Історію України досі прийнято розпочинати з легендарних персонажів: Аскольда, Діра і Рюрика.
Цим казковим героям присвячені томи історичної і художньої літератури, при цьому справжні історичні постаті, як правило, залишаються у тіні стародавніх міфів.
Більше тисячі років ісламські держави існували на території сучасної України, але лише невелика кількість істориків усвідомлюють цей факт і намагаються ввести до наукового обігу матеріали про мусульманське минуле нашої країни.
Ми з легкістю помічаємо і приймаємо зміни, викликані непростими процесами становлення незалежної держави, які відбуваються у сучасній Україні.
Набагато важче нам погодиться, що і далеке минуле можна коригувати відповідно до нових історичних даних, або ж нових трактувань добре відомих фактів.
Протягом понад тисячу років майже весь південь і значна частина Лівобережної України були заселені тюркськими народами, які будували міста, вирощували пшеницю і виноград, пасли худобу. Там, де зараз стоять Харків, Донецьк, Запоріжжя, Одеса і Херсон, ще не так давно були міста і села мусульманських народів.
Не всім відомо, але чимало видатних діячів-мусульман істотно вплинули на політику і культуру сучасної України. Ці люди визначали розвиток цивілізаційних процесів на десятиліття, а часом і на століття.
Марван II ібн Мухаммад
Представник правлячої в Арабському Халіфаті династії Омейядів (688 — 750). Видатний полководець і державний діяч. У 737 році здійснив похід проти Хозарського каганату, у ході якого арабські війська вперше ступили на землю нинішньої України.
Після походу Марван і хозарський каган уклали угоду, згідно з якою правляча еліта каганату прийняла іслам.
Рухаючись слідом за хазарами, які відступали, Марван дістався берегів «Слов’янської річки» — Сахра ас-Сакаліба.
Під «Слов’янської рікою» розуміємо Дніпро, оскільки ніде-інде, крім цієї річки, не було численних слов’янських поселень, про які згадують арабські літописці.
Таким чином, 737 рік, став початком повномасштабного контакту між предками українців і носіями ісламської релігії.
Під час цього походу Марван не прагнув завоювати нові території і підкорити населення. Його метою було поширення ісламу. Це сприяло припиненню кровопролитних воєн між Хазарією і Арабським халіфатом.
І хоча нова релігія не відразу прижилася на українських землях, насіння, посіяне Марваном, і досі плодоносить.
Берке
Онук Чингісхана Берке (1209 — 1266) — один із продовжувачів справи Марвана ібн Мухаммада.
Перебуваючи у складній політичній ситуації, мусульманський правитель Улус Джучі не намагався нав’язувати іслам силовими методами. Його політика була більш гнучкою.
Берке будував нові міста, які прикрашав величними мечетями, запрошував з мусульманських країн відомих вчених, архітекторів, будівельників і ремісників. При ньому молода держава зі степової імперії язичників перетворилася на ісламську державу.
Недовге правління хана Берке суттєво вплинуло на майбутній розвиток не тільки Золотої Орди, а й Кримського ханства, а згодом й України.
Хаджі I Гірей
Виникнення держави кримських татар пов’язують з ім’ям хана Хаджі I Гірея (1397 — 1466).
Історія Кримського ханства, безумовно, є важливою частиною історії України.
Завдяки Хаджі Гіреєві розрізнені стійбища кримців, розкидані від Дніпра до Кубані, були об’єднані для захисту інтересів не тільки мусульман, але і сусідніх з ними народів.
Використовуючи протиріччя між Великим князівством Литовським, Москвою і Великою Ордою, Хаджі Гірей зміг створити національний осередок кримськотатарського народу і відстояти його від зазіхань ворогів.
Уклавши союз з Литвою, кримський хан став надійним захисником українських земель від нападів ординців. Кілька разів він успішно громив війська Великої Орди, які рухалися на Україну.
Хаджі Гірей — яскравий приклад успішного полководця і державного діяча; постать, яка є уособленням єдності кримськотатарського й українського народів.
Евлія Челебі
Сучасну історію України важко уявити без такої яскравої постаті як османський письменник і мандрівник Евлія Челебі (1611 — 1682).
Евлія отримав чудову, як на той час, освіту. Після закінчення мектебу він навчався у медресі шейх-уль-ісламу Хаміда-ефенді. Юний Челебі вивчав Коран і згодом став хафізом. Крім того Евлія вивчав мусульманське богослов’я і право.
20 серпня 1630 року дев’ятнадцятирічний юнак побачив уві сні пророка Мухаммада. Вражений, він просив пророка про заступництво (шефаат), але від хвилювання вигукнув «сейя-хат», тобто «подорож».
Пророк Мухаммад дарував Евлії і те, й інше.
Юнак просив мудрих людей витлумачити дивний сон. У стамбульському текке мевлеві шейх Абдуллах-деде відповів юнакові так: «Почни зі Стамбула — обійди, оглянь, опиши!»
Батько Евлії порадив майбутньому великому мандрівникові: «Відвідай і опиши місця паломництва — гробниці великих святих, степи і пустелі, високі гори, дивовижні дерева і каміння, міста, чудові пам’ятники і фортеці. Напиши про їх завойовників і будівельників, про розміри фортець, і створи твір під назвою «Книга подорожей».
Евлія прислухався до порад шейха і свого батька, відвідавши безліч держав Європи, Азії й Африки.
Для нас, вкрай цікаві його замітки про Крим, Бессарабію, Єдисан.
Безліч сторінок він присвятив Кілії, Ізмаїлу, Аккерману, Очакову, Бахчисараю, Керчі й іншим містам України і Криму.
Евлія докладно описав мечеті Кримського ханства, зокрема і ті, які не збереглися до наших днів.
Челебі був не тільки спостерігачем, а й безпосереднім учасником подій. У своїй «Книзі подорожі» він повідомляє інформацію, яка не зустрічається у жодній іншій історичній праці того часу.
Олександр Степанченко
