних меншин плекати власну за формою і за змістом національну культуру»; «рівність усіх громадян, незалежно від їх національності, в державних і громадських правах і обов’язках».
У цей час на більшій частині України вже створено загони УПА або підпільні осередки, що вели збройну боротьбу проти нацистів і радянських більшовиків. Важка була ситуація у Криму, де репресивні органи Рейху не раз завдали удару по українському підпіллю. У лютому 1943 року у Джанкої затримали С. Теслю, керівника ОУН(б) у Криму. Для його звільнення розробили справжню військову операцію. Бандерівці організували напад на приміщення місцевого гестапо, де утримували Теслю, але атака була невдала, німцям удалося її відбити й захопити в полон одного з нападників.
Після Теслі керівником кримських бандерівців призначений Л. Ларжевський. На той час ситуація на радянсько-німецькому фронті значно погіршилася. Після поразки під Курськом Червона армія почала «визволяти» Україну. Восени радянські війська вийшли на Чонгар і Перекоп. Постачання німецьких військ у відрізаному Криму було тепер можливим лише морським шляхом. Ситуація для кримського підпілля ще більш ускладнилася, бо перервався зв’язок з керівними центрами ОУН-УПА.
У цей час на Західній Україні розгортався рух опору. У деяких областях УПА контролювала цілі райони, вступаючи в бої з частинами німецької армії та поліції. До повстанських загонів стали приєднуватися втікачі з нацистських концтаборів, а також дезертири з національних легіонів. Дослідник В.Деревінський писав:
«З розгортанням збройної боротьби ОУН та УПА розпочали доносити свою політичну позицію представникам інших народів за допомогою агітаційно- пропагандистської діяльности. ОУН та УПА закликали здійснювати боротьбу проти радянського та німецького імперіалізму, оскільки вони є ворожими поневоленим народам Східної Європи і Азії, бо ведуть боротьбу за світове панування. Стверджувалось, що СРСР, так як і Німеччина, намагається використати народи Європи і Азії в своїх загарбницьких цілях за допомогою фальшивої пропаганди про те, що ці країни борються за визволення поневолених народів. З огляду на це ОУН і УПА закликали ці народи не вступати на службу у військові підрозділи Німеччини і СРСР або залишати їх лави та приєднуватися до визвольних рухів поневолених народів, або хоча б допомагати чи не чинити перешкод їхній діяльності».
Для того, щоб об’єднати антифашистські та антирадянські сили керівництво УПА провело Конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії. Вона відбулася 21–22 листопада в селі Ілляшівка Острозького району Рівненської области (село засноване волинськими татарами ще наприкінці XVIII ст.). У конференції взяли участь 39 представників від 13 народів. Майже половина учасників були представники мусульманських народів: узбеків, азербайджанців, татар, зокрема кримських, казахів, башкир тощо.
Точно невідомо, хто саме представляв кримських татар, бо більшість делегатів були відомі лише під їх підпільними псевдонімами. У конференції взяв участь командувач УПА Роман Шухевич. Поміж делегатів була член кримського осередку ОУН(б) Катерина Мешко-Логуш. Учасники ухвалили два основні документи: постанову й відозву, що наголошують на потребі «створення спільного комітету народів Східної Європи і Азії, який буде координувати всі національно-революційні сили цих народів, виробить єдину лінію боротьби зі спільним ворогом, єдину тактику боротьби та у відповідний момент кине клич до одночасного повстання всіх поневолених народів».
Для виконання рішень конференції в лавах УПА створено окремі національні підрозділи, що не тільки вели пропаганду серед земляків, а й брали участь у бойових діях з окупантами. Згодом, після закінчення Другої світової війни, в Західній Німеччині створено координаційний орган націй, що опинилися під владою комуністів — Антибільшовицький блок народів (АБН). Очолив цю організацію видатний діяч ОУН Ярослав Стецько.
Лишилося не дуже багато спогадів про кримських татар, що воювали у складі УПА. Зокрема, начальник оперативного відділу штабу УПА-Північ полковник УПА М. Омелюсік писав: «Це був прекрасний бойовий матеріал, військово вишколений та набулий практичного знання у війні». Один з відомих діячів ОУН, історик Л. Шанковський стверджував, що не було відділу УПА, в якому б не було татар-кулеметників.
Улітку 1944 року більшу частину Західної України вже окупували радянські війська. У цій ситуації командування УПА мусило відправити окремі національні загони в рейди на Схід. Представники поневолених народів повинні були розпочати збройну боротьбу на рідних землях. Окремий загін кримських татар вирушив на батьківщину. У квітні 1944 року Червона армія розпочала операцію з захоплення Криму. Німці недовго чинили опір. Утрати радянських військ за 35 днів становили понад 80 тисяч убитими й пораненими. 12 травня весь півострів був захоплений. З перших днів НКВД розпочало арешти серед нелояльного населення. Найбільше затримували кримських татар, що їх уважали за колаборантів, але найжахливіше було попереду.
18 травня, розпочалася депортація всього кримськотатарського народу до Центральної Азії. У пояснювальній записці, підготованій наркомом внутрішніх справ СРСР Л. Берією вищому керівництву країни, той намагався обґрунтувати депортацію нахабною брехнею: «З огляду на зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу та виходячи з небажаности подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу».
Депортація кримських татар призвела до ліквідації національного руху на півострові. Одночасно з кримцями НКВД завдало удару й по залишках українського підпілля. З 1944 до 1946 року практично всіх членів кримської ОУН заарештували, а один з них, Володимир Шарафан, розстріляний. Однією з небагатьох активісток кримського підпілля, кому вдалося вижити, не потрапивши до рук НКВД, була К. Мешко-Логуш, що в 1944 році за дорученням керівництва УПА виїхала за кордон. Вона дожила до часів проголошення незалежности України й померла 1991 року в США.
