2 липня 1798 року французьке військо на чолі з генералом Наполеоном Бонапартом виладувалося з кораблів у єгипетському місті Александрія. Так розпочався відомий похід французького воєначальника, що тривав понад три роки.
Добре озброєній, вишколеній і дисциплінованій армії Наполеона вдалося без особливих труднощів завоювати давню країну, що вже майже триста років була у складі Османської імперії. Військо османів і мамлюків (військово-політична еліта Єгипту тюркського походження) не змогло чинити належного опору європейським завойовникам. Загальний занепад імперії вплинув на стан війська.
Здобувши Єгипет, Наполеон рушив на Сирію. На допомогу османам вирушила Англія. Флот під орудою адмірала Нельсона в Абукірській битві розгромив французьку ескадру й таким чином відрізав армію Наполеона від Франції. Утім, генерал Бонапарт продовжив свою кампанію в Сирії, що була значно менш успішною, ніж його єгипетська експедиція.
Під час боїв у Єгипті особливо відзначився командир албанського підрозділу османської армії Мухаммед Алі. Він народився в місті Кавала 1769 року в родині військового. Його кар’єра була стрімка, й уже у 32 роки Мухаммед Алі командував полком у Єгипті.
Після евакуації французьких військ османській владі не вдалося встановити надійний контроль над Єгиптом. Між впливовими військовими командирами розгорнулася боротьба за владу, й перемогу в ній здобув Мухаммед Алі. 1805 року рада шейхів обрала його намісником Єгипту. Цей вибір затвердили у Стамбулі, де вже втомилися від постійних міжусобиць у цій важливій для держави провінції.
Найсильнішими противниками нового намісника були мамлюки, але Мухаммед Алі влаштував для них пастку, знищивши за один день 1700 осіб. Остаточно питання з мамлюками розв’язали 1811 року, коли албанська гвардія Мухаммеда Алі перебила 600 представників мамлюцької верхівки.
Зміцнення влади в Єгипті суперечило інтересам Англії. 1807 року англійці висадилися на узбережжі й розпочали наступ. Вони змогли захопити Александрію, однак у боях коло Розетти вони зазнали поразки від Мухаммеда Алі, й мусили безславно покинути Єгипет.
Мухаммедові Алі дісталася спустошена війнами країна з порожньою скарбницею та зубожілим населенням. Намісник розумів, що для піднесення економіки треба орієнтуватися на Європу. Провідною європейською державою на той час була наполеонівська Франція. Мухаммед Алі запросив французьких фахівців, що взялися реформувати армію. Він провів аграрну реформу, конфіскувавши землі мамлюків і роздавши їх в оренду селянам. У країні почали вирощувати нові сільськогосподарські культури та розводити нові породи коней. Молоді єгиптяни їздили навчатися до Європи, а після повернення обіймали важливі посади в адміністративному апараті.
Дуже швидко реформи дали відчутний економічний ефект: Єгипет стрімко розвивався, і про це казали європейці, що відвідували країну. Єгипетська армія перетворилася на потужну військову силу.
Водночас реформи проводили й в інших частинах Османської імперії під керівництвом султана Махмуда II, але там вони мали незначні результати. Консерватори у Стамбулі всіляко гальмували будь-які починання султана, а той значною мірою залежав від оточення. У військовому плані Османська імперія й далі суттєво відставала від європейських держав.
Зовсім не так ішли справи в Єгипті. Створивши потужну армію, Мухаммед Алі розпочав наступальні дії в Африці та Азії. Під час війни в Судані він розгромив залишки мамлюків, що втекли туди, приєднавши до Єгипту величезні території. Згодом Мухаммед Алі напав на державу ваххабітів в Аравії, поклавши край їхньому пануванню.
У Стамбулі з неприхованою тривогою спостерігали, як зростає могутність Єгипту та його намісника. Спроби замінити Мухаммеда Алі на лояльну постать зазнали невдачі. Наприкінці 1820-х років відносини між Каїром і Стамбулом загострилися надзвичайно. Чергова російсько-турецька війна (1828–1829) скінчилася поразкою османів. Після цього Єгипет відмовився сплачувати данину до скарбниці ослабленої Османської імперії.
На думку сучасних дослідників І. Зайцева та А. Кролла, Мухаммед Алі прагнув створити власну імперію. Він так і казав:
«Я прекрасно розумію, що [Османська] імперія помалу котиться до загибелі, й мені буде складно її врятувати. Нащо ж мені докладати зусиль, щоб запобігти неминучому? На її уламках я створю велике царство. <…> Мій переможний син за рік зможе виконати цю місію, дійшовши до берегів Тигру та Євфрату, міцних рубежів держави, що я йому призначив і що її він завоює своєю хоробрістю».
У жовтні 1831 року єгипетська армія на чолі з названим сином Мухаммеда Алі Ібрагімом-пашею пішла в наступ, захопивши Газу, а згодом Яффу й Дамаск. Султан оголосив Мухаммеда Алі заколотником і послав проти єгиптян військо, однак сутичка сторін відбулася аж у липні 1832 року. На той час Ібрагім-паша вже захопив Алеппо та ввійшов до Анатолії. У битві біля Бейленського проходу турки зазнали поразки.
Війна між Єгиптом і Османською імперією викликала занепокоєння європейських держав. Англія і Франція висловлювали підтримку султанові Махмуду II, однак не надали йому жодної реальної допомоги.
Росію після перемоги над турками цілком влаштовувала ситуація, зафіксована Адріанопольською мирною угодою 1829 року. Водночас Петербург тривожили чутки про те, що Мухаммед Алі прагне не просто знищити Османську імперію, а створити на її руїнах нову потужну мусульманську державу та планує долучити до неї Крим. Ці чутки підтвердилися після отримання з Криму донесення від колишнього підполковника турецької армії Ахмета-аги Джуроглу. У цьому донесенні на ім’я таврійського губернатора А. Казначеєва зазначено:
«Влітку, коли я обробляв своє виноградне місце, приходить до мене сусід мій, бахчисарайський татарин Мулла Дервіш, що його прихиляв я до себе й перед яким завжди вдавав великого ревнителя ісламу, наслідуючи відомий мені його, Дервіша, характер, щоб більше привернути до себе його довіру. Нарешті, коли він побачив у мені безсумнівного мусульманина, став відверто говорити зі мною про багато війн, про перевороти у Туреччині та зрештою про Крим, кажучи, що цю землю скоро візьмуть мусульмани <…>, що завойовник Криму буде на ім’я Мегмед-Алі-паша, і що за зробленими ним обчисленнями від часу народження цього паші виходить так, що він неодмінно візьме Крим. Потім на доказ своїх слів він приніс з дому маленьку рукописну книжку з віршами й читав її мені з захватом, не раз повторюючи свої обчислення… Цими ж днями я довідався, що передбачення Дервіша дуже впливають на настрої татар від початку формальної війни Мегмеда-Алі проти султана. До всього вони мають пісню про Мегмеда-Алі-пашу, й вона в сильних висловах запевняє їх, що той переможе росіян, заволодіє Кримом, а найбільше — що має намір виявити прихильність до кримського народу».
Донесення колишнього турецького підполковника негайно переслали до Петербурга. Про нього доповіли імператорові Миколі I, що наказав відрядити до Криму додатковий контингент російських військ. А тим часом військо Ібрагіма-паші далі наступало в Анатолії та невпинно наближалося до Стамбула.
