Політична практика Пророка (мир йому) до Хіджри

Політична практика Пророка (мир йому) до Хіджри
Політична практика Пророка (мир йому) до Хіджри
15.11.2007
Оцініть статтю: 
(141 оцінка)
oksana
Зображення користувача oksana.

Помилкові переконання багатьох мусульман про те, що ісламська релігія повинна бути рішуче відділена від політики, що політика чужа Ісламу, що мусульманин у жодному разі не повинен брати участь у політичному житті, поступово відходять у минуле. Однак серед молодих мусульман існує ще одна абсолютно хибна думка про те, що мусульманам приписана участь у політиці тільки в умовах ісламської держави, а подібна діяльність в немусульманській державі, нібито, прирівнюється до невір'я.

Політика в Ісламі

І перші омани, і другі вимагають ґрунтовної відповіді і спростування. Переконання в тому, що мусульманам ні за яких умов не можна брати участь у політиці, як окремим віруючим, так і організаціям, об'єднанням, рухам і партіям, нав'язано нам супротивниками ісламської релігії і цивілізації, які як смерті бояться її відродження.

Однак політика, як економіка і добування хліба насущного, як діалог і конфлікт, як стосунки між людьми і покірність одних іншим, є невід'ємною частиною людського життя. Політика в широкому своєму розумінні охоплює всі стосунки між людьми і народами, питання облаштованості суспільства, встановлення і захисту справедливості та багато чого іншого.

Хіба все це може бути виключено з Ісламу? Хіба наведені в Корані і Сунні приписи щодо встановлення справедливості, щирості, праведності стосуються тільки мечетей і не мають ніякого відношення до інших громадських сфер? Хіба Пророк Мухаммад (мир йому і благословіння), крім навчання людей молитві й посту, не вибудовував відносини між своїми сподвижниками і сусідніми племенами?

Релігія, як вчення про правильну організацію життя і стосунків усередині людського суспільства не може обійтися без політичної сторони. Навіть ті релігії, які проголошують свою непричетність до політики, насправді завжди брали участь у ній самі або ж були інструментами в руках політиків.

Лише Іслам, відразу після своєї появи, відкрито проголосив, що політика є невід'ємною і досить істотною складовою його віровчення. І встановив чіткі й справедливі правила політичної діяльності, як для мусульман, так і для всього іншого світу.

Іслам прийшов у цей світ не тільки для того, щоб побудувати мечеті і заповнити їх стрункими рядами мусульман. Іслам прийшов у цей світ для того, щоб допомогти людям розібратися у власних відносинах, навчити їх правильно спілкуватися, взаємодіяти один з одним, роз'яснити кому, як і в чому треба коритися, до яких цілей прагнути, яке суспільство і державу будувати.

Що це, якщо не політика? Тому, для віруючого мусульманина дане питання цілком очевидне - політика не тільки є невід'ємною частиною Ісламу, але і якоюсь мірою його суттю.

Політична практика до Хіджри

Однак навіть якщо мусульмани й усвідомлюють даний очевидний факт, у їхньому середовищі, особливо серед активної молоді, існує переконання, що політична діяльність і участь у владі дозволені мусульманам тільки в умовах ісламської держави. І ніяк інакше.

Тому вважається, що Посланник Аллаха (мир йому і благословіння) зайнявся політичним правлінням тільки після переселення в Медину (Хіджра) і формування мусульманської державності. Однак подібні переконання є глибокою оманою. Політична діяльність анітрохи не обмежується тільки діяльністю халіфа, аміра, султана або імама з управління державою відповідно до Шаріату.

Розглянемо це питання на прикладі пророчої діяльності в період до переселення в Медину, тобто тоді, коли ще не діяло ісламське правління і не існувало ісламської держави. Політична діяльність Пророка Мухаммада (мир йому і благословіння) почалася з першого ж дня його пророчої місії. Як тільки йому було донесено, що він є Посланником Аллаха до всього людства, він почав заклик свого оточення, племені, а потім і сусідніх народів до прийняття нової для них ідеології, способу життя і соціально-політичної моделі.

Мухаммад (мир йому і благословіння) ніс ідеологію, що зовсім по-новому трактувала суспільні і політичні відносини між людьми, питання панування і підпорядкування, справедливості, нагороди і покарання, утверджувала нові стосунки між класами, народами, расами і державами. І це була сама що ні на є справжня політична робота, якщо дивитися на неї з позицій сучасного суспільства.

В цій діяльності Пророк (мир йому і благословіння) використав всі можливі і доступні на той момент засоби донесення заклику до окремих особистостей, наставляння, проповіді, інформаційну боротьбу проти неуцтва і помилкових язичницьких переконань. Крім того, в умовах агресивного язичницького суспільства Посланник Аллаха (мир йому і благословіння) зібрав вузьку групу послідовників, вів серед них таємний заклик, потім почав відкриту і публічну роботу із заклику всього мекканського суспільства.

За своєю суттю, це була, поміж іншого, політична агітація, робота з формування політичного руху і громади. Крім подібної активності із заклику, агітації і політичної організації мусульманської громади Пророк Мухаммад (мир йому і благословіння) активно вибудовував також політичні відносини з невіруючими.

З історії його життя нам відомі факти, коли він вдавався до політичного захисту та звертався по допомогу до немусульман - свого дядька Абу Таліба, групи знатних людей з міста Таіф (братів Абду-Йаліля, Масуда і Хабіба), ан-Наджаші (негусу) в Абіссінії, якого він просив дати притулок мусульманам, які втекли з Мекки. Також Пророк (мир йому і благословіння) призвав до політичної присяги групу ансарів з Ясриба (майбутньої Медини) після прийняття ними Ісламу під час «Клятви другої Акаби».

Всі ці та інші дії були зроблені Пророком (мир йому і благословіння) до його хіджри в Медину, у період його проживання в язичницькій Мецці в умовах відсутності ісламської держави і ісламського правління. Звідси очевидний висновок, що при подібних умовах відсутності ісламського правителя або держави, в умовах проживання мусульман у немусульманських суспільствах, політика анітрохи не стає для них забороненою.

Але при цьому потрібно пам'ятати, що в умовах ісламської і неісламської держави та правління існують свої політичні завдання і методи роботи. Однак і для першого, і для другого випадків спільним є необхідність їхньої повної відповідності принципам Шаріату, ісламській моральності та відповідальності за долі людей, як мусульман, так і всіх інших.

Саліх Ібрагім

За матеріалами Іслам.ру

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.