«Мавританські» мотиви в архітектурі півдня України

«Мавританские» мотивы в архитектуре юга Украины
Дворик в Алупке
«Мавританские» мотивы в архитектуре юга Украины
Дом Бернардацци
«Мавританские» мотивы в архитектуре юга Украины
Дом-Нолле
«Мавританские» мотивы в архитектуре юга Украины
Замок Курисов
«Мавританские» мотивы в архитектуре юга Украины
«Мавританские» мотивы в архитектуре юга Украины
«Мавританские» мотивы в архитектуре юга Украины
«Мавританские» мотивы в архитектуре юга Украины
25.05.2017
Оцініть статтю: 
(344 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

І от сплюндрований війною,
Квітучий край осиротів;
Ні гри, ні сміху, ні розмови,
В печалі села і діброви,
І княжий замок спорожнів.
О. Пушкін, «Бахчисарайський фонтан»,
(переклад М. Рильський)

Мусульманські держави на півдні України існували протягом п’яти століть. За цей час були побудовані десятки міст, створена розвинена економіка, культура і наука. В кінці XVIII століття налагоджена система була зруйнована. Завойовники не тільки знищили культурні цінності підкорених народів, а й виселили більшу частину жителів Причорноморських степів.

Але вплив ісламської культури і релігії на українські землі виявився набагато сильнішим, ніж уявлялося імперським ідеологам. У 1832 році американський письменник В. Ірвінг опублікував збірку романтичних легенд «Альгамбра». Вона була створена під враженням від поїздки митця на південь Іспанії, в Андалусію. Багато оповідань присвячені культурі місцевих мусульман — маврів, що існувала в середні століття.

Книга Ірвінга була перекладена багатьма європейськими мовами і послужила поштовхом для моди в літературі, музиці, живописі та архітектурі. Ця мода дуже швидко дійшла до Одеси, Миколаєва, Херсона та Криму. В Алупці на замовлення графа М. Воронцова був побудований палац у неомавританському стилі. Його архітектор, англієць Е. Блор, спробував поєднати елементи андалуської архітектури з готичними мотивами. Південний вхід палацу має арку, на якій вирізано напис арабською мовою: «І немає переможця, крім Аллага».

Ще один палац, в якому традиції європейського зодчества поєдналися із середньовічним мавританським стилем, був побудований в селі Петрівка, недалеко від Одеси. Це так званий «Замок Курісів», будівництво якого почалося ще на початку XIX століття, але свій неомавританський вигляд споруда отримала лише в 90-ті роки завдяки роботі одеського архітектора М. Толвінського. Барська садиба стараннями Толвінського перетворилася на казковий замок, побудований з місцевого черепашнику та цегли англійської фірми «Рамсей».

На жаль, прекрасна пам’ятка архітектури була значною мірою знищена пожежею на початку 90-х років ХХ століття. Наразі зусиллями ентузіастів і меценатів почалися реставраційні роботи, завдяки яким «Замок Курісів» поступово починає відроджуватися.

Мабуть, найбагатшим містом України на пам’ятки неомавританського стилю є Одеса. Справжнім шедевром зодчества, який міг би прикрасити будь-яке європейське місто, є споруда, зведена на вулиці Єлизаветинській в ​​1894 році за проектом архітекторів В. Мааса і О. Бернардацці. Її фасад прикрашений ажурним мереживом кам’яного різьблення і колонами, що нагадують про палац Альгамбра в Гранаді.

Серед творінь Маасуа є ще одна будівля, навіяна романтикою мавританської архітектури Аль-Андалусу. Будинок Вайнберга, розташований на розі вулиці Коблевській і Соборної площі, нині понівечений кондиціонерами і безглуздим фарбуванням, але свого часу був не тільки прикрасою вулиці, а й усієї центральної частини міста. Маас зумів кількома мазками створити яскравий і світлий образ, який виділяє будинок на тлі сумовитих дохідних споруд, розташованих по сусідству.

Справжньою архітектурною перлиною є «Мавританська арка», побудована за проектом архітектора В. Шмідта на Французькому бульварі. Три її арки (одна надбрамна і дві над вікнами) відсилають нас до знаменитої мечеті Мескіта в Кордові, що зберегла до наших днів неперевершений стиль справжньої мавританської архітектури Піренейського півострова. «Мавританська арка» була побудована як парадний вхід у маєток багатого домовласника Жданова.

На початку ХХ століття на вулиці Рішельєвській був споруджений п’ятиповерховий житловий будинок Нолле. Архітектор Е. Смідович, який проектував будівлю, зумів досягти гармонії стилів, вмонтувавши в уже сформований ансамбль вулиці своє неординарне творіння. Над аркою центрального входу арабським куфічним письмом чотири рази вирізана фраза: «Султан малік аль-алем» (Султан — повелитель цього світу).

Навіть серед старожилів Миколаєва мало хто знає, що в місті знаходиться будівля, яка раніше була мечеттю. У 1795 році в селищі Тернівка (нині територія міста Миколаїв) існувала велика мусульманська громада. Для задоволення її релігійних потреб за наказом адмірала М. Мордвинова військовим інженером І. Князєвим була побудована мечеть.

Але в 1802 році мусульман з Тернівки виселили. На їх місце почали селити болгар. Мечеть була закрита, потім перебудована та освячена як церква Успіння Божої Матері. Після цього мечеть неодноразово перебудовували. Цей процес триває і в наші дні. Саме тому зараз досить тяжко сказати, якою була будівля спочатку. Мечеть в Тернівці — одна з кількох десятків мусульманських культових споруд, які на рубежі XVIII і XIX століть були передані православній церкві.

Повертаючись до Одеси, варто зазначити, що вже в кінці ХХ століття мусульманська архітектура півдня України отримала свій новий розвиток завдяки будівництву в місті нової мечеті, яка одночасно є Арабським культурним центром. Будівля була зведена за проектом українського архітектора М. Повстанюка і знаходиться по сусідству з будинком Нолле. Це прекрасний зразок сучасного зодчества, який поєднав у собі традиції древніх майстрів і новітні досягнення містобудівної техніки.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.