Туреччина прийняла у себе першу групу турків-месхетинців із зони АТО

Посол Туреччини в Україні особисто проводжає переселенців турків-месхетинців із зони конфлікту на сході України. Фото: QHA
Махпіля Шамшадова
Репатріанти в аеропорту Харкова
29.12.2015
Оцініть статтю: 
(356 оцінки)
admin
Зображення користувача admin.

В місто Ерзінджан у Туреччині з міжнародного аеропорту «Харків» 25 грудня відправились два літаки з 350 турками-месхетинцями, переважна частина яких проживала на території Донецької області (Слов’янськ і Донецьк).

Посол Туреччини в Україні Йонет Джан Тезель запевняє, що переселення турків-месхетинців з Донбасу до Туреччини жодним чином не пов’язане із загостренням політичних відносин Туреччини та Росії.

Як передає кореспондент УНІАН, про це він сказав журналістам у міжнародному аеропорту «Харків», звідки сьогодні вирушили два літаки з першими 350 турками-месхетинцями, яким за розпорядженням президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана буде надано прихисток у Турції.

— За два роки своєї служби тут я дізнався про проблеми цього народу, але головний фактор — це бойові зіткнення в районі Слов’янська. Рішення уряду (про переселення — УНІАН) було прийнято у квітні, — підкреслив він.

Також Посол Туреччини в Україні Йонет Джан Тезель висловив сподівання, що переселені з Донбасу в його країну турки-месхетинці збережуть громадянство України і будуть своєрідним «мостом дружби» з нашою країною.

— Турків-месхетинців, які стали громадянами України, як і кримських татар, ми сприймаємо як «міст дружби» у наших взаєминах з вашою країною. Тому я думаю, що вони збережуть своє громадянство, і їх зв’язки з Україною будуть продовжені, — сказав посол.

Він також нагадав, що всі вивезені з Донбасу турки-месхетинці отримають в Туреччині житло.

— Ці люди перебуватимуть у Туреччині як переселенці. На першому етапі всім буде надано житло, воно готове. Їм сприятимуть і в отриманні дозволу на працевлаштування, — сказав посол.

За його словами, всього в Україні проживає до 9 тисяч турків-месхетинців, значна частина з них — в околицях Слов’янська Донецької області (670 сімей, або близько 3 тисяч осіб).

Тезель зазначив, що допомога турецького уряду буде надана тільки туркам-месхетинцям, які проживали у зоні бойових дій.

— В результаті військових дій, які тривають з минулого року, у багатьох людей пошкоджені будинки, поля для землеробства стали непридатними. Ці люди звернулися до турецького уряду за допомогою, — сказав він.

Посол також нагадав, що історична батьківщина турків-месхетинців нині — на території Грузії.

Втім, як стверджує інформагентство QHA с посиланням на Посольство Республіки Туреччина в Україні, турки-месетинці, які покинули Україну, отримають статус переселенців, соціальну допомогу. Свою долю як громадян тієї чи іншої країни вони в майбутньому будуть вирішувати самостійно.

— Є очікування на міжнародному рівні, що вони зможуть повернутися на свою історичну батьківщину, — заявив він.

Нагадаємо, рішення про переселення турків-месхетинців було озвучено 20 березня 2015 року. Саме тоді, під час візиту прем’єр-міністра Туреччини в Україну, турки-месхетинці із зони АТО звернулися з проханням про переселення, і за розпорядженням президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана 3 тисячі месхетинських турків, які відчули на собі негативний вплив військового конфлікту на Донбасі, будуть переселені до Туреччини за рахунок турецької сторони. Для них виділять 33 житлові одиниці в Карсі, а інші будуть розміщені в провінції Ерзінджан.

Журналісти видання «Новий час» спілкувалися в аеропорту з переселенцями, які від’їжджали:

— Я кажу: «Жили тут нормально, як поїдемо в інше місце?». А чоловік мені: «Поїдемо та поїдемо», — голосить Махпіля Шамшадова. — І сини кажуть: «Ні, мамо, якщо забирають — треба їхати. Поїдемо, подивимося, все одно тут роботи немає, на що жити?».
Махпіля з родиною прожили в Слов’янську майже 14 років. Вона була шкільним кухарем. Чоловік з синами, як і більшість турків-месхетинців, які осіли в містечку за останні чверть століття, займалися землеробством.

— Земля у нас, поля. Вирощували огірки, помідори, синенькі (баклажани — ред.), перець, — розповідає Ваід Мамедов, чоловік Махпілі. — Два-три гектари землі беремо й оремо. Продаємо і живемо. Нормально живемо… Коли стріляти почали (з кінця травня по 5 червня минулого року — ред.), у підвалах сиділи, ховалися. Більше місяця сиділи. Яке тут землеробство?

