Михайло Якубович: ці роки змінили історію України й української умми

Михайло Якубович: ці роки змінили історію України й української умми
Другий день Школи відкрив відомий український науковець Михайло Якубович
Михайло Якубович: ці роки змінили історію України й української умми
Як приклад співпраці мусульман з владою Михайло Якубович рекомендував дослідження боснійського автора Сулаймана Тополяка
Михайло Якубович: ці роки змінили історію України й української умми
Михайло Якубович: ці роки змінили історію України й української умми
01.07.2017
Оцініть статтю: 
(285 оцінки)
Власкор
Зображення користувача Власкор.

В Одесі на базі Ісламського культурного центру «Аль-Масар» 30 червня 2017 року розпочала роботу VI Міжнародна ісламознавча школа. Тема її цього разу — «Іслам у сучасному світі: історичний, культурний, інтелектуальний простір».

Як уже повідомляв «Іслам в Україні», організатори заходу — Український центр ісламознавчих досліджень, Громадська Спілка «Всеукраїнська Асоціація «Альраід» та Міжнародний Інститут Ісламської Думки (International Institute of Islamic Thought).

Другий день Школи відкрив відомий український науковець — кандидат історичних наук, філософ, сходознавець, перекладач, дослідник доктринальної та філософської думки ісламського світу, голова Центру ісламознавчих досліджень Національного університету «Острозька академія» Михайло Якубович. Він присвятив свою доповідь такому непростому питанню, як «Мусульмани у військово-політичному житті України: 2013–2016».

У промові пан Михайло згадав одну зі своїх наукових розвідок, присвячених ролі мусульман у подіях Революції Гідності, підтримці українських військових на початку російської окупації Криму та участі мусульман в АТО на Донбасі. На прикладі задокуметованих фактів він озвучив численні випадки активної участі послідовників Ісламу в боротьбі за єдність України та в захисті батьківщини від агресора, описав події в Україні протягом 2013–2016 років і зазначив, що саме останніми роками мусульмани нашої країни остаточно ідентифікували себе з Україною, з її історією та її народом: «Ці роки змінили історію України, але ще більше вони змінили мусульманську умму України. Ми стали інші. Ми — частина України».

Кажучи про те, що мусульмани України ніколи не змиряться з утратою півострова Крим, колиски Ісламу в Україні, і для багатьох із них навіть не постає питання, чи йти до лав Збройних Сил України або добровольчих батальйонів, доповідач зазначив, що мусульманські організації нашої країни, як і взагалі тепер у світі, неоднозначно тлумачать участь мусульман у збройних силах неісламських держав. Існує кілька підходів або вимірів, що характеризують ставлення послідовників Ісламу до служби у війську своєї країни чи участі в суспільно-політичному житті, наприклад, участі у виборах як кандидат чи виборець:

— Перший — коли в країні щось не так, але мусульмани дистанціюються. Мовляв, то влада щось робить неправильно, провадить незрозумілу чи несправедливу війну.

Другий — абсолютна співпраця, коли мусульмани беззастережно стають на бік влади.

Третій — розумна співпраця, коли мусульмани співпрацюють із владою, але не відходять від релігійних обов’язків і правил, не відступають від «фікгу мусульманських меншин» (права мусульманських меншин у немусульманських країнах), від «коранічних цілей».

Як приклад Михайло Якубович рекомендував дослідження боснійського автора Сулаймана Тополяка:

— Дуже цікава праця (90‑ті роки). Викладено ідеї взаємодії мусульман із немусульманською державою, адже ісламське право не забороняє мусульманам ставати на бік немусульман, хоч світська держава й релігійно нейтральна. Мусульмани можуть балотуватися до парламенту, служити у війську — але тільки за умови, що ця держава не воює з іншими мусульманами. Автор нагадує, що «сильний вірний — ліпший за слабкого вірного», тож військова підготова дуже бажана для мусульманина, і якщо його кликано до війська, то це мали би схвалювати. Щодо салафітів — вони беззастережно ганять службу мусульманина у війську немусульманської чи світської держави; також неоднозначні пояснення, як поводитися мусульманам під час виконання державного гімну немусульманської держави.

