Айдер Барієв: «…Я би пройшов той самий шлях»

Айдер Барієв: «…Я би пройшов той самий шлях»
Ветерани національного руху кримських татар Айдер Барієв і Арсен Альчиков
Чирчик, квітень 1968 року. Армія та міліція нападає на кримських татар під час святкування ними «Дервіза»
29.06.2015
Оцініть статтю: 
(238 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Сторінки кримської історії

Вимагайте те, що нам належить по праву. Наше кримськотатарське питання  це питання про припинення національного і культурного геноциду, про зганьблену честь і гордість кримського татарина,  Айдер Барієв.

Життя його було непросте  втім, як і у багатьох його співвітчизників. Це покоління людей, обпалених війною, депортацією, покоління тих, хто стикався з несправедливістю буквально на кожному кроці лише на тій підставі, що народився на світ кримським татарином

Про життєвий шлях нині покійного Айдера Барієва, учасника національного руху кримських татар, активного учасника «Чирчикських подій» і фігуранта легендарного «процесу десяти» пише кримський історик, член Українського ПЕН-клубу Гульнара Бекірова.

Айдер Барієв народився 24 червня 1938 року в селі Коклуз Куйбишевського району Кримської АРСР. 18 травня 1944 року сімю Барієва з пяти осіб (батько, мати, двоє дітей і сестра матері), як і решту кримських татар, було депортовано. Родина опинилася в Янгіюлі (Узбекистан). Батько сімейства, Мамут-ага, влаштувався на роботу на цегельний завод. Він не пропрацював там і року  згорів від каторжної праці 11 червня 1945 року.

У 1956 році Айдер закінчив 7 класів, вступив до училища механізації сільського господарства. Потім  служба в лавах Радянської Армії. З 1962 до 1968 року він працював в Чирчику на комбінаті твердих міцних металів трактористом і слюсарем-наладчиком.

Про те, що змусило його приєднатися до національного руху, Барієв напише  вже будучи заарештованим  в заяві від 3 січня 1969 року на імя Генерального прокурора Романа Руденка. Перед демобілізацією за викликом кримського технікуму механізації в листопаді 1961 року Айдер приїхав до Криму. Після закінчення вступних іспитів його викликали у військкомат. Між Барієвим і військкомом Ковецьким відбувся такий діалог:

 Ви вступили вчитися?

 Так.

 Ви кримський татарин? Вам доведеться знятися у нас з військового обліку, забрати документи з технікуму і залишити територію Криму.

 З яких причин?
 Товаришу сержант, ви перебуваєте на службі, вам сказано, виконуйте!

 Товаришу підполковник, я не перебуваю при виконанні, і тим більше за рішенням військово-лікарської комісії мені надана тривала відпустка, яку я вирішив використовувати для вступу в технікум. Ваша заява, на мій погляд, не має нічого спільного з моїм обовязком на службі. Сказане вами докорінно суперечить ленінській національній політиці.

 Ви ще будете мене вчити, геть звідси!

Юнак вийшов із кабінету, але хвилин через десять був запрошений військкомом назад.
«- Товаришу сержант, ви не ображайтеся. Я на прохання начальника міліції Радянського району поставив вас до відома про це. Якщо начальник міліції дозволить вам залишатися тут  тоді, будь ласка, залишайтеся».

А ось яка розмова відбулася в Айдера в кабінеті начальника паспортного відділу  підполковника Прокопенка.

«- Товаришу підполковник, скажіть, будь ласка, в Криму є прописка?

 Так, є.

 Чому ж мене не прописали в селищі Совєтському Совєтського району?

 Не може бути, у нас в містах є прописка, а в районах тим більше. (Телефонує, кладе слухавку.) Ви, виявляється, кримський татарин?

 Так.

 Чому ви про це не сказали відразу?

 Хіба моє національне походження має значення?

 Вам, як військовому, я скажу, що є наказ уряду від 1956 року, на підставі якого прописка кримських татар у Криму заборонена. Звертайтеся до уряду, мені все одно кого прописувати, місця вистачить усім».

Отже, в селищі Совєтському Совєтського району радянського (совєтського) громадянина Айдера Барієва не прописали

З листопада 1961 року, як пише Барієв у заяві на імя Генерального прокурора, «я вирішив домогтися істини, я не міг байдуже поставитися до становища, в якому опинився».

21 квітня 1968 року кримські татари міста Чирчик Ташкентської області вирішили відсвяткувати національне свято «Дервіза», приурочене до дня народження Леніна. Імя Леніна міцно асоціювалося зі створенням Кримської АРСР  автономії, яку кримські татари резонно вважали своєю національною державністю; вона була утворена у звязку з наявністю в Криму корінного народу.

У цей день у міському парку Чирчика зазвучали кримськотатарські пісні

Але владі такі прояви національної самобутності з боку нещодавно директивним шляхом «вкорінених» (уже вийшов Указ від 5 вересня 1967 року, де кримські татари були названі «громадянами татарської національності, які раніше жили в Криму»!) здалися надто зухвалими. Люди, які мирно гуляли, зазнали нападу солдатів і міліціонерів, були побиті й облиті пожежниками. Близько трьохсот осіб були заарештовані, десятеро пізніше постали перед судом.