— А чому зараз їдете? Адже зараз вже не стріляють.

— А ви дасте гарантію, що завтра нічого не буде? — хитро примружується Ваід. — Ні? Ми теж нічого не знаємо, а там — гарантію дають!

За свої 67 років він вже вчетверте переїжджає на нове місце. Народився в Узбекистані, куди батьків депортували з Месхетії в 1944-му. (За постановою Держкомітету оборони СРСР 115,5 тис. турків-месхетинців були виселені з рідної землі в Казахстан, Киргизію і Узбекистан «у зв’язку з тим, що значна частина населення була пов’язана з жителями прикордонних районів Туреччини родинними стосунками і проявляла еміграційні настрої, через звинувачення у посібництві ворогам, заняттях контрабандою та служінню для турецьких розвідувальних органів джерелом вербування шпигунських елементів і насадження бандитських груп»).

Після Ферганських погромів 1989-го сім’ї довелося виїхати до Росії. Потім — до Азербайджану. Звідти на початку 2000-х Ваід перебрався в Україну, в Слов’янськ. Каже, в Туреччині бував тричі (без дружини — Махпіля страшенно боїться літати) — брат живе там вже 10 років. Хотів би і сам з родиною переїхати, але зупиняла проблема з житлом.

— Будинок купувати дуже дорого. Брат — лікар, йому що? А мені — дорого. А тут зараз обіцяють і будинок, і допомогу.

— Хвилююся, яку роботу дадуть, які будинки, — дуже хвилююся. Везуть-то нас везуть, але як буде, чим займатимемося — хвилююся, — хитає головою Махпіля.

Представник Світового об’єднання турків-ахиска (DATÜB) в Україні Марат Расулов впевнений, що з роботою у більшості проблем не буде.

Перша група переселенців з України буде розселена у Східній Анатолії, в містечку Узюмлю (Üzümlü) провінції Ердзінджан (Erzincan):

— Там багато сільськогосподарських угідь, виноградники (Üzüm турецькою — виноград). Виноград не звичайний, а патентний — його тільки там вирощують. Наші переселенці зможуть займатися сільським господарством… За можливості забезпечуватимуть їх роботою за спеціальністю, яку вони мають.

За словами Марата, в Узюмлю для переселенців з України побудовані нові будинки:

— Є двоповерхові, є одноповерхові котеджі, побудовані з монолітного бетону. Квартира на сім’ю — чотири кімнати. У будинках — пічне опалення, в Ердзінжані зими холодні. Кожній родині приготовлено по 5 тонн вугілля. Люди їдуть в готові будинки. Там є все, що необхідно: посудне начиння, меблі, холодильник, пральна машина — все! Тільки особисті речі взяв, заїхав і живеш.

Ваід Мамедов зізнається, крім речей, взяли з собою консервацію та тушонку:

— Ну, а як? Дружина готувала, старалася! Як залишити?

Через великий багаж (120 кг) Ваід і Махпіля посоромилися їхати до Харкова зі Слов’янська разом з усіма, на автобусі. В аеропорт приїхали першими. Через кілька годин до входу в новий термінал під’їжджає три великі автобуса. Одним з перших виходить сивочолий старий з турецьким прапором на плечах:

— Гарний настрій! Доїдемо! — махає він рукою у відповідь на всі розпитування журналістів.

Марат Расулов пояснює, це найстаршому з переселенців 90 років. Він юнаком пережив депортацію турків-месхетинців, і зараз переїзд до Туреччини для нього як повернення на батьківщину, хоча це і не зовсім так.

Наймолодші — зовсім малюки, ще з сосками. Вони поважно сидять на руках у мам і гордо дивляться зверху вниз на дорослих, які метушаться з величезними баулами, і старших братів і сестер, що снують у них під ногами. Дітей дуже багато. Напевно, половина. 7-річний Рустам тягне білого ведмедика, майже з нього ростом. Іграшка не його, а молодшої сестри, 5-річної Хайят. Але їй підняти ведмедика просто не під силу.

Кілька хлопців у червоних футболках з портретом президента Туреччини і написом «Ердогане, ти правий!» сміються:
— Ердоган — наш президент! На батьківщину повертаємося!

Всюди звучить турецька мова. Турки-месхетинці зберегли мову. Тому, впевнений посол, проблеми, пов’язані з мовним бар’єром, їм не загрожують, а діти легко адаптуються в школі.

Але коли будуть наступні рейси, поки невідомо.

— Все залежить від підготовки, — пояснює Йонет Джан Тезель. — Основна частина всіх підготовчих робіт в Туреччині закінчена, але і тут люди повинні бути готові до переїзду. У наступні тижні будуть визначатися подальші етапи, все залежить від ступеня готовності людей.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.