Практично більшість аналітиків сходяться на єдиній думці - перший раунд українсько-російських переговорів з газових питань закінчився внічию. Вершиною їх була зустріч прем'єр-міністрів двох країн - Миколи Азарова і Володимира Путіна в підмосковній резиденції російського президента - Ново-Огарьово 25 березня.
Що продемонстрували ці переговори? Чи можна перш за все Україні сподіватися на якісь позитивні зміни, чи є у неї резерви для аргументації та тиску на Росію?
Перш за все, хотілося б нагадати, що на початку всього передвиборчого марафону, команда нинішнього президента виступала за необхідність перегляду комплексу газових угод, підписаних колишнім прем'єр-міністром України Ю. Тимошенко в січні минулого року. У першу чергу це стосувалося проблеми зниження ціни за рік, поставленої Росією для України, яка катастрофічно тиснула на всю економіку і фінансову систему нашої країни. Проте, минулий ряд українсько-російських переговорів продемонстрував помітне посилення позиції Росії, яка трохи підвищила свої ставки в газових питаннях.
Сьогодні Москві мало тих політичних поступок, на які було готове нинішнє українське керівництво. З підвищенням статусу російської мови, пролонгацією термінів перебування Чорноморського флоту в Криму, переглядом нагородження Р. Шухевича та С. Бандери званням Героя України. Росія прямо виставила або досить прозоро натякнула Україні на можливий діапазон вимог, які можуть її задовольнити. Мова йде, по-перше, про можливий допуск «Газпрому» до прямих постачань газу до споживачів в Україні. А це вже несе пряму загрозу для власників цих підприємств. Причому, потрібно відзначити, що найбільшими споживачами газу в Україні є хімічні та металургійні підприємства, що є прямими конкурентами аналогічних підприємств. До того ж, саме ці підприємства є опорою Партії Регіонів.
По-друге, В. Путін з граничною відвертістю обґрунтував необхідність вступу України до Митного союзу та приєднання її до процесу створення союзної держави з Росією і Білорусією. Так, пояснюючи різницю між вартістю газу для Білорусії та інших споживачів, прем'єр-міністр РФ сказав: «Чому Білорусія одержує газ на третину дешевше? Тому що з Білорусією ми будуємо союзну державу і будуємо Митний союз».
У цих умовах перед новою українською владою на весь зріст постала найважливіша проблема формування оптимальної лінії поведінки, що дозволить нашій країні гідно відстояти і захистити свої національні інтереси.
Спектр пропозицій надзвичайно широкий - від доведення до Росії того факту, що у разі порушення нормальної роботи української газотранспортної мережі постраждає, перш за все, російська сторона, до необхідності значної активізації близькосхідного вектора зовнішньої політики України, що дозволить забезпечити нові маршрути і форми постачань газу з Алжиру і Катару, що зменшить таку небезпечну монополію російського газу і ряду інших пропозицій.
У зв'язку з цим, особливу роль має грати, на нашу думку, розробка та прийняття Стратегії розвитку відносин України з Ісламським світом. Такий документ повинен містити глибоко опрацьовані напрями і механізми поглиблення співпраці України з Арабським Сходом, Центральною Азією та іншими найважливішими регіонами Ісламського світу в області постачань газу та інших вуглеводнів до України.
В'ячеслав ШВЕД, віце-президент Всеукраїнської громадської організації «Український центр ісламознавства», к.і.н., доц. НІСД (Київ, Україна)
Спеціально для сайту «Іслам в Україні»
Посилання на тему:
