Комісар із питань юстиції Євросоюзу Вівіан Редінг 28 вересня ініціювала штрафну процедуру проти Франції, яка організувала масове вислання циган із країни. Переважна більшість членів комісії ЄС підтримують Редінг.
Як повідомляє Deutsche Welle, рішення з даного питання має бути ухвалене 29 вересня. При цьому штрафні процедури можуть бути розпочаті не лише проти Франції, але і проти ще чотирьох країн, звідки також останнім часом висилають циган.
Французький президент Ніколя Саркозі назвав депортацію частиною боротьби зі злочинністю. За його словами, в циганських таборах процвітає торгівля людьми, проституція та експлуатація дітей.
Цигани є однією з найбільш переслідуваних національних меншин в Європі. Їх часто позбавляють роботи, можливості здобути освіту та якісну медичну допомогу. Amnesty International повідомляє, що рівень безробіття в деяких циганських громадах становить 97 відсотків.
У Європі та в Росії дуже поширеною є думка про природну «кримінальність циган», але, можливо, вся справа в неправильному підході до взаємин із цим народом.
Погляньмо на історію вирішення циганського питання у Європі в ті часи, коли на Балканах правила Османська держава.
Доля східної гілки циган є доказом тези про те, що так звані природжені властивості циган перебільшені. Тяга до свободи, до кочування не завадили появі безлічі осілих груп. А нібито вроджена кримінальність спростовується найширшим розвитком ремесел у їх середовищі, коли на південному сході Європи правила ісламська Османська держава.
Усталений з тих пір поділ на східноєвропейських і західноєвропейських циган показує, наскільки разюче відрізняється розвиток одного народу в різних історичних умовах.
Цигани Сербії, Албанії, Болгарії, Угорщини в XV столітті опинилися під османським пануванням. Відразу ж після появи турків на землях колишньої Візантії, місцеві цигани змогли знайти з ними спільну мову. Вони навіть вступили до допоміжних військових частин османського війська або йшли з армією, обслуговуючи її потреби. Значна кількість циган потрапила до Болгарії саме цим шляхом.
Султан Мухаммед II Фатіх (Завойовник), який взяв Константинополь, обклав циган податком, але звільнив від нього ковалів, які кували зброю, а також тих циган, які жили у фортецях. Вже до цього періоду відносять відомості про те, що частина циган прийняла іслам. Кількість циган-мусульман зросла в роки правління Сулеймана Кануні (Законника), якого європейці називають Пишним. Перехід циган в іслам був частиною загальної тенденції серед народів Балкан.
 |
| Циган-коваль в османській Болгарії |
Однак, намітилася закономірність. Кочові цигани, як правило, залишалися християнами (і залишаються ними досі), але осілі, що селилися в передмістях і мали постійні контакти з мусульманами, приймали іслам. Такими є етнічні групи арлії та хорах у Болгарії, Албанії, Сербії та Туреччині. Для корінного населення Болгарії слово «циган» навіть стало синонімом слова «мусульманин».
В Османському халіфаті була добре продумана система правління і прозорий механізм збору податків. У 1541 році набув чинності «Закон про керуючого циганським санджаком». «Санджаком» називалася певна категорія циганського населення з низки місць, зайнята обслуговуванням армії. У цілому в цей період було докладено чимало зусиль по перепису циган. В османських документах докладно описані вік, рід занять та інші необхідні для оподаткування дані. У регістр вносилися навіть кочові групи.
Сприятлива в цілому обстановка позначилася на структурі професійної спеціалізації. У той час як табори Західної Європи мимоволі все більше віддалялися від ремесел, балканські цигани промивали золотий пісок, робили цеглу, пасли овець і навіть працювали на сезонних сільськогосподарських роботах. Перелік професій був дуже великим. Документи з балканських архівів перераховують ковалів, лудильників, м'ясників, малярів, шевців, сторожів, бігунів, кравців і т.д. Таким чином, османська політика була більш сприятливою для циган, ніж західноєвропейські закони про вигнання.
По суті, циганам було дозволено жити згідно з традиційними установками при невтручанні держави у внутрішнє життя табору. Ісламізація ж не стала для цієї національної меншини трагедією, а навпаки, сприяла розвиненню в них найкращих якостей особистості.
 |
| Цигани були повноцінними членами суспільства |
Військові поразки Османської держави, під час яких під контроль Габсбургів перейшли Угорщина, Словаччина, частина Сербії та Трансільванія, мали велике значення для циганської діаспори. Австрійська влада, що мала західну ментальність, розповсюдила на циган завойованих земель дію репресивного законодавства. Безсумнівно, саме попередній досвід винищення західної гілки циган викликав такий підхід.
