«Воістину, Ми оживлюємо мертвих і записуємо їх діяння в найближчому житті і сліди, які вони залишили після смерті»
Коран, 36:12
У 1721 році Московське царство, згідно з рішенням Петра I, було перетворено в Російську імперію. Невдалий для Росії Прутський похід 1711 року не поставив хрест на амбіціях Санкт-Петербурга «прорубати вікно» до південних морів. Реорганізація армії, проведена Петром I, дала можливість державі знайти силу не для захисту власних земель, а для агресії проти сусідніх держав.
У 1735 році, скориставшись ослабленням Османської імперії, Росія оголосила їй війну. Бойові дії з боку російських військ велися з небувалою жорстокістю стосовно мирного мусульманського населення. Влітку 1736 року армія під командуванням фельдмаршала Мініха вторглася до Криму.
Ад’ютант генерала Бірона залишив спогади про цей похід. «Похід (до Криму) був кривавий. Розорені міста, димлячі села і купи каміння ознаменували швидкий похід Мініха… Перекопська лінія взята була нападом. Козлов (Євпаторія) був спалений частково Татарами, а частково Росіянами. Бакчисарай, столиця Кримських ханів, розграбований, і як палац, так і місто перетворені на попіл. Та ж доля спіткала Акмечет. Граф Мініх розраховував йти далі до Кафе, де сховалися Турки, але сильні жари, що породили безліч небезпечних хвороб, змусили його повернутися до Перекопу. Жорстокі жителі-Татари, віддаляючись в гори, випалювали самі села і винищували все, навіть воду, щоб позбавити Росіян можливості отримати собі що-небудь на зворотному шляху».
Під час бойових дій російськими військами були захоплені, крім міст Криму, Азов, Очаків, Кінбурн, Кизикермен, Хотин, Ясси та низка інших важливих населених пунктів. Всі вони були розграбовані і зруйновані. Знищувалися не тільки солдати супротивника, але і мирні жителі. Війна закінчилася в 1739 році підписанням у Белграді угоди, за якою частина Приазов’я відійшла до Росії.
У Петербурзі були незадоволені результатами кампанії. Після приходу до влади імператриці Катерини II почалася підготовка до нової війни, метою якої було повне знищення панування османів у Північному Причорномор’ї.
Війна почалася в 1768 році і стала справжньою катастрофою для тюркських народів, що жили на цих землях. Росія діяла проти Османської імперії відразу на декількох фронтах: у Греції, на Близькому Сході (російський флот зміг навіть захопити Бейрут), в Єгипті. Але основні бойові дії велися на Дунаї, у Причорномор’ї та на Балканах. У серії битв турецька армія зазнала нищівної поразки. Успіху росіян сприяло і те, що вони вели переговори з союзниками османів − Кримським ханством, Єдісанською, Буджацькою і Кубанською ордами, домагаючись їх переходу на бік Росії або як мінімум нейтралітету. При цьому російські дипломати для досягнення своїх цілей не гребували підкупами і шантажем.
У 1774 році між двома країнами був укладений Кючук-Кайнарджийський мирний договір, за яким Османська імперія втратила території в гирлі Дніпра та в Приазов’ї. Крим став незалежною державою.
Ця війна мала одну відмітну особливість: вперше на державному рівні Росією було поставлено завдання не просто розгромити противника і приєднати нові землі, але також і фізично знищити цілі народи. Про це свідчить підписаний 15 січня 1769 року указ Катерини II, звернений до васала Росії, намісника калмицького хана Убаше. У ньому були чітко позначені цілі війни: «Мы, великая Государыня, Наше Императорское Величество, дали уже тебе, Нашему верному подданному, всевысочайшее повеление, от 31-го Декабря минувшаго 1768-го года, о наряде и об отправлении к нашей армии, имеющей быть под командою генерала-аншефа графа Румянцева, двадцати тысяч Калмыцкаго войска, а настоящим указом повелевается: всеми калмыцкими силами, сколько может собраться за отправлением онаго войска, действовать против живущих на Кубани и в тамошних горах турецких подданных, стараясь всякой вред им причинить, и не только обезсилить, но и вовсе истребить».
За шість років воєнних дій російська армія накопичила величезний досвід зі знищення непокірних народів. У 1783 році Росія, всупереч укладеними раніше угодами, анексує Крим, тим самим ліквідує незалежне Кримське ханство. Це була добре продумана і підготовлена операція. Керував нею фаворит Катерини II князь Григорій Потьомкін. На півострів були введені війська, які зайняли всі населені пункти, що мають стратегічне значення. Останнього кримського хана Шагін Гірая російська влада примусила відмовитися від престолу, при цьому вся його власність була конфіскована.
28 червня 1783 року був оприлюднений маніфест Катерини II про приєднання Криму і Кубані. У ньому, зокрема, йшлося: «Обещаем свято и непоколебимо за себя и преемников престола нашего, содержать их (жителей Крыма) наравне с природными нашими подданными, охранять и защищать их лица, имущество, храмы и природную веру, коей свободно отправление со всеми законными обрядами пребудет неприкосновенно, и дозволить напоследок каждому из них состоянию все те прелости и преимущества, каковыми таковое в России пользуется».
Про те, що насправді збиралися робити з кримськими татарами завойовники, повідомив у своєму листі Катерині II князь Потьомкін. «Сей полуостров ещё будет лучше во всем, ежели мы избавимся татар на выход их вон. Много можно обрести способов. Ей-Богу, они не стоят земли, а Кубань для них жилище пристойное». Але й Кубань не стала «землею обітованою» для мусульманських народів. Відразу ж після анексії Криму частина його жителів втекла на Кубань, під захист ногайських орд, серед яких почалися заворушення. Їх причиною став намір виселити ногайців за Волгу, в уральські степи.
На придушення повстання був направлений кубанський корпус генерала О. Суворова. Історик Кубані Ф. Щербина так описав розгром ногайського повстання: «Ночами з пересторогами Суворов, розпустивши чутку про свій від’їзд у Полтаву, пробрався до гирла Лаби. Вночі 1 жовтня (1783), з не меншими пересторогами, він переправив загін через Кубань, і на світанку присунувся до татарських аулів. Тут поблизу урочища Керменчик, в 12 верстах від Кубані відбувся останній бій з татарами, найжахливіший за своїми наслідками. Першими кинулися з піками донці, за ними драгуни і гренадерський батальйон. Через три години битви 2000 трупів усіяли простір навколо війська, аули були спалені, а до кінця битви на полі залишилося понад 5000 убитих. І козаки, і солдати однаково нікого не щадили − вбивали, різали й кололи чоловіків, жінок, старих і дітей». Протягом осені 1783 року російські війська вели переслідування і знищення залишків ногайських орд, які прагнули сховатися на території Османської імперії. Загалом імперською владою Росії здійснювався планомірний геноцид народів Криму й Кубані. Але це був тільки перший акт драми.
Олександр Степанченко, спеціально для «Іслам в Україні»
