Кримські мусульмани в російській політиці: нові вектори

Український сходознавець Михайло Якубович
18.01.2016
Оцініть статтю: 
(337 оцінки)
Михайло Якубович
Зображення користувача Михайло Якубович.

16 січня в Криму відбулася знакова подія — Всекримська конференція кримськотатарських релігійних діячів і громадських організацій «Нові виклики єдності мусульманської умми Криму». На ній було підтримано поточний курс лідерів кримського Ісламу і засуджено спроби його «дискредитації» з боку «кримських татар, які виїхали на материк». Захід був організований у рекордно короткий термін (про проведення оголосили на початку місяця) та зібрав більше 300 лідерів місцевих мусульманських громад Криму, які входять у ЦРО «Духовне управління мусульман Криму і міста Севастопіль», представників влади та гостей з Російської Федерації, зокрема муфтія Духовного управління Республіки Татарстан Каміля Самігулліна, заступника муфтія Духовного управління мусульман Російської Федерації Даміра Мухетдінова, радника голови Чеченської республіки Адама Шахідова тощо.

Виступ муфтія ЦРО ДУМКіС Еміралі Аблаєва і резолюція конференції не стала несподіванкою для оглядачів. Заяви про те, що Аблаєв є «духовним лідером кримськотатарського народу», осуд спроб створення «паралельного муфтіяту» на теренах України, заклики до кримських татар «не вступати в незаконні збройні формування для участі в псевдоджихаді» черговий раз продемонстрували остаточну інтеграцію цієї релігійної організації в структури російського Ісламу.

Для того, щоб краще зрозуміти поточну ситуацію й зробити відповідні висновки про перспективи, потрібно коротко відзначити передісторію цього конфлікту, дійовими особами якого є, з одного боку, Меджліс кримськотатарського народу (фактично діє в екзилі з 2014 року) і близькі до нього сили, з іншого — ЦРО ДУМКіС і кримська влада. Як відомо, колишнє Духовне управління мусульман Криму (яке перереєструвалося згідно із законами РФ як ЦРО ДУМКіС) продовжує активну діяльність у Криму, а його керівництво, на відміну від провідників інших мусульманських рухів і Меджлісу, вирішило не залишати півострів. Оскільки на теренах РФ, зокрема й в окупованому Криму, чітко реалізується політика «одержавлення» мусульманських структур (підтримка на офіційному й не офіційному рівні в обмін на тотальну лояльність до курсу Кремля), рано чи пізно слід було очікувати конфлікту між проукраїнськи налаштованими лідерами Меджлісу й керівництвом ЦРО ДУМКіС. Певний час, зокрема перший рік окупації, лідери ЦРО ДУМКіС дотримувалися нейтралітету, налагоджуючи діалог із новою владою. Утім, вже з початку 2015 року ситуація почала змінюватися.

Як наслідок, уже в серпні минулого року, під час візиту муфтія Еміралі Аблаєва в Анкару, між ним і лідером Меджлісу Рефатом Чубаровим відбулася сутичка, в якій Чубаров засудив «колабораціонізм муфтія». Новим етапом конфлікту стала так звана «енергетична блокада» Криму, організована за участі Меджлісу й кримськотатарського громадського діяча й бізнесмена Ленура Іслямова. У листопаді, коли Крим було чи не цілком знеструмлено, муфтій Еміралі Аблаєв засудив дії активістів, використавши при цьому відверто релігійну риторику, порівнявши Крим із Мединою часів Пророка Мухаммада, яку оточили меканські язичники. У відповідь почали лунати досить категоричні заяви про компетенцію муфтія, про те, що говорити про його незалежність чи навіть нейтральність стосовно курсу російської влади уже неможливо. Мустафа Джемілєв в нещодавньому інтерв’ю для агентства «QHA» прямо назвав Еміралі Аблаєва «лялькою в руках окупантів».

