Перший фронтовий поет незалежної України Борис Гуменюк, якого дотепер більше знали як прозаїка (у першу чергу, мабуть, завдяки роману «Лук’янівка»), в четвер, 22 жовтня під час свого творчого вечора представив нову збірку творів «Вірші з війни», що вийшла друком кримськотатарською мовою.
Про це на своїй сторінці в соцмережі Фейсбук написав член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Сергій Костинський, що поділився своїми враженнями від поезії Гуменюка, які були настільки емоційними, що навіть заважали висловити промову на презентації:
− Говорити було важко та боляче, − зазнається Сергій Костинський, − тому що вірші − відкрита рана. Чесні, щирі, сильні… Єдине, що хотів би відзначити, ця збірка має бути в кожній кримській, в кожній кримськотатарській родині. Для того, щоб, коли кажуть, що «Україна нічого не зробила для Криму», знати, через що пройшли брати-українці, через що пройшли співвітчизники на полях війни, віддаючи свої життя, втрачаючи своїх друзів та побратимів, борючись за Україну, за Луганськ, за Донецьк, за Крим. Аби відчувати те, що відчували й відчувають хлопці зараз на фронті…
Сергій Костинський також озвучив намір поінформувати громадськість про те, як тривала робота над перекладом:
− Будемо проводити прес-конференцію наступного тижня й розповідати про те, що диво української літератури створене фронтовиком, перекладено кримськотатарською силами кримських татар і вже розповсюджується серед кримців.
Своїми враженнями від презентації поділився в соцмережі Фейсбук й український громадський і політичний діяч, історик, публіцист, перший заступник голови Держкомтелерадіо України Богдан Червак:
− Презентація «Віршів з війни» Бориса Гуменюка кримськотатарською мовою повернула до подій майже річної давнини. Славної пам’яті Василь Кіндрацький вперше запросив до офісу ОУН кримських татар. Тоді для нас це було незвично. Але дуже скоро не тільки подружилися, а й поріднилися, − пише він. − Відтепер ми разом. Ворог у нас один — Москва. Мрія у нас одна — жити в незалежній Україні, − переконаний Богдан Червак.
Як відзначає критика, зокрема Олег Коцарев, «Вірші з війни» − мабуть, не зовсім класичний для української літератури зразок «фронтової поезії».
− Надто вже людський, особистий її вимір. У поезіях Гуменюка фігурує окрема людина в шалених обставинах війни, і це, як на мене, головний стрижень, сенс книги. Він виявляється навіть потужнішим за безперечно присутній тут патріотизм. Це особливо добре помітно у тих віршах, де з’являються образи ворогів: вони вельми індивідуалізовані, в їхніх зображеннях відчитується не лише ненависть і змагальність, але також і людське співчуття. Промовисті й описи різних тварин і птахів, життя яких в умовах війни радикально змінилось і часто опиняється під іще більшою загрозою, ніж людське.
Також критик пояснює прихільність автора до верлібру — «білого вірша»:
− Якщо про попередні війни наші поети писали більше в трагічно-урочистій стрімкій римованій силаботоніці, то Борис Гуменюк у «Віршах з війни» вдався до епічного, широчезного, багатослівного й риторизованого верлібру. Це, гадаю, теж стане для декого з читачів несподіванкою. Сам автор із цього приводу зазначає таке: «…Але хто тобі повірить солдате // Якщо ти в риму з пафосом // Говоритимеш про війну (…), − пише Олег Коцарев.
…Не потрібно прощальних промов, —
У тиші, яка настає після бою
Це завжди виглядає недоречно
Це наче штурхати загиблого воїна
І просити щоб той встав
Не треба панихид
Ми й так знаємо-де теперь буде наше місце
І — йдіть
Було б добре, як би на тому місці було поле
Колосилося жито
Щоб жайвір у небі
І — небо
Багато неба —
Ви можете собі уявити якій хліб родитиме поле
Де лежать бійці?!
(На пам’ять про нас їжте хліб з поля
Де ми полягли)
… Але це буде завтра
А сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперними лопатками
На її тлі
Останній вірш української літератури
ЩЕ ЖИВІ
