Універсальний крій світового хіджабу - думка експерта

1
Портрет селянки. 1910-і, картина Івана Куликова.
27.02.2009
Оцініть статтю: 
(192 оцінки)
oksana
Зображення користувача oksana.

Символіка у нашому житті відіграє величезну, а часом і домінуючу роль. Тим більше це стосується життя духовного. Релігійне життя будь-якого віруючого (особливо у сприйнятті оточуючих) усе складається з символів. Це й зрозуміло: внутрішня складова віри - тобто взаємини людини з Богом, - залишається відомою лише самій людині. Тому й визначаємо ми приналежність до конфесії то за хрестом на грудях, то за чотками у руках, то за пейсами під крислатим капелюхом.

Віктор ДУБОВИЦЬКИЙ - доктор історичних наук, експерт ІА «Фергана.Ру», Таджикистан.

Ми можемо шкодувати або радіти (залежно від того, по яку сторону «барикади» знаходимося) із приводу нинішньої світової реакції на глобалізацію. Останні сімнадцять років ця реакція вже реально вилилася у передбачене Самуелем Хантінгтоном зіткнення цивілізацій, у всякому разі, двох з них - католицько-протестантської («західної») і мусульманської. Захід у особі США та їхніх союзників по НАТО все глибше і безальтернативніше втягується у пряме військове зіткнення з мусульманським світом. Ось уже й навчена досвідом власних колоніальних війн Великобританія влізла слідом за «молодшим братом» в Афганістан та Ірак, а тепер і не менше навчена таким же досвідом Франція, яка довгі роки, дотримуючись завітів генерала де Голля, вміла відстоювати свою «особливість» у рамках воєнно-політичного блоку, змушена перекидати свої «Міражі» з Таджикистану у палаючий Кандагар. Поки що для потреб повітряної розвідки, але якщо афганський дехканин запустить у «Міраж» кетменем, то тоді...

У цих умовах використання цивілізаційних і релігійних символів усе більше набуває значення маркерів «свій-чужий». У першу чергу, це помітно в одязі - його ми носимо щодня і його видно всім.

А тепер мова піде про істерію «золотого мільярда» з приводу хіджабу - традиційного жіночого одягу мусульманок у більшості країн Сходу.

Корисно згадати, що традиційний одяг будь-якого народу, як елемент національної культури, формувалася (крім природних умов, матеріального статку і особливостей господарської діяльності) під впливом тієї чи іншої релігії. Із цього випливає, що там, де вплив релігії на національну культуру сильніший, вимоги до «покрою» одягу суворіші. Особливо яскраво помітне це явище у жіночому одязі.

Порівняєте, наприклад, наскільки по-різному виглядає мусульманка з оазису в Руб-ель Халі та її сестра по вірі з башкирського села. Різниця приблизно така ж, як між киянкою та її сестрою по конфесії з коптського села у Єгипті.

Однак не складно помітити, що традиційний одяг мусульманки з Саудівської Аравії та християнки з Єгипту буде вражаюче схожий. І справа тут не в географічній близькості країн і не у подібності близькосхідного клімату, а ...у заповідях однієї та іншої авраамічних релігій. Для «чистоти експерименту» можемо взяти як приклад вбрання сицилійської селянки-католички і одяг поважної матері сімейства з села старовірів у Сибіру. Будь-який з цих костюмів буде схожий на інший, насамперед, своєю закритістю, що має своєю причиною дотримання двох заповідей, озвучених у книзі «Ісходу» у Біблії: «не прелюбодій» та «не бажай дружини ближнього твого» «Ісходу» 28, 14, 17). Аналогічні вказівки ми знаходимо у Корані, сура 4 «Жінки».

Національний одяг будь-якої доброчесної жінки-християнки аж до початку «Великого дев'ятнадцятого століття», тобто епохи Великої французької революції, мало чим відрізнявся від хіджабу близькосхідної мусульманки. Християнська релігія так само строго, як і іслам, «закривала» жінку від нескромних поглядів сильної половини людства (тих її представників, які не були родичами і близькими жінки). Російська селянка всього шістдесят-сімдесят років тому була «упакована» у довгі сорочки, сарафани і хустку нітрохи не гірше сучасної іранки.

«Роздягання» жінок «золотого мільярда» відбувалося разом із секуляризацією суспільства, відділенням церкви від держави, і досягло свого апофеозу приблизно у 1960-і роки, у ході «сексуальної революції». Загальні нарікання на падіння моралі, що лунають сьогодні з усіх боків, нічого змінити не можуть, по суті, якщо у суспільстві не пам'ятають (або не хочуть пам'ятати) про принципи, на яких будувалася «мода» в одязі серед народів, що сповідуали іудаїзм, християнство чи іслам. Приклади матерів, стурбованих безпекою і благополуччям дочок через довжину спідниць, яку можна вважати «пристойною», легко перекреслюються питанням переповненого гормонами чада: «А чому?!» Відповісти матері нічого.

Поведінка мусульман, які все інтенсивніше використовують останні півстоліття свої релігійні і національні маркери, сприймається «золотим мільярдом» як виклик їх (найкращому і єдино правильному!) способу життя: «не ба-жа-є-мо жити... по-іншому!!!». Реакція доброчесних бюргерів з «Бременських музикантів» на ці заяви розбійників була точно такою ж, як у Заходу - відправили на них у ліс палацову варту з гарматою. Чим це скінчилося - відомо з мультфільму.

Можна тільки вітати виважені і розумні кроки державної влади Росії і Киргизії, які вже внесли поправки до національного законодавства і дозволили жінкам фотографуватися на паспорт у хіджабі. Будь-який фізіогноміст вам скаже, що саме овал обличчя є найбільш впізнаваним в образі людини, а от, приміром, зачіска цей образ кардинально змінює.

Нашій країні варто пригадати, що її власне національне відродження нерозривно пов'язане з православ'ям, яке однозначно ставиться до одягу віруючих обох статей. Так що, дорогі дами, не поспішаєте викидати вміст бабусиних скринь – він вам точно знадобиться!

За матеріалами IslamNews.ru

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.