Три століття існування Кримського ханства стали не тільки історією численних воєн і походів, але і формування та розвитку самобутньої культури кримськотатарського народу.
Особливу значення в державі кримських татар мало місто Акмесджит (Сімферополь). З давніх часів воно було столицею калга-султана, другої за значенням після хана особи в Криму. Найбільш повне описання Акмесджита часів Кримського ханства залишив знаменитий турецький мандрівник Евлія Челебі, який розповів про значимі архітектурні пам’ятки міста, зокрема й ті, що не збереглись до наших днів.
«Це місто знаходиться на краю красивої широкої долини, прикрашеної лугами, яка тягнеться на три години [їзди] і закінчується в стороні кибли Чатир-Дагом, вершина якого торкається небес… Східна частина цього міста розташована на голих скелях з вирубаними печерами. Це упорядковане місто з будинками, критими рубіново-червоною черепицею, двоповерховими, з викладеними з каменю стінами. Всі будинки просторі. Є двісті крамничок. Там є особливі крамнички з дверима з двох сторін, подібні до безестанів, а поруч з ними — торговий дім іноземних купців».
Особливу увагу Челебі приділив описанню мечетей. «Тут є п’ять міхрабів. Найкращий — посеред палацу калга-султанів — соборна мечеть Менглі Герай-хана. Це маленька мечеть, крита черепицею, з одним кам’яним мінаретом старої конструкції. Потім, у зовнішньому передмісті, соборна мечеть Абд ар-Рахман-бея. І це древнє місце молитви, крите черепицею, з кам’яним мінаретом. Над її дверима написаний такий таріх: „Побудував цю благословенну мечеть в дні правління султана Менглі Герай-хана найслабший із рабів Абд ар-Рахман, син Алі-бея, хай вибачить Бог його і його сім’ю. Місяць мухаррем дев’ятсот чотирнадцятого року“. Крім названих соборних мечетей, є ще три квартальні мечеті. І лише два медресе».
Всього в середині XVII століття, згідно з даними мандрівника, в Акмесджиті було 5 мечетей, 2 тис. будинків, 200 крамниць і 2 медресе. Головною спорудою міста в той час був палацовий комплекс калга-султана. Під час навали російської армії 1736 року він був зруйнований, тому як виглядав, невідомо досі. Завдяки дорожнім нотаткам Евлія Челебі зараз можна сформувати лише загальне уявлення про те, якою була резиденція одного з правителів Кримського ханства.
«На південь від вищеописаного міста є ще одне маленьке містечко. Це палац всіх калга-султанів. Тут двісті будівель, двоповерхових, складених з каменю, з кьорюнюшами, зі світлими і розкішними кімнатами. Але все це влаштовано і прикрашено не настільки чудово, як в ханському палаці в Бахчисараї. Поруч знаходяться кімнати сегбанів і кей-кавусова кухня. На широкій площі цього палацу знаходиться… мечеть з одним мінаретом. Це містечко є передмістям в 370 будівель, критих черепицею, з викладеними з каменю стінами. Всі будинки розташовані на березі річки Салкир з боку Акмесджита».
Похід російської армії на Крим під час російсько-турецької війни 1735–1739 років привів не тільки до великих людських втрат. В результаті воєнних дій були знищені матеріальні і культурні цінності кримськотатарського народу. Армія під командуванням фельдмаршала Мініха зруйнувала Бахчисарай, Гьозлев і Кефе. Акмесджит був спалений повністю. Збереглися спогади учасника цієї кампанії, офіцера російської армії Крістофа Манштейна.
«3-го липня, — пише Манштейн, — фельдмаршал відрядив генерал-поручика Ізмайлова і генерал-майора Магнуса Бірона з регулярним військом в 8 т. осіб, 2 т. козаків і 10 знаряддями для атаки міста Акмечеті, або Султан-Сараю, місцеперебування калги-султана і шляхетних мурз. Вони не знайшли там майже нікого, тому що за два дні перед тим жителі тікали. Знайдені припаси звезені в табір, а місто з його будинками, кількістю до 1800, здебільшого дерев’яними, піддане полум’ю».
Після закінчення війни резиденція калги-султана була відновлена, але вже, ймовірно, в більш скромному вигляді. Після захоплення Криму Росією 1783 року в палаці був розміщений гарнізон російських солдатів, в результаті чого приміщення стали повністю непридатними, а деякі були взагалі зруйновані. До кінця XVIII століття від палацу не залишилося навіть сліду. Про це повідомляє в своїй книзі «Подорож до Криму» академік Петер-Симон Паллас.
«Місто Ак-Мечеть було раніше місцеперебуванням калги-султана, найбільш знатної особи після кримського хана, що завжди був із ханського сімейства роду Гіреїв. Вище міста, на лівому березі Салгиру, у нього був великий палац, абсолютно зруйнований незабаром після взяття Криму; тільки широка затока Салгиру, що має багате джерело біля підніжжя вапняних скель, який служив калзі-султану для забави та плавання на човнах, вказує місце колишнього палацу; тепер тут влаштовано пивоварні».
В кінці 2017 року на місці, де раніше знаходилися пивоварні, провели археологічні розкопки, в результаті яких були знайдені фрагменти керамічного посуду XVII–XVIII століть, курильні трубки османського типу, частина середньовічного водопроводу. Крім того, були виявлені залишки споруд, кладка і фундамент стін, плитові вимостки, які можуть мати стосунок до палацу калги-султана.
Найстарішою збереженою архітектурною спорудою Акмесджита є соборна мечеть Кебір-джамі. Вона була побудована в період правління хана Менглі Гірея. Евлія Челебі писав про те, що мечеть була побудована в «місяць мухаррем дев’ятсот чотирнадцятого року», що відповідає травню 1508 року. Однак в низці інших документів стверджується, що Кебір-джамі була побудована в 1496 році. За час свого існування мечеть була кілька разів перебудована й один раз, в 1736 році, зазнала серйозного руйнування. Саме тому нині неможливо визначити первісний вигляд Кебір-джамі.
З ханських часів в Акмесджиті збереглася будівля ще однієї мечеті — Чокурча-джамісі. Воно було побудовано в середині XVIII століття для жителів приміського селища Чокурча. Згодом Акмесджит розрісся і мечеть опинилася всередині одного з міських районів. За радянських часів вона була закрита і довгий час використовувалася не за призначенням. У 90-ті роки її повернули вірянам.
Сучасний Сімферополь мало чим нагадує Акмесджит, столицю калга-султанів. Велика частина його історії прихована під асфальтом тротуарів і вулиць. І лише завдяки археологічним розкопкам іноді вдається заглянути за завісу таємниць стародавнього міста.
Олександр Степанченко