Де збігаються українська «перемога» та арабський джигад? Спроба етимологічного та семантичного аналізу

Де збігаються українська «перемога» та арабський джигад? Спроба етимологічного та семантичного аналізу
Перемога — це досягнення чогось бажаного, жаданого після подолання всіх перешкод
14.01.2022
Оцініть статтю: 
(71 оцінка)
Islam in Ukraine
Зображення користувача Islam in Ukraine.

Павло Федосов

Історія значень слів тісно пов’язана з історією народів — носіїв мов. Тому етимологічні та семантичні дослідження мають неабияке значення в розв’язанні історичних, етнокультурних, релігійних та інших питань. Мовознавчі дослідження значень і походження слів (лексем) дозволяють зробити висновки щодо уявлень людей про світ, суспільство, побут, способи та форми світосприйняття носіїв мови в певні історичні періоди.

Розуміння історії звичайних слів, їх значень допомагає людині в осмисленні самої себе, людей навколо, суспільства й цілих цивілізацій.

Вибір об’єктів для цього дослідження зумовлений кількома чинниками. Після ознайомлення з працею українського автора, ісламознавця Сейрана Арифова «Джигад. Історія, стереотипи, сучасні реалії, автентичні джерела» виникло відчуття, що переклад українською мовою терміна джигад словом усердя розкриває лише частину його смислу. Виник інтерес — добряче попрацювавши зі словниками, ми знайшли слово перемога.

Перемога в загальновживаних контекстах означає успіх у бою, боротьбі, змаганнях. Але навіть за допомогою простого морфологічного аналізу знаходимо, що слово утворене з двох інших слів: могти і пере-, що за логікою не мають нічого спільного зі словами «піднесення», «святкування» або «урочистість».

Слово джигад в сучасній офіційній та побутовій мові, пов’язаній контекстами й дискурсами західної цивілізації, трактується винятково як війна мусульман проти «невірних», хоча самі мусульмани заявляють, що таке використання цього слова є хибне й недоречне. Таким чином, виникає потреба наукового визначення й фіксації походження й розвитку слів, їх смислів, основних значень.

По-третє, навіть поверхове наукове ознайомлення з цими двома словами викликає в дослідника почуття їх певної смислової споріднености. Чи справді це так, і чому так сталося, спробуємо розібратися.

В українській мові віддавна є два слова, пов’язані з подоланням ворога: перемога та архаїзм побіда. Обидва походять із праслов’янських часів, але мають різне походження та сфери вжитку. У слові побіда, що утворилося від слова біда, в давньокиївській мові гарно поєднувалися два протилежні значення: перемога і поразка. Цілком можливо було «зазнати побіди». Побіда — по  біді — не означало виграшу в битві, але означало «після битви» (після біди), коли після бою збирають трупи вбитих і підраховують шкоду. І хоча побіда (рос. победа) довгий час потужно підтримувалася церковнослов’янським ужитком з розвинутими дієсловами (побѣдити, побѣждати), похідними від них іменниками (побѣдитель, побѣдотворьць) та прикметниками (побѣдьливъ, побѣдьнъ), у сучасній українській мові остаточно переважила малофункціональна колись перемога, утворена від праслов’янського могти.

Дуже цікава в цьому випадку схожість смислів української перемоги з білоруським перамога та литовським pergalė, що є 100-відсотковим аналогом українського слова. А ось сучасне російське победа (за старим правописом побѣда) наслідуване з церковнослов’янської (староболгарської). Воно закріплювалося у вжитку різних народів на підвладних руським князям територіях на північний схід від Дніпра та Волхова, а потім і на території Московського царства, завдяки впливу церковної мови, що виконувала роль офіційної.

Повернімось до словників і зробімо семантичний аналіз слова перемога. Воно має жіночий рід, у своєму значенні наближене до слів одолѣніе, побѣда, перевѣсъ. У формі дієслова близьке до превозмогать, превозмочь, одолѣвать, одолѣть, побѣждать, побѣдить, пересиливать, пересилить[1]. Слово перемога, як ми зазначили, склалося з двох окремих слів: могти і пере-.

Могти означає бути в стані, в силах що-небудь робити, бути здатним щось робити[2].

Префікс пере- має значення «наново», «по-іншому», «через щось», «через когось», а ще значення завершення дії: перепитати, перечекати, перефарбувати, перескочити, перевчити. Також він указує на ознаку повторної дії. Цікаво, що дієслівні префікси, за теорією мовознавця Л. Булаховського, утворилися здебільшого у спільносхіднослов’янський період — це може свідчити про спільні корені та закономірності у формуванні мов у східнослов’янських племен[3].

Отже, спробуємо підсумувати наші спостереження. Слово перемога має давню історію, принаймні у східнослов’янських мовах. Про це може свідчити, крім безпосередньо прикладів старослов’янських текстів, аналіз його фонетичної структури. Воно має давньосхіднослов’янську генеалогію, використовувалося та далі використовується в незмінній формі в деяких мовах східнослов’янських народів (українці, литвини-білоруси) та східних балтів (литовців).

Слово перемога на ранніх етапах формування української мови уживалось разом зі словом побіда (побѣда). Але згодом перемога стало основним, загальновживаним словом. Воно мало смисл військового виграшу, подолання ворога, досягнення позитивного результату в боротьбі. Тому слово побіда було спершу синонімом, а потім узагалі вийшло з загальномовного вживання. Після слова побіда в мові з’являються й інші синоніми, здебільшого стилістично забарвлені запозичення: звитяга, виграш, вікторія, тріумф.

