«Таврійський університет в певному сенсі став жертвою спроб наведення порядку всілякими „збитими льотчиками“ від влади. Люди не мають ні ступеня доктора, ні кандидата наук, вони не працювали жодного дня у виші, але сьогодні вони − проректори», − розповідає доктор філологічних наук, професор, а нині ректор Таврійського університету імені Вернадського (який відновлює роботу в Києві) Володимир Казарін.
Професора філології, дослідника російської літератури, автора більш ніж трьох тисяч публікацій, відомого вченого Володимира Казаріна в центрі Криму − Сімферополі − знають усі гуманітарії. У жовтні професор покинув університет, переформатований у «Кримський федеральний», який до 2014 року був Таврійським національним, і виїхав з Криму. У рідних для Володимира Казаріна стінах Таврійського університету після окупації півострова відбулося чимало змін. З 2014 року тут змінилося керівництво, на базі Таврійського університету відкрили Таврійську академію Кримського федерального університету, який сьогодні не визнається навіть в деяких російських регіонах через часткову реєстрацію.
В інтерв’ю Громадське. Крим Володимир Казарін розповів про відродження Таврійського університету в Києві, про стан вищої освіти в Криму та перспективи кримських студентів, що навчаються у невизнаних Європою і США університетах.
− Те, що зараз відбувається, − свідчення глибокої кризи у Криму. Всім, хто живе всередині півострова, це зрозуміло. Всі ці відставки адресовані кримчанам: «Ось, бачите, ми наводимо порядок, ще залишилося чекати недовго, але ми цей порядок наведемо». Ось і мій Таврійський університет в певному сенсі став жертвою спроб наведення порядку всіляких «збитих льотчиків» з влади − колишнього заступника міністра транспорту, заступника міністра фінансів тощо. В черговий раз програється та сама пластинка, але те, що вона жодного реального результату не дає, говорить про те, що цей шлях розвитку закінчується.
Хочеться зрозуміти, чому ви зараз не в Криму. Коли ми з Вами спілкувалися востаннє (в ефірі Громадське. Крим — ред.), фрагмент цієї бесіди потрапив у фільм телеканалу «Перший кримський», який увійшов в кампанію цькування,
аправленої проти вас. Що це було, чим ви заслужили невдоволення «Кримського федерального університету» під відомством «уряду» півострова?
− По-перше, з часу створення Федерального університету і до кінця 2014 року був перехідний період, до цього моменту ми працювали за українським ВАКом, люди захищали докторські і кандидатські. З 2015 року стало зрозуміло, що у КФУ (Кримського федерального університету − ред.) немає жодних перспектив. Це стало зрозуміло тому, що нові проректори були призначені зовсім не для того, щоб керувати університетом, у них були інші завдання і цілі. Ми почали ставити питання Києву таким чином: чому 16 університетів з Донбасу були переведені, чому ці питання не вирішуються щодо Криму? У підсумку нам сказали, що немає ініціативи з боку викладачів. І почався шестимісячний період підготовки звернень, а в листопаді ми домоглися того, що питання про переведення ТНУ ім. Вернадського на материк було вирішено позитивно.
Весь цей час я виступав на вчених радах факультету, давав інтерв’ю низці ЗМІ − українським і деяким кримським. Кілька разів мені надсилали гінців з ректорату з підтекстом, мовляв, не потрібно давати інтерв’ю. Коли вам в інтерв’ю я сказав про те, що з університету в Україні спостерігається значний відтік викладачів і студентів, почалася напівістерика, мовляв, я обманюю, і ці люди виїхали за власним бажанням і через особисті причини. До речі, зараз я отримую велику кількість дзвінків та електронних листів від моїх колег з ТНУ, які говорять, що хочуть працювати. Тут з’ясувалось, що моє розуміння масштабів від’їзду було значно заниженим, оскільки виїхало більше людей, і тепер нам простіше сформувати кадри.
Зараз ми можемо говорити не тільки про відтік мізків, а й про те, що в Криму зникає цілий університет?
− У нього надзвичайно важка ситуація. Найголовніший пункт полягає в тому, що диплом КФУ (Кримського федерального університету. — ред.) не визнається ніде, за винятком Росії, мало того, у деяких регіонах він викликає питання і подив, бо в Криму під час створення університет не був внесений до відповідних реєстрів. І коли один з випускників прийшов на роботу найматися, йому сказали, що немає такого навчального закладу. Це результат того, що всі 12 країн, які з нашим університетом мали договір про співпрацю, припинили його відповідно до санкцій. Обмін викладачами неможливий, обмін студентами неможливий. Не можна сьогодні бути сучасним викладачем, не виїжджаючи на стажування в інші ВНЗ переймати досвід. Не можна сьогодні вчитися студенту, не виїжджаючи в інші ВНЗ, у тому числі для мовної практики. Цей університет неконкурентоспроможний.
Погодьтеся, досить дивно, що в Криму, де перемогла «російська весна», який місцева влада називає винятково російським, гонінню піддався блискучий російський філолог… Як це стало можливим?
− Спасибі. Я наведу один приклад, який покаже, що це не тільки можливо, але і є частиною культурної політики. Ми відзначали 125−річчя Ахматової. Що більше в ХХ столітті представляє російську культуру, ніж Анна Ахматова? Я як філолог вважаю − ніщо. І коли мої колеги поїхали на святкування 125−річчя в Ленінград, я став розпитувати їх, як усе пройшло. Виявилося, що Ахматовський ювілей відбувся за повного ігнорування з боку перших керівників країни. Напевно, поетеса досі опальна, вона ж реквієм написала, вона ж сказала: «Была с моим народом там, где мой народ к несчастью был». Її чоловіка розстріляли, сина відправили на каторгу на поселення, а сама вона була під загрозою арешту. Якщо таке ставлення до Ахматової − це елемент «руського мира», то не потрібен нам цей «русский мир». Цей російський світ у Пушкінському та Ахматовському значенні знищують.
