Між «Великим Іраном» та «малим Фарсистаном»

Між «Великим Іраном» та «малим Фарсистаном»
08.01.2016
Оцініть статтю: 
(376 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Іран є однією з класичних азійських імперій, культурний і політичний вплив якої територіально завжди поширювався далеко за межі перського (фарсидського) ядра. Сучасна Ісламська Республіка Іран, з точки зору політичної географії, є чимось середнім між імперським простором «Великого Ірану» та моноетнічною фарсидською резервацією, обкраяною націоналістичними сусідами.

«Великий Іран» визначається передусім як історичний регіон, межі якого маркуються глибиною проникнення перської культури. Треба визнати, що після всіх подій розквіту, занепаду та видозміни західного імперіалізму на Близькому Сході і «іранська культура», і її «глибина проникнення» є явищами, які не піддаються очевидній фіксації. Протягом кількох століть поспіль володіння шахських династій тільки зменшувалися, звужувався ареал поширення перської мови, суспільні і політичні взаємини зазнавали радянізації та вестернізації, поступово змінювалася матеріальна культура провінцій, відторгнених у Персії. Багато околиць «Великого Ірану», такі як Грузія, Вірменія, Дагестан, є його частинами лише як нагадування про відносно нещодавні поразки династії Каджарів. Пам’ять про ці втрати була ще свіжою на початку ХХ століття і слугувала основою нереалізованих територіальних зазіхань на Паризькій мирній конференції 1919 року. Не так багато залишилось і після іранської цивілізації Хорезму, на південь від всохлого Аральського моря…

Однак деякі країни і території «Великого Ірану» залишилися міцно пов’язаними з суспільством та політикою Ісламської Республіки. Існують історичні фактори, які їх пов’язують.

ПЕРСЬКА МОВА

Перська мова (фарсі) та її діалектні відгалуження є побутовою мовою в Афганістані, Таджикистані і таджикських анклавах Середньої Азії. Афганський варіант перської називається дарі. Дарі в Афганістані говорять афганські таджики, частина пуштунів та хазарейці. На відміну від таджиків і пуштунів, хазарейці не є іранським народом за походженням. Вони − мовно асимільовані монголи, які осіли в Афганістані в епоху своєї завойовницької активності. Іншим діалектним різновидом перської є таджицька Таджикистану і діаспори з цієї республіки.

ІРАНСЬКЕ ПОХОДЖЕННЯ

Крім персів, іранськими етносами вважаються лури, гілянці, а також народи, що частково або повністю розселені за межами ІРІ: курди, заза, белуджі, талиші, кавказькі тати, вже згадані таджики, пуштуни. Політично активні осетини − також іранський народ.

ШИЇТСЬКИЙ ІСЛАМ

Іран є провідною шиїтською державою. Ця течія Ісламу, яка протягом тривалого історичного періоду об`єднувала секту пригноблених верств, є менш поширеною у світі, тому цілком підходить на роль «контркультури». Вибір Іраном шиїзму добре відповідав амбіціям цієї цивілізації − бути лідером або принаймні лідерам не коритися. Проте стати першими у сунітському мейнстрімі було для шахіншахів відверто не під силу… Іран прагне бути релігійним дороговказом для інших шиїтських народів: азербайджанців, хазарейців, значної частини населення Іраку, Лівану, Ємену, Саудівської Аравії, Туреччини, Сирії.

Епоха націоналізму відкриває для Ірану більше загроз, ніж перспектив. Потенційна реалізація політичних амбіцій національних рухів периферійних меншин звужує межі Ірану до етнічної резервації персів − так званого Фарсистану. Причому максимальна реалізація територіальних претензій цих рухів позбавляє Фарсистан виходу не лише до морів, але й до усіх ділянок теперішнього державного кордону ІРІ.

Територіальні зазіхання не вичерпуються зонами беззаперечного етнічного домінування, а розвиваються, виходячи зі стратегічних та історичних міркувань, шляхом оскарження «результатів асиміляції» та віднайдення «братів» серед етнічно споріднених груп. Також всі активні сепаратистські рухи Ірану є водночас іредентистськими:

Азербайджанці

Вже близько тисячі років тюрки відіграють якщо не першу, то другу роль у політичному житті Ірану. За цей період абсолютна більшість шахських династій мала тюркське походження. Північно-Західний регіон Ірану (Азербайджан) неодноразово виступав у ролі державотворчого ядра та батьківщини революційних ініціатив загальноіранського масштабу. Визначне місце азербайджанські тюрки посідають у керівництві Ісламською Республікою. Як і багатьох українців, імперська перспектива приваблює більше азербайджанців, ніж національна, тому так відрізняються дві частини одного народу − на Кавказі та в Ірані. Проте національний іредентистський рух у Південному (Іранському) Азербайджані все ж існує, і були періоди, коли він, здавалося, досягне успіху. Після Другої світової війни Сталін збирався вчинити з Тебризом так само, як зі Львовом у 1939 році. Розвиток азербайджанських територіальних претензій відбувається у напрямі опанування південного узбережжя Каспію, східного узбережжя Перської затоки та поглинання Тегерану. У цих проектах важливе місце відводиться тюркомовним кашкайцям та іранським туркменам.

Араби

Найбільш відомою арабською провінцією Ірану є Хузестан − бажаний об’єкт іракських націоналістів, зокрема під час Ірано-іракської війни 1980–1988 років. Територіальні претензії арабів полягають у створенні суцільної арабської території на іранському узбережжі Перської затоки під назвою Аль-Ахваз (за назвою адміністративного центру Хузестану − міста Ахваз). Підсумком реалізації цього проекту має стати перетворення Перської затоки на внутрішнє арабське озеро. Примара Аль-Ахвазу є джерелом суперечностей Ірану не лише з Іраком, але й з аравійськими монархіями. Арабські угруповання в Ірані дуже активні, ведуть збройну боротьбу з середини 1950-их років.

Курди

На відміну від азербайджанців та арабів, курди та белуджі − іранські народи, але водночас вони є сунітськими меншинами. Прорадянська сепаратистська республіка курдів в Ірані (за назвою столиці − «Мехабадська республіка») існувала після Другої світової війни паралельно з аналогічною республікою азербайджанців. Вже тоді між курдами та азербайджанцями існували невирішені територіальні проблеми. Перспективним напрямом територіальних претензій курдів у Ірані вважається вихід до Перської затоки через поглинання споріднених курдам лурів. Збройну боротьбу проти Ірану веде організація «Партія вільного життя Курдистану» (PJAK).

Белуджі

Від початку (з 1948 року) войовничий націоналізм белуджів був спрямований проти Пакистану і лише пізніше поширився на іранських територіях. Значним поштовхом для цього стали сунітсько-шиїтські конфлікти.

Антиурядовими збройними організаціями белуджів є «Джундалла» та «Визвольна армія Белуджистану». Максимальні територіальні претензії Белуджистану охоплюють території Східного Ірану − від Аравійського моря до кордону з Туркменістаном.

Що чекає на Іран − територіальна стабільність, розпад чи відродження імперії − покаже час.

Источник: Facebook 
 

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.