У сучасній українській мові слово перемога має кілька значень. Одне з них пов’язане з військовим виграшем і свідчить про повний успіх у бою, остаточну поразку військ противника або успіх у двобої, змаганнях, що закінчуються поразкою супротивника. Друге значення має ширший, загальніший смисл та означає успіх у боротьбі за щось, досягнення (здійснення) чого-небудь унаслідок боротьби, подолання якихось труднощів. Також це ствердження, доведення своєї більшої проти когось сили, своєї вищости тощо.

Таким чином, семантичне значення слова перемога — досягати чогось бажаного, жаданого, подолавши всі перешкоди. Перемогти — докласти зусиль, усердя, що перевершують наявні можливості, здолавши всі перешкоди для досягнення мети.

Тепер розглянемо демонізоване сучасною пропагандою арабське слово джигад. Не розглядатимемо проблему його походження (цим займається етимологія), а спробуємо розібратися в його смислах.

В енциклопедичному словнику класичної арабської мови «Лісан аль-араб» («Мова арабів»), що належить перу імама й визначного арабського лінгвіста Ібн Манзура, розкривається різнобічність і багатогранність терміна джигад. Слово джигад (араб. جهاد‎‎) складається з кореневих букв «джим», «га» і «даль» (дж + г + д), за Ібн Манзуром, має такі значення:

- прагнення;
- намагання;
- зусилля;
- старанність;
- докладання всіх зусиль;
- віддання всіх сил;
- здатність;
- праця;
- напруга;
- самовідданість;
- енергія;
- тяжкість;
- труднощі;
- боротьба;
- війна;
- стомлення;
- виснаження;
- дослідження.

У праці «Коранічна лексика» видатного мусульманського вченого Абу аль-Касема аль-Хусейна Мухаммада ібн Аль-Муфаддаля, що більш відомий як Ар-Рагіб аль-Ісфагані, зазначено, що слово джигад у Корані, так само як інші однокореневі слова, означає тяжку працю, докладання зусиль і старанність.

У тлумачному словнику арабської мови «Мухіт аль-Мухіт» за редакцією Бутруса аль-Бустані до відомих значень цього слова додається ще одне, нове  — «бій».

Найдавніша праця з коранічних наук, доступна у друкованому варіанті — твір Мукатіля ібн Сулеймана аль-Балхі «Смисли і подоби слів у благородному Корані». На його думку, слово джигад у Священному Корані вживається у трьох значеннях:

- зусилля на Божому шляху за допомогою слова;
- боротьба зі зброєю в руках;
- прагнення й дії на Божому шляху.

Як писав ще один авторитетний знавець коранічних наук, імам Абу Абдуллаг аль-Хасан ібн Мухаммад ад-Дамгані, слово джигад у Корані вживається у трьох контекстах. До речі, його праця називається «Смисли й подоби слів Книги Всемогутнього Аллага». Отже, на його думку, перше значення цього слова, що вживається у Священному Корані — це праця, діяння, старанність, працьовитість, докладання сил. Це слово має ще такі значення, як «старання», «боротьба за допомогою слова». Якщо казати сучасною мовою, йдеться про ідеологічну боротьбу, агітацію, пропаганду, популяризацію ідей. Третє значення терміна джигад, на думку Ад-Дамгані, — боротьба за допомогою зброї, що ведеться суворо за певними прописаними правилами проти тих, хто порушив укладені спільні домовленості, угоди. Також мова йде про протистояння тим, хто готує агресію чи тим, хто вже вчинив агресію, або про оборону Батьківщини. 

Сподіваємося, ці приклади, а також сотні інших подібних прикладів — висновки багатьох учених-філологів, арабістів і кораністів за понад 1000 років — мають прояснити об’єктивний смисл слова джигад. Воно використовується у трьох контекстах, що здебільшого зводяться до значень «старанність», «усердя», «самовідданість», «зусилля», «боротьба», «напруга», «стомлення» тощо. Тобто смисл полягає у здійсненні чогось тяжкого, докладання зусиль для отримання результату, в тому числі й на полі бою. І головним чином ідеться про мотивовану діяльність суб’єкта, скеровану на подолання труднощів через докладання зусиль (через «не можу») для досягнення мети. Про боротьбу проти «невірних» тут не йдеться. Якщо, звісно, не маніпулювати контекстом або окремими смислами.

На завершення порівняймо семантичні смисли слів перемога і джигад. Перемога — це досягнення чогось бажаного, жаданого після подолання всіх перешкод. Перемогти — докласти зусиль, усердя, що перевершують наявні можливості, здолати перешкоди й опір для досягнення мети.

Джигад — праця, діяння, старанність, працьовитість, докладання сил, самовідданість. Здійснення чогось надважкого, докладання зусиль для отримання результату, усердя і старанність, у тому числі у протистоянні  неординарній ситуації.

Ось у чому, на наш погляд, збігаються українське  слово перемога та арабське джигад. Безумовно, ця невелика філологічна розвідка стосується лише одного з багатьох ісламських термінів, розуміння яких і досі базується на хибних тлумаченнях та стереотипному сприйнятті, а не на пошуку найкращих відповідників у своїй мові. Тому цей пошук треба актуалізувати.

                                                                                                                                           

[1]     Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : у 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. — Том 3, С. 125.

[2]     Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, С. 774.

[3]     Горпинич. В. Сучасна українська літературна мова. — Київ : Вища школа, 1999. — 207 c.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.