У рамках чергової благодійної акції київських мусульман «Стань Донором!», що пропагує безоплатне донорство крові та її компонентів (пройшла в Ісламському культурному центрі Києва 11 вересня 2015 року), Аміна Окуєва — хірург, доброволець АТО і громадський діяч — поділилася своїм баченням проблем донорства крові в Україні.
Аміна знайома з нинішньою ситуацією в сфері донорства крові не з чуток: як лікар-хірург Міської клінічної лікарні Одеси вона не раз боролася за життя пацієнтів з великими крововтратами. Вона охоче розповіла про те, як виглядає порятунок людей за допомогою донорської крові «зсередини системи».
Наскільки актуальна проблема донорства крові та її компонентів з точки зору лікаря?
— Вкрай актуальна! Адже наука, по суті, так і не змогла створити препарат, який за всіма показниками міг би замінити донорську кров.
Після закінчення медичного університету я працювала в хірургічному відділенні, що спеціалізується на політравмах та шлунково-кишкових кровотечах. Тобто на кожному чергуванні ми стикалися з масивними крововтратами і дуже часто — з необхідністю переливання донорської крові.
Мені регулярно доводилося бачити, як з людини з важкою кровотечею, яку не вдається зупинити, разом з кров’ю витікає життя. Це дуже страшне відчуття — особливо, коли нічим не можеш допомогти… І так само часто я бачила, як вчасно зроблене переливання крові на очах оживляє людину, продовжує їй життя, даючи час лікарям зупинити кровотечу хірургічним шляхом.
Чи часто буває таке, що крові потрібної групи і резусу ніде немає або немає достатньої її кількості?
— Як правило, найчастіше проблеми виникають з рідкісними групами і резусами крові. За статистикою, якщо мені не зраджує пам’ять, близько 50% європеоїдної раси має I групу крові, по 20% — II і III і лише близько 10% — IV групу крові. Природно, що резус, який теж обов’язково повинен збігатися для переливання, негативним є лише у декількох відсотків з кожної групи. Так що, наприклад, IV негативна — великий дефіцит, але і потрібна вона, відповідно, рідше, ніж, припустимо, I позитивна.
З плановими операціями, в яких передбачається велика втрата крові, простіше — є час підготуватися, знайти підходящу кров. А от коли надходять хворі з кровотечами ургентно (швидкою) — тут вже як пощастить…
Коли і як ти вперше зіткнулася з донорством крові? Ким була спочатку — донором чи реципієнтом?
— Спочатку була реципієнтом; це було давно. Зі мною трапилася неприємність, що називається ДВС-синдромом. Для не-медиків пояснювати буде складно, тому опишу коротко: це такий процес в організмі, який, в силу різних причин, призводить до втрати здатності крові до згортання — тобто, вона стає буквально, як вода. Цей процес оборотний, але для того, щоб по-новому запустити систему, яка згортає кров, обов’язково потрібно переливання донорської крові, причому, це практично єдина патологія, коли кров повинна бути свіжою, а не консервованою. Мені пощастило: завдяки тому, що у мене найпоширеніша група крові і резус-фактор, швидко знайшлося багато донорів — кров здавав персонал лікарні. Так що я вижила, а організм відновився без наслідків від крововтрати та переливання.
Що спонукало тебе стати донором?
— Я не можу сказати, що я є донором в повному розумінні цього слова. Я здавала кров епізодично, наприклад, коли на чергуванні пацієнтові потрібна моя група крові, а на станції її не було (або не було часу за нею їхати). Тобто, якщо я бачила, що моя кров реально може врятувати життя людині, я її здавала.
У мене була думка стати регулярним донором, але, в силу різних обставин, так і не склалося.
Чи продовжуєш здавати кров?
— Давно не здавала. Але при оказії з радістю готова подарувати комусь половину літра себе * сміється *.
Наскільки часто медики піднімають тему донорства крові в своєму найближчому оточенні?
— Напевно, мало хто часто говорить про роботу за її межами — це стосується представників будь-якої професії. А для медиків переливання крові, питання донорства — це частина роботи. Хіба що ділимося прикрощами, коли через відсутність крові не вдалося когось врятувати або щось в цьому роді.
Взагалі, пропаганді донорства у нас в суспільстві приділяється мало уваги. При цьому, що дивно, за масових надходженнях поранених, як після Майдану, під час важких боїв і т. д., люди моментально покривають потреби в донорській крові для постраждалих. Це приємно і каже про небайдужість, а значить, великий духовний потенціал народу.
Тим не менше, люди повинні пам’ятати про те, кров потрібна постійно навіть за відсутності якихось катаклізмів: ДТП, важкі виробничі та побутові травми відбуваються регулярно; велика кількість хронічних хворих виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки, а також людей з цирозом печінки, які в будь-який момент можуть зіткнутися з загрозливою для життя кровотечею. Ці люди — серед нас. І ніхто, на жаль, не застрахований від того, що в будь-який момент переливання крові може знадобитися або йому самому, або ж комусь із тих, хто йому дорогий.
Наскільки часто потрібні донори для бійців АТО?
— Постійно. Велика частина вогнепальних та мінно-осколкових поранень пов’язані з обширною крововтратою, яка для адекватного лікування вимагає переливання крові.
Чи доводилося здавати кров для порятунку побратимів?
— Поки що ні. По-перше, переливання крові є суто госпітальною процедурою, тобто проводиться тільки в лікувальних установах. Я ж, якщо маю контакт з пораненими, то тільки на етапі першої допомоги — тобто, відразу після поранення. На цьому етапі допустимо лише переливання кровозамінників, щоб довезти пораненого до лікарні. І тільки на госпітальному етапі, після проведення всіх обов’язкових перевірок, можна переливати сумісну за групою і резусами кров. У мене дуже поширена група крові, так що якоїсь індивідуальної потреби в тому, щоб її для когось здати, зазвичай не виникає.
Якби тебе зараз показали одночасно по всіх телеканалах країни — що б ти сказала співгромадянам на цю тему?
Як би переконувала ставати донорами? …
— Донорство для здорової людини за дотримання всіх норм проведення цієї процедури не тільки не шкідлива, але навіть корисна для організму річ.
Крім того, що це корисно для організму, це не менш корисно і для стану духу людини. Адже як приємно усвідомлювати, що ти ділишся частиною себе з якоюсь — звичайно, хорошою * посміхається * — людиною, і це (обов’язково, дасть Бог) врятує її життя… а вона потім решту життя буде з вдячністю згадувати того незнайомця, який поділився з нею своєю кров’ю.
Розмовляла Тетяна Євлоєва
