Зодіє Салієва: У Криму відбувається та сама депортація — просто тиха, без вагонів

Зодіє Салієва: У Криму відбувається та сама депортація — просто тиха, без вагонів
Зодіє Салієва, ветеранка кримськотатарського руху та мати Сейрана Салієва
15.08.2022
Оцініть статтю: 
(15 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Зодіє Салієва, ветеранка кримськотатарського руху та мати Сейрана Салієва, журналіста й активіста, засудженого окупаційною владою РФ до 16 років колонії суворого режиму, в інтерв’ю «Громадському» зауважила, що нині у Криму повторюється депортація кримськотатарського народу, просто це відбувається «тихо, без вагонів». 

Зодіє Салієва народилася в Узбекистані, куди 1944 року депортували її маму з сестрами та бабусю. Тоді за наказом Сталіна за три дні (18–21 травня) з Криму примусово вивезли все кримськотатарське населення. Під час депортації та в перші роки у вигнанні загинуло до половини депортованих. Їм не дозволяли повернутися додому, а в Криму тим часом стирали все, що було пов’язане з кримськотатарським народом, зокрема топоніми. 

З дитинства Зодіє-ханум відчувала, що повернення до Криму, додому неминуче, але воно тривало для неї аж 38 років. Їй довелося брати участь у численних мітингах за право кримських татар жити у Криму, зокрема пробути три тижні на відомому мітингу на Красній площі в Москві 1987 року. Повернувшись із депортації родина Салієвих по цеглинці відбудовувала нове життя, облаштовувала свій дім, міцніше запускала коріння в рідну землю, з якої була вирвана 78 років тому, та від 2014-го Росія, що називає себе наступницею Радянського Союзу, знову позбавляє кримських татар батьківщини.

«У нас була мета — повернутися у Крим, відкрити там свої школи, розвивати власну культуру, говорити рідною мовою. Як це було перед депортацією… — згадує Зодіє Салієва. — 1992 року ми назавжди повернулися на батьківщину. Свідоме дитинство наших дітей минуло вже в рідному Криму. І от коли ми нарешті повернулися й тільки-тільки почали облаштовуватися тут, якихось 30 років минуло, як нас знову позбавляють дому… Або ти маєш прогнутися під російську владу, або ж виїжджати з Криму, або — арешт і суд на території Росії. Це теж депортація, просто тиха, без вагонів…»

Пані Зодіє розповідає про 2014 рік, коли півострів окупувала РФ, почалися гоніння на корінний народ, кримських татар, і каже про арешт свого сина та вирок йому так званого суду:

«Коли у 2014-му почалися ці всі події на півострові, у місцях компактного проживання кримських татар була організована оборона: чоловіки вночі чергували на вулиці, щоб не було жодних провокацій. Мій син Сейран теж брав термос, бутерброди та ішов чергувати. Я вже працювала у Меджлісі, коли одного разу з його будівлі так звана „Кримська самооборона“ зірвала прапор, щоб повісити свій. Я їм кажу: „Що ви робите? Я його зараз зірву! Він тут висіти не буде!“ Вони мене не послухалися, зірвали той, що майорів, повісили свій. Ще не встигли піти, а я вже піднялася на другий поверх, зірвала той їхній прапор і вслід їм кинула. Я тоді ще навіть не уявляла, що все складеться саме так, як склалося.

У травні 2016-го на світанку силовики ввірвалися до будинків чотирьох кримських татар. Сейран тоді побіг у мечеть і через рупор сповістив людей, у яких саме будинках почалися обшуки. Два місяці силовики розшукували, хто це зробив, аж поки хтось не показав на Сейрана. Він тоді заплатив штраф 20 тисяч рублів. У 2017-му йому вже дали 12 діб арешту за його журналістську діяльність.

11 жовтня 2017 року на світанку силовики знову прийшли у наш дім. Це було щось! Три види військ: чорні, сірі, камуфляжні. Невже, думаю, в такій кількості, з автоматами й собаками вони прийшли до однієї людини? Полчище! Щоб народ не збирався біля нашого будинку, вони відігнали всіх через дорогу, в поле. І я тоді зрозуміла, що це надовго. Силовики розпитували про зброю, вибухівку, наркотики. Усе тут перевернули. Я заправляла диван, а на його спинці лежали дитячі іграшки. Я їх почала розкидати й казати: „Ось така в нас зброя, ось вона!“ Вони одразу поклали Сейрана на підлогу, наділи наручники, а потім забрали [його]. Його звинувачували в нібито тероризмі, хоча насправді карали за його журналістську діяльність та активізм. Ми були готові до того, що Сейран отримає великий термін. Ілюзій не мали. 16 вересня 2020 року Південний окружний військовий суд у російському Ростові-на-Дону оголосив вирок фігурантам другої бахчисарайської групи у „справі Хізб ут-Тахрір“. Усі вони отримали від 13 до 19 років в’язниці. Сейран — 16 років колонії суворого режиму, після апеляції — 15 років.

Але я впевнена, що імперія зла не вічна, і справедливість зрештою переможе. За Сталіна мої родичі були в ГУЛАГу. Якось мій дядько ще за студентських років сказав: „От би цей вусатий помер, і народ став би нормально жити“. І його одразу звинуватили у шпигунстві та засудили до таборів. Це було 1951 року. У 1955-му його звільнили.

Я вірю і сподіваюся, що наші сини й чоловіки не сидітимуть у колоніях увесь термін. Вірю, що побачимо їх раніше. Вони сильні, вони вистоять. Як свого часу вистояли наші батьки й ми».

Повне інтерв’ю Зодіє Салієвої читайте за посиланням.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.