У той же час на материковій Україні все частіше стали говорити про те (зокрема й з вуст Мустафи Джемілєва), що готується створення нового «духовного управління», яке об’єднає кримських татар, які виїхали на материк, а таких нараховується майже 20 тисяч. Попри те, що чимало з них уже мають чітку релігійну визначеність (є членами громад ДУМУ «Умма», ДУМУ, салафітських об’єднань, «Хізб ут-Тахріру» та ін.), теоретично це нове духовне управління могло б зіграти певну етнополітичну роль, автоматично перебравши на себе представницькі функції від інтегрованого в систему російського Ісламу ЦРО ДУМКіС. За таких умов муфтій нового кримськотатарського духовного управління міг би підривати легітимність ЦРО ДУМКіС на міжнародній арені, озвучуючи факти порушення релігійної свободи в Криму (про які ДУМКіС практично не говорить), що вочевидь викликатиме негативну реакцію кримської влади. Утім, на поточний момент таке духовне управління ще не створене, а питання про те, як зможе новий муфтій (і хто ним буде) балансувати між різними силами в кримськотатарському середовищі також вимагатиме відповіді.

У будь-якому випадку як кримській владі, так і ЦРО ДУМКіС залишається діяти на випередження і засуджувати ті речі, які поки не стали дійсними, що стосується й «кримськотатарського батальйону». Цікаво, що попри осуд участі кримських татар у «збройних формуваннях», у заявах ЦРО ДУМКіС не пролунало коментаря стосовно того, як за таких умов виглядає служба кримських татар у частинах регулярної армії РФ, розміщених у Криму. Цікаво також, чому ДУМКіС не висловлювався в цьому ж дусі про так звану «кримську самооборону», яка у 2014 році захоплювала адміністративні приміщення в АР Крим.

Викликає подив у резолюції вищезгаданої конференції й осуд якихось «анархістів», які начебто закликають до вбивства муфтія (в 1918 році такими ж «анархістами» було вбито тодішнього муфтія Криму й політичного діяча Номана Челебіджихана). Попри те, що питання його вбивства залишається в історичній літературі відкритим (чи це була самостійна ініціатива матросів-анархістів, чи їх просто використали більшовики), розмови про сьогоднішні анархічні формування в Україні швидше нагадують відомі штампи російських медіа про «бесчинства, хаос и бардак» в нашій країні, зучинені певними «радикалами».

Певною мірою вказана конференція продемонструвала, що ДУМКіС (за підтримки кримської влади) готове до мобілізації частини кримських татар з метою підтримки подальших дій російської влади, мотивуючи це «інтересами ісламської умми Криму» й навіть знаходячи релігійні обгрунтування. У тій же резолюції конференції зазначено, що створення «альтернативних» духовних управлінь «засуджується Аллагом як тяжкі гріхи»; звісно, кожна ісламська організація буде тлумачити коранічну максиму про «смуту» (фітна) на свій розсуд, але слід відповісти на питання про те, чому інституціоналізація духовного життя кримських татар на материковій Україні раптом стала «тяжким гріхом». Для підтвердження своєї легальності ДУМКіС називає себе «правонаступником Таврійського магометанського духовного правління» (можливо, це випад проти так званого «Таврійського муфтіяту», який із позаминулого року діє в Криму), але ж не слід забувати, що ця інституція з XVIII ст. була створена після анексії Криму з метою формування лояльного до російської влади ісламського середовища. Вочевидь, ДУМКіСу доведеться виконувати аналогічну функцію.

Не вдаючись до оцінок того, яка зі сторін «холодної війни» між Меджлісом і Муфтіятом є більш чи менш виправданою в своїх діях з огляду на ситуацію (це завдання самих релігійних діячів), можна констатувати, що до «християнського» фронту гібридної війни між Україною і Росією додався ще один — «ісламський». Наскільки далеко цей фронт зайде і які будуть наслідки для українських і кримських мусульман, покаже час, але політизації цього фронту, вочевидь, Україні не уникнути.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.