Едикт австрійського імператора Леопольда I від 1697 року ставить циган поза законом. Почалося масове винищення кочовиків, полегшене тим, що вбивство цигана відтепер офіційно не вважалося вбивством. У 1701 році цей едикт був підтверджений. У 1710 році імператорський намісник у Чеському королівстві проголошує вже описані раніше заходи: страта чоловіків; батоги і відрізування вуха у жінок і дітей. Карл VI у 1721 році наказує вішати і жінок, а дітей віддавати на виховання в госпіталі. Такі розправи тривали аж до різкого повороту політики при імператриці Марії Терезії. При цій австрійській імператриці фізичне винищення передбачалося замінити примусовою асиміляцією.
Західна школа циганологів традиційно високо оцінює діяльність Марії Терезії та її спадкоємців, хоча це лише наслідок того, що гуманний мусульманський підхід було вигідно замовчувати - адже на його тлі політика імператриці виглядає лише більш м'якою формою винищення циган. Якби було виконано все те, що задумала Марія Терезія, циганський народ протягом одного покоління перестав би існувати, розчинившись серед угорців.
Згідно з декретами Марії Терезії від 1761 і 1767 років, а також декретом імператора Йосипа II від 1783 року навіть сам етнонім «циган» замінювався на «новий селянин» або «новоугорець». Кочовики зобов'язані були припинити мандри і займатися сільським господарством. Циганам видавалися паспорти з новими, не циганськими іменами (що означало отримання цивільних прав), але вони зобов'язані були забути свої старі імена та прізвиська; було також заборонено користуватися циганською мовою. Щоб діти не зазнавали впливу з боку батьків, їх передбачалося в двох-чотирирічному віці передавати на виховання в селянські сім'ї. Циганські діти повинні були отримати церковне виховання та державну освіту. На молодь чекала військова служба, на дорослих - життя у відбудованих за рахунок селян сільських будинках.
Під впливом австрійського законодавства такий же поворот у репресивній антициганській політиці відбувся в Іспанії. Іспанський король Карл III у 1783 році видав закон, що повторює основні перераховані вище положення. Скопійовано було навіть термінологію - циган передбачалося назвати «новими кастільцями».
Результати австрійського та іспанського експерименту виявилися несподівано вдалими саме тому, що первісний задум не вдалося довести до кінця. Комплекс асиміляційних заходів виявився занадто дорогим і вимагав надмірного напруження духовних сил з боку корінних народів. Якщо виявилися нездійсненними накази про страти і вигнання (економічно дешеві), то тим паче неможливо було виховати або перевиховати сотні тисяч людей. Як результат, цигани, здобувши цивільні права та принципову можливість стати повноцінними членами суспільства, через якийсь час опинилися наодинці самі з собою. Коли виконавці декретів зрозуміли, що завдання їм не під силу, вони дозволили кочувати тим, хто внутрішньо ще не був готовий до переходу на осілий спосіб життя. Саме від циган, що жили в межах австрійської імперії Габсбургів та Іспанії, беруть початок кочові цигани Центральної та Західної Європи, що так надокучають місцевим обивателям.
Отже, які висновки? Гуманна, справедлива політика інтеграції циган в Османській державі, заснована на шаріаті, призвела до їх відходу від маргінальної поведінки і перетворила їх на добропорядних членів суспільства. Більше того, чимало ромів, прийнявши іслам, залишилися мусульманами незважаючи на те, що Балкани вже 100 років не керуються законами цієї релігії. І цей підхід докорінно відрізняється від тієї політики, яку багато століть проводили щодо циган західноєвропейські правителі: вони або фізично винищували циган, або виганяли зі своїх земель, або примушували до повної асиміляції.
Рустам ДЖАЛІЛОВ
Використані матеріали:
1. Цыганы. Природа и Землеведение. СПб., 1864. Т. 3, № 3.
2. Немцов Ф. Цыгане. Природа и люди. СПб., 1901/1902. № 6
3. Kenrick Donald; Puxon Grattan. The destiny of Europe’s gypsies. NY., 1972.
4. Марушиакова Е.; Попов В. Циганите в България. София, 1993
За матеріалами «ІсламНьюз»
Посилання на тему:
