Голова Управління Військового капеланства мусульман України Мурад Путилін одним із перших почав їздити до зони бойових дій як мусульманський капелан. У 2016-му він разом із тодішнім муфтієм ДУМУ «Умма» Саідом Ісмагіловим заснував Управління військового капеланства мусульман України.
Про це та інше розповідає репортаж «Суспільного».
— Ідея створити Управління військового капеланства мусульман України виникла спільно. Мусульман-українців не так багато, їхній рух у країні не був активним, — каже Мурад Путилін.
Все, за його словами, змінила Революція Гідности, анексія Криму та початок війни на Донбасі:
— Після Майдану усі почали якось рухатись. Готових ставати капеланами було небагато <...> В декого з одновірців це викликало здивування. Дехто з нас сміявся, але зараз майже всі розуміють: це було правильно, й потрібно було тоді це робити.
Мурад Путилін почав їздити на фронт з 2016 року. Пригадує, що одними з найкращих співрозмовників були капелани-протестанти:
— Ми почали разом їздити. Вони до своїх, ми до своїх. Протестанти — цікаві співрозмовники. Ми часто разом їли, чай пили, багато говорили.
В Україні, на думку шейха Мурада, досі поширені стереотипи щодо ісламу:
— Ми розуміли тоді, [що] цю стіну треба пробивати потихеньку. У багатьох родичі, близькі, друзі — мусульмани. Мало того, у нас є кримські татари — це велика етнічна група. Думаю, після закінчення війни вони будуть мати у Криму неабиякий вплив — і як корінний народ, і як релігійна група. Зараз багато кримських татар воює. Хтось поодиноко заходить у підрозділи, деякі — групами, інші — цілим батальйоном.
Капелан не приховує, що на війні дехто нехтує такі релігійні обов’язки, як піст чи молитва:
— Є хлопці, які дотримуються всього. З ними ми можемо розмовляти про що завгодно, але зрештою розмова все одно повернеться до віри. А є ті, хто не дотримується правил — з ними капелану треба «маневрувати».
Він наголошує, що основна ціль військового капелана не змусити додержувати всього, а пояснити, для чого це вірному:
— Це велика робота, щоб підвести людину до думки, що вона робить речі, які викликають незадоволення в Бога — тільки тоді вона починає контролювати вчинки. Це важливо не для мене, а для нього.
Хаджи Мурад пригадує, що перед тим, як у війську почала офіційно діяти капеланська служба, потрапити до лінії бойових дій навіть капеланам було досить складно, кожен шукав способи: через командування з купою рівнів допуску, печаток і домовленостей. І навіть із потрібними документами не було гарантії, що вдасться доїхати до одновірців.
— Зараз ставлення до капеланів інше й на рівні держави, й на рівні командування в армії. Може, це частково завдяки закордонним колегам. У Штатах, наприклад, ще з часів громадянської війни капеланство існувало в тому чи іншому вигляді, — каже шейх Мурад.
Він пояснює, чому важливо мати довірчі відносини з капеланами інших конфесій:
— Ці процеси тільки вибудовуються, але буде точно якась уніфікація, бо раніше кожна церква працювала на фронті по-своєму. Навіть якщо хтось заходив у підрозділ як «працівник», на рівні трудового договору, це все одно була просто робота, а не присяга.