Хотілося б дізнатися, як буде влаштований університет, де він розміщуватиметься, і за якими спеціальностями там можна буде навчатися? Чи можливо відновити університет у тому вигляді та обсязі, в якому він існував?
− Я думаю, так. Тепер нам зрозуміло, що потрібно робити і як, щоб домогтися успіху. По-перше, дякую Міністерству освіти та особисто Сергію Квіту − закінчена перереєстрація. Зараз буде вирішуватися питання про отримання приміщення для роботи. Сьогодні Київський університет (у 1918 році в, коли ми відкривалися, він був нашим патроном і навіть відправляв групу професорів для зміцнення ТНУ) знову нам допомагає − офіс виділили у червоній будівлі, допомагають з гуртожитком. Є ціла низка проблем з підготовкою до весни. До першого набору з факультетів нашого ТНУ тут відкриються лише гуманітарні, бо інші науки вимагають лабораторну базу, і в ній немає потреби, оскільки є «КПІ», який повністю покриває цей блок. Ми беремо гуманітарний блок, бо Таврійський університет знаходиться в Києві тимчасово і планує повернутися назад.
Я правильно розумію, університет працює з прицілом на те, що йому доведеться повернутися?
− Так. ТНУ повинен стати потужним інтелектуальним мозковим центром, пов’язаним з проблемами свого регіону. І коли висловлюють думку, що немає серйозного наукового аналізу або підготовки тих чи інших документів, я думаю, що Таврійський університет, як і університети в усьому світі, буде вишем, де різні ідеї отримують ту чи іншу обробку, зможуть проходити своєрідну експертизу та інше. Крім того, ми розуміємо, що наші майбутні студенти з різних причин не можуть піднятися з Криму і приїхати сюди: починаючи з проблем добробуту сім’ї і закінчуючи тим, що у когось є і хворі батьки на руках, брати, сестри. Ми дамо їм можливість вчитися, отримати дистанційну освіту. У цьому плані Україні потрібно підтягувати напрям своєї роботи. І ще часте питання з приводу викладачів: чи всі вони будуть з Криму? Ні, регіонального підходу бути не може, ми будемо приймати колег і з інших регіонів України, якщо їх профіль відповідає завданням нашого ВНЗ. Ми хочемо, щоб в нашому університеті студенти слухали кращих представників науки в тій чи іншій галузі для того, щоб підготувати сучасного фахівця. Також я говорив з колегами з Афінського університету, ми з ними відкривали відділення неоеллінської філології. Вони сказали, що якщо ТНУ відроджений, то і договір Афінського університету і Таврійського університету теж відновлений. А там, в Криму, вони, на жаль, для студентів і викладачів повністю припинені.
Ті виші, які залишилися в Криму, були орієнтовані на український і кримський ринок праці. Чи потрібні зараз в Росії такі фахівці?
− Судячи зі ставлення до КФУ − не дуже. Одне з моїх інтерв’ю, яке я давав у Празі, заголовили фразою, яка викликала обурення у кримських керівників − що з приходом Росії освітнє поле Криму було зачищено. По суті це так, адже замість багатьох десятків різного роду вишів у автономії залишився один − Кримський федеральний, і в Севастополі один. Вже це говорить про те, що, по-перше, немає конкуренції, а вишівська сфера не може працювати без конкуренції. По-друге, підготовка фахівців з вищою освітою, яка в український час велася в набагато більших обсягах, не влаштовувала, оскільки на такий крок пішли. І, нарешті, той факт, що ніхто не працює над розширенням сфери визнання диплому. МЗС має з якимись країнами, з якими у Росії залишаються хороші взаємини, укласти угоду про взаємовизнання диплому, зокрема і «Кримського федерального університету». Тоді студентам можна говорити: «Не турбуйтеся, ось ціла низка країн, будь ласка». Але тільки, щоб не Науру там звучало або Нікарагуа, а щось більш серйозне. Це не робиться, напевно, тому що це зробити не можна. В результаті наші студенти зі старших курсів намагаються перевестися в російські університети − Ростовський або Білгородський, щоб отримати диплом, який визнається. Виходячи з принципу «порятунок потопаючих в руках самих потопаючих», Російській Федерації кримські випускники не потрібні.
А чи потрібні кримські студенти тут, в Україні?
− Думаю, так. По-перше, йде боротьба за розуми молодого покоління. І якщо ми доведемо, що українська освіта більш сучасна, більш європейська й орієнтована на завтрашній день, дає більше можливостей, тоді ми станемо індикатором об’єктивної соціології, яку не отримаєш телефоном.
Уявімо, що ТНУ почне роботу вже на материку: що буде з системою освіти в Криму, яка відчуває чимало труднощів у зв’язку з міжнародними санкціями, невизнанням, до чого це призведе в освітній сфері?
− Я думаю, що вже сьогодні настав поганий результат. Справа в тому, що вже зараз попит на фахівців вищої кваліфікації значно впав у зв’язку із закриттям підприємств, лабораторій. Складна ситуація у шкільній освіті. Я думаю, що те, чим завжди пишався Крим, − науковий, технічний, освітній потенціал у всіх сферах, де працювало, домагалося успіху і ставало гордістю України так багато відомих у всіх сферах людей − півострів втрачає. Одна з причин цього − ним керують люди, які розмовляють тією мовою, якою говорив Сергій Аксьонов, а це ж жаргон напівблатний. Що ж це за російський світ, який не володіє російською мовою?