Щодо історичних даних — чи були колись випадки, що мусульмани служили в немусульманських збройних силах — пан Якубович нагадав, що таке було. Волинські татари, що служили й Речі Посполитій, і Князівству Литовському — себто історичний досвід Ісламу свідчить, що мусульмани брали участь у збройних силах немусульманських країн.

— Якщо ми звернемося до українського досвіду в передвоєнний час (до 2013 року. — Ред.) — мусульмани відбували службу в українських збройних силах, хоча служба в армії була не дуже популярна. Але за умов війни лише деякі організації обговорювали можливість чи неможливість участі мусульман у збройних формуваннях України.

Етнорелігійні формування спочатку також давали ствердну відповідь: попервах ДУМ Криму та Меджліс кримськотатарського народу стояли на позиціях Євромайдану. Але тепер Еміралі Аблаєв навіть повидаляв із сайтів ДУМ Криму публікації, що підтримували Україну та її незалежність, і ця релігійна організація стала активним учасником проросійського руху, демонструє цілковиту лояльність до окупаційної влади.

Політична теологія

— Коли почалася громадянська блокада Криму, — каже Михайло Якубович, — то ДУМК на чолі з Аблаєвим засудило її. Ба більше, Аблаєв видав щось на кшталт фатви, що забороняє й осуджує службу мусульман в українській армії — при цьому про службу мусульман у російській армії не сказано нічого. Почали публікувати уривки з якихось середньовічних праць, що нібито забороняють блокаду чи облогу — після аналізу виявилося, що саме навпаки: облога рекомендована з певною метою. Тобто рівень шаріатської компетенції релігійних діячів в окупованому Криму занизький. Можна казати про свідому підміну понять або тотальне невігластво.

Я розглядав і аналізував питання мотивації: як корелює патріотична мотивація з релігійною. Захист своєї Батьківщини — обов’язок мусульманина. Так само, як захист крові, майна, родини — з погляду багатьох ця війна не тільки дозволена, а й наказана, мало не джихад.

— Ті мусульмани, що брали участь у збройному захисті територіальної цілісності України — чи керувалися вони думкою певних авторитетів, чи консультувалися з кимось? Я з’ясував, що такого практично не було. Ніхто не посилався на жодних шейхів чи філософів. І вже згодом — коли сформувалися капеланські управління, коли імами-капелани почали відвідувати мусульман — згадували якихось імамів чи шейхів. Боронити свою країну більшість мусульман спонукали саме патріотичні міркування, підкріплені переконанням, що в Україні існує певна релігійна свобода, нема ісламофобії, не переслідують за релігійною ознакою. Тобто мусульмани стали на захист дружньої та доброзичливої до них держави.

Пан Якубович розповів, що були спроби вислухати іншу сторону, скомунікувати з мусульманами, що опинилися на окупованих територіях і стали на бік сепаратистів, російської окупаційної влади. Так ось, вони, виявляється, не мали жодної мотивації релігійної — така сама сепаратистська ідеологія та суто матеріальна мотивація: не було грошей — пішов в «ополчення».

Презентований Михайлом Якубовичем результат досліджень оцінено як спробу поєднати історико-теоретичну складову розвитку Ісламу в Україні та водночас соціологічний аналіз участі мусульман у сучасних військово-політичних процесах. Через те, що події, які відбуваються на сході країни та в окупованому Криму, говорити про остаточні підсумки та однозначну оцінку неможливо, бо деякі суспільні явища й процеси — у стані формування.

Закінчивши доповідь, Михайло Якубович відповів на численні запитання, репліки та уточнення учасників Школи. Обговорення поданого матеріалу та висловлений погляд перетворилися на «круглий стіл» із заявленої тематики.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.