Вишивка на рушнику довела давню присутність татар на Галичині

Вишивка на рушнику довела давню присутність татар на Галичині
Вишивка на рушнику довела давню присутність татар на Галичині
Вишивка на рушнику довела давню присутність татар на Галичині
Вишивка на рушнику довела давню присутність татар на Галичині
Вишивка на рушнику довела давню присутність татар на Галичині
Вишивка на рушнику довела давню присутність татар на Галичині
18.05.2018
Оцініть статтю: 
(146 оцінки)
Власкор
Зображення користувача Власкор.

Коли ми чуємо щось про День вишиванки, на думку передусім спадає саме українська вишита сорочка, гаптований кушак чи плахта або спідниця-запаска… Але кожен народ має свою вишиванку з власною технологією, символами й поєднаннями кольорів.

Вишивкою оздоблювали не лише одяг, а й скатертини і простирадла, рушники і серветки. Проте найчастіше її наносили саме на сорочку і не просто як прикрасу, а як певний маркер приналежності до свого народу, племені, роду тощо. За вишиваним візерунком наші предки безпомилково визначали, звідки та чи інша людина, її суспільний та майновий стан… Вишивка — ще й закодоване побажання здоров’я та щасливої долі.

На жаль, сьогодні мало хто з пересічних громадян може похизуватися досконалим вмінням розшифрувати закодований у вишивці зміст, але цікавість до вишиванки повертається, все більше людей прагнуть дізнатися її секрети. Інша справа — науковці, для яких зразки давніх вишиванок та закодована в ній інформація є не просто історичним артефактом, а справжньою енциклопедією певного часу…

Наприклад, за допомогою вишитого татарського рушника дослідникам вдалося дізнатися багато цікавого з історії татар Галичини. Як пише у своєму дослідженні «Західні татари на землях Галичини. До питання про атрибуцію татарського рушника з с. Юнашків на Івано-Франківщині» науковий співробітник Національного музею історії України Савченко Олексій (повністю опублікованому в альманасі «Аль-Калям» № 7, 2018 р.), тюркське населення з Північного Причорномор’я і Криму довгий час проживало серед предків сучасних українців і брало активну участь в історичних і культурних процесах Галичини.

Як зазначає дослідник, знайдений рушник довгий час зберігала жінка татарського походження. Візерунок на ньому можна віднести до рослинного орнаменту. В ньому виділяються дві складові: верхня частина («українська») — характерна для того регіону Галичини — Опілля, та нижня («татарська»), на якій вишито рослину, що за словами колишньої власниці, має назву «татарське зілля» або «татарська трава». Це одна з народних назв болотяної рослини — «аїр тростиновий», що проростає у Східній і Центральній Азії та на Близькому Сході. В Європу вона потрапила з Османської імперії і Кримського ханства та використовувалась в медицині з XVI століття. Вважається, що в Східну Європу вона була занесена татарами, у яких існувала практика очищати нею воду під час військових походів. «Татарський візерунок» на рушнику не характерний для традиційної вишивки кримських татар і може бути місцевого походження. Колишня власниця звертала увагу на те, що він був перенесений з попередньої «старої речі», яка зберігалась у родині з попередніх поколінь.

Збереження подібних «культових» речей свідчить про спадковість і пам’ять потомків давнiх татар про своє етнічне походження. На це вказує і назва орнаменту — «татарський», який асоціювався у них з їх традиціями і звичаями, про які вже не пам'ятають.

Така пам’ятка привертає увагу до татар Галичини, походження яких досліджено мало з огляду на невелику кількість етнографічних і писемних даних, що дійшли до наших днів. В «галицьких татар» можна спостерігати ту саму тенденцію, яка характерна і для інших «західних татар». Навіть з огляду на перейняття місцевої мови, звичаїв і релігії, у них залишається пам’ять та  усвідомлення свого татарського коріння…

У дослідженні наводиться багато інших історичних фактів, які дозволяють стверджувати — на Галичині татари довгий час проживали у таких населених пунктах, як Львів, Перемишль, Яворів, Самбір, Рудки (з навколишніми селами Татари і Татаринів), села Курники, Старий Яжів, Боратин, Угнів, Станиля, Перегинське, Тисове, Букачівці, Бурштин, Юнашків, Жовчів, Старий Люблінець та ін.

Згадки про татар фіксують переважно в районі населених пунктів, які розташовувались біля фортець, на важливих магістралях сполучень, торгівельних чи «татарських шляхах». Саме біля них протягом XVI–XVII століть відбулись численні битви проти татарських військ, що здійснювали походи на землі Руського воєводства Речі Посполитої. В районі деяких із цих фортець фіксуються і «татарські кургани» та могили.

Часто походження татарських общин пов’язували з добою «Хмельниччини» і «Руїни» (зокрема, часами союзу між Бахчисараєм і Варшавою) та Польсько-турецькою війною 1672–1676 років.

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.