Серед представників 133 національностей, що живуть в Південному Побужжі, є й вихідці зі славного Дагестану, що в перекладі з перської означає «країна гір». На півдні і в центральних районах Дагестану здавна живуть близько тридцяти народів: аварці, агули, даргинці, лакці, лезгіни, табасаранці, рутульці і цахури, а також ногайці - основний народ північного Дагестану, прямі нащадки монголо-татарського хана Ногая. Причому ногайці, та ще кумики, історично першими, ще з часів Київської Русі, опинилися на землях Степового Причорномор'я.
За останнім переписом 2001 року, в Миколаївській області живуть переважно лезгіни, їх більше ста. Країну гір представляють також аварці (більше 40), даргинці і кумики (близько 30), є і лакці, цахури і табасаранці. Деякі з них народилися за межами своєї історичної батьківщини - в Грузії, Азербайджані або Росії, але всі вони з гордістю звуть себе дагестанцями. Більшість із них - городяни. Традиційним заняттям всіх людей гір поряд зі скотарством було землеробство і хлібопекарство, навіть серед миколаївських дагестанців є люди аграрних професій, наприклад, великий підприємець, фермер-хлібороб Аліхан Малачієв або відомий інженер-технолог (зерновод) Агарагім Ханарсланов.
За своїм віросповіданням жителі Дагестану традиційно мусульмани, імамом (главою всіх одновірців) нашої області та міста раніше був дагестанець-табасаран Абдул Маджид Гафаров.
Офіційно перші два лезгіни значилися в Херсонській губернії ще за першим загальним в Російській імперії переписом 1897 року. Це були чоловік і жінка у віці 30 - 40 років, що жили в м. Одесі. Перший радянський перепис 1920 року в Україні зареєстрував 33 лезгіни, в Миколаївській губернії їх було 7 чоловік. Але в самому місті Миколаєві ці люди тоді ще не жили. У 1926 році на півдні України вже облаштувалися кілька десятків тисяч вихідців з Дагестану.
Дагестанці боролися на Миколаївщині в роки Великої Вітчизняної війни, деякі з них удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Серед них - учасник морського десанту лейтенанта К. Ольшанського, аварець Ахмед Абдулмеджидов і прославлений льотчик-винищувач (потім - випробувач, по батькові - лакець) Амет-хан Султан. Перший із них у десанті розробив кулеметний розрахунок з українцем Іллею Дем'яненком, а другий, закінчивши Качинське авіаучилище, служив в Одеському військовому окрузі. Восени 1941 року він отримав свою першу бойову нагороду - орден Червоного Прапора. Пізніше хоробрий Амет-хан Султан за військові подвиги отримав другу зірку Героя Радянського Союзу.
Сьогодні в Корабельному районі міста Миколаєва живе ще один визволитель Миколаєва із Дагестану, учасник будівництва глиноземного заводу Алібаба Казімов (він азербайджанець з Південного Дагестану міста Дербента), йому вже за вісімдесят. У повоєнний час дагестанці потрапляли на Миколаївщину різними шляхами: хто за розподілом після закінчення вузу, хто влаштувався поруч із земляками, а хто залишився на землях, що полюбилися, після служби в армії. Переважали серед цих людей чоловіки, що характерно для мігрантів-переселенців, вони одружувалися з нашими дівчатами-українками, росіянками, білорусками, створювали змішані сім'ї. Серед них: колишній командир аеромобільної бригади генерал Шаміль Кулієв (аварець з Азербайджану), співробітники міліції Багадін Гасанов, Ісак Моллаєв і Казімагомед (Микола) Джалілов (усі лезгіни), мостобудівник даргінець Залімхан Магомедов (його мати - кумичка), відома співачка і педагог Фаїна Омарова (по чоловікові Юдіна, Первомайськ), медик-фармацевт із селища Братське Гамід Мамедов - голова районної ради ветеранів війни та праці, його земляк - водій Шукюр Бабаєв із Братського.
У 1990 р. в Миколаєві було створено обласне товариство-земляцтво «Дагестан», яке очолив даргінець Мурад Каймаразов, інженер-будівельник за фахом. Про себе він каже так: «Я - українець дагестанського походження».
Чотири миколаївських дагестанця - воїни-інтернаціоналісти, двоє з них - «афганці». Серед них - даргінка Зухра Багандова - фельдшер-лаборант, працює в обласній лікарні. Сьогодні дагестанське земляцтво бере активну участь у пропаганді мистецтва, пов'язаного з культурними традиціями кавказьких народів. Запам'ятався землякам (і жителям Миколаєва) організований у міській бібліотеці літературний вечір пам'яті Расула Гамзатова, широко відомого радянського поета.
Дагестанці, звичайно, не стоять осторонь від проблем мусульманської громади міста. На жаль, в Миколаєві ще немає справжньої мечеті, для звичних намазів використовується маленьке приміщення школи арабської мови.
У нашій області дагестанці живуть всюди в кожному районі. Їх діти гідні своїх батьків. Молоді джигіти, що народилися в Україні, не забувають своїх «коренів», але найімовірніше вважають себе вже місцевими, повноправними миколаївцями.
За матеріалами «Южная правда»
Посилання на тему:
На Миколаївщині вперше прийнято обласну програму щодо розвитку національних меншин
Мер Миколаєва знову заговорив про мечеть
Мер Миколаєва заявив, що в місті повинна бути мечеть
Миколаївські мусульмани знову добиваються дозволу на будівництво мечеті. Спонсори вже знайдені
Миколаївські мусульмани вимагають повернути їм територію старої мечеті