Пішов з життя свідок депортації 1944 року Садик Аджи Селімов

Еміне Джеппарова/фейсбук:  В 13-річному віці Садик Аджи Селимов був разорм з усім кримськотатарським народом депортований з рідної землі
Еміне Джеппарова/фейсбук: В 13-річному віці Садик Аджи Селимов був разорм з усім кримськотатарським народом депортований з рідної землі
Еміне Джеппарова/фейсбук: Одна з картин пензля Садика Аджи Селимова
Еміне Джеппарова/фейсбук: Одна з картин пензля Садика Аджи Селимова
Еміне Джеппарова/фейсбук: Найбільшою мрією Садика Аджи Селимова було мати альбом репродукцій своїх картин
Еміне Джеппарова/фейсбук: Найбільшою мрією Садика Аджи Селимова було мати альбом репродукцій своїх картин
Еміне Джеппарова/фейсбук:  В 13-річному віці Садик Аджи Селимов був разорм з усім кримськотатарським народом депортований з рідної землі
Еміне Джеппарова/фейсбук: Одна з картин пензля Садика Аджи Селимова
Еміне Джеппарова/фейсбук: Найбільшою мрією Садика Аджи Селимова було мати альбом репродукцій своїх картин
29.09.2020
Оцініть статтю: 
(10 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Сумну новину про смерть свідка сталінської депортації 1944 року — кримського татарина Садика Аджи Селімова повідомила 29 вересня перша заступниця міністра закордонних справ Еміне Джапарова.

«Сумна новина з Криму. З життя пішов Садик Аджи Селімов, якому в лютому мало виповнитись 90 років. Дідусь Садик став героєм нашого фільму «194показали 4», прем’єра якого відбулась у Києві 18 травня 2019 року. Фільм через ті картини, які він малював з дитинства, не маючи можливості вчитись малюванню. Свою першу картину він намалював на стіні. Депортацію 1944 року зустрів 13-річним хлопцем і весь пережитий біль і втрати, голод і злочин депортації Садик виклав у малюнки. Він розповідав, що за часів СРСР до нього — звичайного викладача малювання в школі — навідувались спецслужбісти. Свої картини про Крим і депортацію він був змушений забілити вапном (щоб потім легко було відмити) і ховати їх у курнику. Його найбільшою мрією було мати альбом своїх картин. Щаслива, що ми встигли втілити в життя цю мрію», — пише пані Еміне.

Книга Садика Аджи Селімова «Я свідчу» має силу і документа, і художнього доказу. Її автор втратив батьків у 1947 році, опинився в дитячому будинку. І його життєвий шлях позначений кількома віхами: дитинство в рідному селі Ускут, між Судаком і Алуштою, ніч депортації і страшні роки виживання на чужині.

Як написав у своєму відгуку на книгу журналіст Микола Семена, «…На тій чужій землі, де від важкої роботи вмирали жінки, від голоду і хвороб гинули діти, а неглибокі могили переселенців розгрібали вовки і шакали. У тих спецпоселеннях, де в дітей за одне яблуко під час голоду, бувало, стріляли, де матір, яка народила вночі, наступного дня вже виганяли на роботу, і всім виселеним періодично треба було відмічатися в комендатурі. А тим, хто опинився у дитбудинку, за шматок хліба і склянку води на обід потрібно було вголос дякувати катові Сталіну, який і вигнав весь кримськотатарський народ зі своєї Батьківщини. Все це Садик Аджи Селімов намалював на своїх картинах — сонячних і світлих, коли йдеться про життя до депортації, чорних і похмурих, коли йдеться про вигнання. Всього Садик Аджи Селімов намалював понад сто полотен. Історія цих картин також героїчна і трагічна. Уже у 1970-ті роки співробітники органів домагалися того, щоб кримські татари забули про своє походження. Тоді проти них вигадали спеціальну статтю 190, за якою засуджували їх співвітчизників, які вели розмови про повернення на Батьківщину. Точно так, як зараз у свій Кримінальний кодекс російські окупанти внесли статтю 280 й інші, за якими засуджують людей, які стверджують, що Крим — окупований, і що Крим — це Україна».

Історія життя Садика Аджи Селімова буде вічно жити у документальному фільмі «1944», знятого компанією FRESH PRODUCTION GROUP (режисери Фатіма Осман і Юнус Паша) , у якому розповідається про трагедію депортації кримських татар.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.