Закінчення в 1243 році великого Західного походу монгольської армії стало точкою відліку формування нової держави, яка згодом отримала назву Золота Орда. Вихід військ хана Бату на нижню Волгу був не випадковий. Прикаспійські степи раніше були центром іншої держави кочівників — Хозарського каганату. У цьому районі було достатньо корму для тварин і прожитку для людей. Крім того, саме нижня Волга була центром держави, звідки можна було контролювати Русь, Кавказ, волзьких булгар та інші підвладні Бату держави і регіони.
До моменту завершення походу в Західну Європу Монгольська імперія перебувала в стані, коли відцентрові сили вже невблаганно вели її до розпаду. Феодалізм як суспільно-економічна формація у монголів не дійшов до такого розвитку, як у європейських народів. Родоплемінні стосунки, їх традиції виявилися серйозним стримувальним фактором. Проте ослаблення влади великих ханів, які були не здатні контролювати величезні території, а також амбіції впливових чингізидів стали прологом до розпаду імперії.
Бату-хан уважно стежив за всіма політичним інтригами, що відбувалися в столиці Монгольської імперії Каракорумі. Однак сам він намагався триматися подалі від неспокійної столиці, де в будь-який момент можна було очікувати удару в спину. Бату почав будувати місто Сарай, який з часом став центром влади в улусі. Але і в Поволжі в оточенні повелителя були люди, які тільки й мріяли, щоб захопити владу. Найбільш сильними і впливовими претендентами були брат Бату мусульманин Берке і син Бату християнин Сартак.
1255 року Бату-хан несподівано помер. Можливо, його смерть прискорив хтось із близьких, але прямих доказів цього не існує. Збереглася розповідь Альберто Кампензе до Папи Римського Климента VII, в якій він стверджує, що Бату нібито прийняв іслам: «Він перший, на переконання Сарацинів прийняв Магометанські віру — і нащадки його досі є завзятими послідовниками цього вчення. Можливо, вони були б християнами, якби Христос мав таких ревних Священиків та Єпископів, яких має Магомет» .
Як би там не було, але після смерті Бату його місце повинен був зайняти Сартак. У цей час він перебував у Каракорумі, у ставці великого хана Мунке. Однак, вже їдучи до Сараю, новий правитель несподівано помер. Ймовірно, він був отруєний. У смерті Сартака багато хто звинувачував Берке, але жодних доказів представлено не було. Цілком ймовірно, що Сартак був отруєний за наказом Мунке, який був зацікавлений у зміцненні центральної влади й ослабленні регіональних еліт.
Після загибелі Сартака за наполяганням Мунке правителем улусу був призначений малолітній син Бату Улагчі. Регентом при Улагчі стала його мати, вдова Бату Боракчін-хатун. Правителька, побоюючись Берке, почала плести інтриги проти нього. Вона написала лист хану Гулагу, правителю монгольського улусу в Ірані, закликаючи його допомогти в боротьбі з Берке. В цей час несподівано помер і юний Улагчі. Престол зайняв Берке, якого підтримала монгольська і тюркська військова еліта, а також купецтво з мусульман. Інтрига Боракчін-хатун була розкрита, її стратили за наказом Берке. Але це не зупинило Гулагу. Його армії рушили на Кавказ.
Арабський історик Ан-Нувайрі у зв’язку з цим писав: «Війна між Берке і Гулагу… Це сталося тому, що Гулагу, отримавши лист від Боракчін, дружини Тогана, захотів заволодіти цією державою. Він зібрався і вирушив туди (в Кипчак) з військами своїми, але прибув вже після умертвіння Боракчін, сходження Берке на царський престол і затвердження його влади». Війна між двома монгольськими улусами тривала до самої смерті Гулагу в 1265 році.
Згідно з останніми дослідженнями Є. Миськова, Берке прийшов до влади в кінці 1259 року. Це сталося не тільки внаслідок загибелі Улагчі, але насамперед тому, що його основний супротивник, великий хан Мунке, до цього часу також був мертвий. За життя Бату складно було собі навіть уявити, що Берке міг би реально претендувати на владу в державі. Однак минуло трохи більше чотирьох років, як ситуація кардинально змінилася.
До моменту свого приходу до влади хан Берке був уже досвідченим воїном і державним діячем. Він брав участь у поході монгольських військ на Русь і в Західному поході. Після смерті великого хана Мунке в Монгольській імперії почалася громадянська війна, в якій Берке підтримав онука Чингісхана Аріг-Бугу. Його противником був рідний брат — Губілай. Тривале протистояння принесло перемогу Губілаю, який і став великим ханом імперії.
Тим часом противник Берке, правитель середньоазіатського улусу Алгу, знищив золотоординські війська, що знаходилися в Хорезмі. Під час цієї операції було вбито сина шейха БоГарзі, від якого свого часу Берке прийняв іслам. У 1263–64 роках склалася вкрай несприятлива ситуація для улусу Берке. Практично вся Монгольська імперія об’єдналася проти мусульманського правителя з метою його знищення.
У цій ситуації Берке були потрібні не тільки його військові, але й дипломатичні таланти, щоб зберегти владу. Саме на цьому етапі відбулася трансформація монголо-тюркського улусу в тюрксько-татарську Золоту Орду. У період правління хана Берке практично перестало приходити поповнення з монгольських степів, тому Берке доводилося спиратися на місцеві тюркські народи: половців, печенігів, торків та ін. — укладались міжнаціональні шлюби, змішувалася військова і політична еліта.
Розрив з Каракорумом відбувався поступово, причому не тільки в плані формування суперетносу, але і в плані релігійному. Берке активно проводив політику ісламізації, але без силового нав’язування її еліті і війську. Він розумів, що держава стане єдиною тільки після того, як більшість почне сповідувати одну релігію.
Олександр Степанченко