Той день Айдер запамятав до найдрібніших подробиць. За ним гналися міліціонери, але його товариші Ідріс Зекеряєв і Февзі Сулейманов допомогли йому сісти на літак. Незабаром він був уже в Москві, в квартирі генерала-правозахисника Петра Григоренка.
Як згадував про це Петро Григорович у книзі спогадів: «До вечора з Чирчика прилетів учасник маніфестації  тракторист Айдер Барієв. Він прибув у такому вигляді, наче вискочив з-під водометів. З незмивною плямою на костюмі Привіз Барієв і фотознімки з водометами, міліцейськими кийками».

Вже наступного дня Барієв відіслав телеграму в ЦК КПРС, відвідав прийомну ЦК і повідомив про Чирчикську розправу.

Реакція влади не змусила себе довго чекати. 13 вересня 1968 року за участь у національному русі Айдера Барієва заарештували. Так правоохоронці оцінили його громадську активність. Тоді ж, у вересні-жовтні 1968 року, були арештовані ще вісім активістів руху (згодом їх стало десять, тому в історіографію цей процес увійшов під назвою «процес десяти»).

Як було сказано в довідці у кримінальній справі  109, що збереглася в наглядовій справі Прокуратури СРСР Петра Григоренка, «4 липня 1968 року заступником Прокурора Узбецької РСР порушено кримінальну справу за фактом виготовлення та розповсюдження документів, в яких містяться завідомо неправдиві вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Підставою для порушення цієї кримінальної справи стали отримані документи під назвами Жалобна інформація  69, Екстрена інформація та низка інших».

Але не лише написання документів ставилося в провину Барієву. В обвинувальному висновку йому пригадали й інші «епізоди». Барієву інкримінувалося, зокрема, те, що: «24 березня 1968 року на околиці міста Чирчика в районі Комсомольського мосту на проведеному незаконному збіговиську татар у присутності 400 осіб зачитав Інформацію  64, в якій міститься злісний наклеп на національну політику Радянської держави». Говорилося також, що «в травні 1968 року Барієв склав Інформацію  67, в якій завідомо неправдиво описав проведені дії адміністративних органів щодо наведення порядку, порушеного в місті Чирчик 21 квітня 1968 року групою хуліганів з-поміж громадян татарської національності»; що «в серпні 1968 року Барієвим була складена «Інформація  72» і ним же розмножена на друкарській машинці. У цьому документі в злісній формі зводиться наклеп на національну політику Комуністичної партії і стан кримських татар в СРСР. Автор цього наклепницького документа пише, що стосовно кримських татар в СРСР застосовується політика «геноциду». На підтвердження своїх домислів Барієв вказує: «Вимагайте те, що нам належить по праву. Наше кримськотатарське питання  питання про припинення національного і культурного геноциду, питання про зганьблену честь і гордість кримського татарина».

5 серпня 1969 року Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду Узбецької РСР засудила Айдера Барієва до півтора року позбавлення волі.

13 березня 1970 року Айдер Барієв разом зі своїм товаришем Іззетом Хаїровим вийшов з табору. Біля будівлі колонії міста Навої, де вони відбували термін, їх зустрічали співвітчизники

Після звільнення він кілька разів намагався влаштуватися на роботу, проте скрізь його чекала відмова. Зрозумівши, що даремно втрачає час, Айдер вирішив виїхати з Узбекистану. Він вирушив до Криму, в рідне село, але прописатися там було неможливо  скрізь у Криму дорога для нього була закрита через те, що він  кримський татарин
Далі його шлях лежав на Кавказ  вічне прибіжище бунтарів і вільнодумців. У поїзді Сімферополь-Баку він познайомився з Миколою Борщевим, який умовив його зійти разом з ним у місті Прохолодне в Кабардино-Балкарії.

Воістину  світ не без добрих людей. Перший час Айдер жив у Миколи, а незабаром знайшов житло, прописався і влаштувався на роботу на завод «Кавказкабель». У Прохолодному він прожив девять років, а потім вирушив до Краснодарського краю, де на той час існувала громада кримських татар.

У 1991 році Айдер Барієв перевіз на батьківщину маму Муміне-ханум. Після довгих поневірянь йому нарешті вдалося отримати ділянку в рідному селі Коклуз. Тут він збудував будинок, в якому жив останні роки.

Мрія його життя  повернутися в Крим, в рідне село  нарешті збулася. В останні роки він писав свою історію національного руху, на жаль, смерть завадила закінчити цю роботу

Одного разу Айдер-ага сказав: «Якби довелося почати все спочатку, я б пройшов той самий шлях». Але думка про те, що багато його співвітчизників, як і раніше, страждають, не дозволяла йому заспокоїтися На жаль, побачити свій народ щасливим йому не довелося

11 травня 2010 року після важкої хвороби один з чільних учасників кримськотатарського національного руху Айдер Барієв помер.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.