Три групи мусульманської спільності Донбасу

Мітинг «За єдину Україну» на пл. Леніна у Донецьку, 13 квітня 2014 р.
27.04.2015
Оцініть статтю: 
(335 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

У березні наш сайт опублікував матеріал «Михайло Якубович: Український іслам в трьох реальностях», в якому відомий ісламознавець розмірковує про стан мусульманської умми України після аннексії Криму та окупації Донбасу. За його словами вона живе тепер в трьох реальностях. Перша реальність - це власне українська, друга - це російська політико-правова реальність в Криму. І третя реальність - це Донбас.

Сьогодні ми пропонуємо доповідь, з якою виступив також відомий вчений-ісламознавець на круглому столі «Сучасні трансформаційні процеси в ісламському світі: виклики, проблеми, перспективи», що відбувся 23 квітня в «Інституті всесвітньої історії НАН України» у Києві. Доповідач прибув на круглий стіл до Києва з Донецька і в силу зрозумілих причин ми не будемо називати його прізвище. Його розповідь присвячена якраз тій самій третій реальності української умми, в якій опинилися мусульмани Донбасу. Хоча за словами самого автора, це «не доповідь, а скоріше маргіналії, швидше нотатки на полях» необхідні, щоб проінформувати нас про ті виклики, які стоять зараз і перед мусульманською, і перед українською спільнотою.

- Я привіз вітання від усіх, хто в цих складних умовах так чи інакше стоїть на українських позиціях, хто чекав, коли почнеться визволення. У тому числі і від тих, хто перебуває в релігійному підпіллі, а воно вже з'явилося в Донецьку.

Я виїжджав рано вранці, ще була коменданська година, але мені потрібно було встигнути на автобус. У місті є поліція, яка відстежує його порушення. У сусідньому будинку почалася перестрілка. Стріляли з автоматів, кулеметів. На це вже ніхто не звертає увагу.

Якщо говорити про донецький регіон, а я спостерігаю за процесами, які там відбуваються практично вже сорок років, виникає таке враження, що зараз відбувся зворотний виток часу. Там одночасно можна зустріти вкраплення і тридцятих років, і періоду формування розвиненого соціалізму. Там утворився досить цікавий соціально-політичний і культурний текст, який дає багато матеріалу для роздумів.

Тільки щодо проблем, пов'язаних зі складністю життя релігійних організацій на цій території у мене є вже більше тисячі сторінок тексту і близько 10 тисяч фотографій, відео і так далі. Ми робимо все, щоб ця інформація нікуди не зникла.

Говорячи про роль і місце мусульманської спільності на цій території, повинен сказати, що Донбас - це другий після Криму регіон масової присутності мусульман як корінного населення. Тут завжди жили мусульмани з часів раннього середньовіччя до сучасності. У столиці Донбасу - Донецьку, свого часу Юзовці, яка була єврейським містечком, за статистикою на 1913-й рік минулого століття проживали 13 тисяч іудеїв, 11 тисяч православних і більше тисячі мусульман, які були корінним населенням і відчували себе частиною цієї землі, корінням походили з цього простору. Тому не випадково, що коли почалися «події» певна частина мусульманської спільності  стала на відверто проукраїнські позиції, ризикуючи життям, ризикуючи всім, що у них є.

Що відбувається сьогодні? На цій території зруйновано дуже багато молитовних будинків різних конфесій. Були арешти. Дуже поширена радянська форма «краще стукати, ніж перестукуватися», є шпигуни, які спостерігають за якимись проявами антиденеерівського інакомислення. І це загрожує певним напруженням. Але в цьому потрібно жити і продовжувати свою справу.

16 травня 2014 була прийнята перша в лапках конституція ДНР, в преамбулі якої було написано, що ця територія є частиною «російського світу», що тут є тільки одна правильна релігія - це православ'я, яке представлено російською православною церквою Московського патріархату, а УПЦ навіть не згадувалася.

Починаючи з 4 березня ми стояли на площі Конституції з українськими прапорами. І мусульмани були кредитом тих, хто виступив активно - це цілий ряд людей, які представляють напрямок, який не побоявся і заявив про свою позицію. Вони опинилися в найскладніших умовах. Найбільш активним довелося покинути Донецьк, але діяльність не припинилася. Деякі активісти продовжують займатися благодійністю, практично волонтерською діяльністю, допомагаючи не тільки мусульманам, а всім нужденним у різних містах, в складних умовах, перетинаючи різні території, різні блок-пости вони своєю добродійністю намагаються щирим відкритим текстом показати людям справжнє обличчя ісламу. І це вдається, про це знають і говорять люди.

Є інша позиція. Люди як би індиферентні, як би поза політикою, але природно пристосовуються до тієї ситуації. Жити складно, продуктів практично немає, в магазинах все вимито, у людей не вистачає грошей. Ми всі розуміємо, ми нікого не засуджуємо за те, що вони намагаються пристосовуватися. Люди просто хочуть жити і виживати. До мене приходять представники різних релігійних організацій і запитують, може нам зареєструватися? Я пояснюю, а на підставі якого законодавства ви будете реєструватися, якщо у цього утворення немає своєї законодавчої системи? Чи не буде вам соромно потім, коли ви пройдете через ці так звані юридичні процедури?

Є колабораціоністи, відверті колабораціоністи, які заявили свою підтримку новоутворенню. У мусульманському світі була така маргінальна фігура Рінат Айсен, який завжди орієнтувався на російські центри, насамперед на Уфу. Позиціонував себе як суфійський вчитель, біля нього була невелика група прихильників. Приблизно роки три-чотири тому почав проявляти активність і врешті-решт було зареєстровано всеукраїнське духовне управління мусульман «Єднання», яке він очолив. Як тільки почалися «події», його оголосили муфтієм ДНР. На сабантуй, який він організовує в Макіївці, де у нього знаходиться центр, приходять представники місцевих органів поліції. Це як паралельна реальність за склом і це територія України, все це відбувається тут. І він прямо заявив, що він майже муфтій Новоросії, що він буде нести сюди російський світ. Спостерігаючи за цими подіями, розумієш, що це приголомшує. Але ми не виносимо судження, ми фіксуємо.

Іншими словами, мусульманський простір на цій території так чи інакше визначається в трьох групах: проукраїнська група, група пристосуванців, які хочуть просто вижити і ті, хто прямо заявляють про свою підтримку політики ДНР. Існують певні загрози, якщо ситуація буде затягуватися і далі в такому смутному стані, то кількість людей, які стоять на проукраїнській позиції буде з різних причин вимиватися. Не може людина довго бути в'язнем совісті. Вона повинна проявляти свої позиції, а це психологічно складно. І вимивається ця група, люди виїжджають. Якщо ситуація буде і далі продовжуватися таким чином, то ми будемо мати анклав із зачищенням. Пристосуванці підуть у бік влади, у бік підтримки.

Тому мало зупинити військові дії, необхідно домагатися того, щоб Донбас був українською територією не тільки на папері, не просто окреслений кордонами на карті, але і за змістом, за змістом.

Автор: Ігор Январьов

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.