«Поїхав я до табору султана, що був тоді в місці, званому Біш-Таг, і незабаром досяг Орди його, або табору, першого числа рамадана. Там побачили ціле рухоме місто з вулицями, будинками, мечетями та кухнями. З наказом султана Мухаммада (Узбек-хана), вмить усе спиняється на тому місці, де він велить» — ці слова належать великому мусульманському мандрівникові та географові Ібн Батуті, що відвідав пересувну ставку золотоординського хана Узбека.
Сучасники Золотої Орди та Кримського ханства не раз описували кочовий спосіб життя тюркських народів Надчорномор’я. Від XIV століття вони в один голос повідомляють, що татарські хани літньої пори покидають міста й вирушають зі слугами, гаремом, ремісниками, торговцями, вояками кочувати степом. Найчастіше татари Улусу Джучі кочували в умовному трикутнику між нижнім Дніпром, Волгою та Північним Кавказом.
Зазвичай кочова ставка ханів називається в джерелах Орду-базар. У давньоруських літописах нерідко трапляються повідомлення про подорожі удільних князів «до Орди» та повідомлення на кшталт: «У той час Орда була на Дону». В Улусі Джучі центр влади, столиця та місце перебування хана позначалися одним словом — Орда. І добре відомо, що формальною столицею було спершу місто Старий Сарай, а потім Новий Сарай. Але ці міста з розкішними палацами, грандіозними мечетями та караван-сараями ніколи не були над міру важливі для татарських ханів Золотої Орди. З настанням весни слуги й ремісники починали готувати коней, стада великої та дрібної худоби, вози, гарби, юрти тощо.
Маршрут руху ставки хан визначав особисто. На зупинках у центрі становища ставили «золотий намет» хана, навколо нього — намети найближчих сановників, дружин і гаремниць. Потім ставили юрти ремісників, купців і вояків. Мабуть, в такому таборі було й чимало пересувних мечетей. Значне місце у ставці займав базар — місце торгівлі та укладання угод між купцями, що з’їжджалися до резиденції хана з багатьох сусідніх держав. Про те, що базар був найважливішим елементом табору кочовиків, свідчить і його постійна назва, що збереглася у джерелах — Орду-базар.
Зазвичай табір ніяк не укріплювали, що було традиційно для кочовиків: вони більше сподівалися на силу свого меча, а не на міцні стіни й вежі. З ханом із Сараю переїздила й монетарня, що на стоянках карбувала монети. Напевно, дзвінкої монети потребували цілий час, бо витрати на утримання війська, двору та гарему були надзвичайно великі, а швидкість карбування монет була невисока.
У традиції Давньої Руси та Західної Європи містом називали огороджене валом, стіною, частоколом місце, що виконувало певні економічні та адміністративні функції. Але чи були містами золотоординські Орду-базари? Як правило, думають, що тимчасові ставки ханів не можна вважати за міста через відсутність постійних споруд та укріплень. Це, безумовно, правильно, якщо йдеться про традиційні міських поселень Європи, але якщо мова про кочові народи, що створили власні держави, що мали власне військо, адміністрацію, податкову та валютно-фінансову системи, то таке трактування абсолютно неправомірне.
Орду-базари були феноменом і своєрідною вершиною розвитку кочової цивілізації. Деякі дослідники відмовляють кочовим ставкам ханів у праві називатися містами, бо вони не вписуються в рамки «законів». Водночас усі історики добре розуміють, що Орду-базари мали практично весь набір ознак міського поселення, зокрема адміністративну та судову владу.
А втім, добре відомо, що багато європейських «міст» можна вважати за міста хіба умовно — на підставі наявности оборонних укріплень. Так, тільки найбільші міста мали постійні торги, тільки в деяких, найчастіше у столичних, містах, карбували монету; мало де в міських поселеннях Європи були одночасно гончарні, кравецькі, ювелірні та ткацькі майстерні. І, нарешті, зовсім незначне число міст могло похвалитися потужним військовим гарнізоном, що налічував сотні й навіть тисячі вояків.
Отже, за сукупністю ознак Орду-базари цілком можна визнати за поселення міського типу: унікальні мобільні, кочові міста, що виникали щовесни та зникали восени.
Орду-базари існували аж до виникнення Кримського ханства. Нова економічна й політична ситуація вимагала, щоб кримці були прив’язані до рідної землі, а на ній треба було працювати, треба було боронити її від численних ворогів.
Кримський хан Сахіб Ґерай (1501–1551) зробив енергійні зусилля для того, щоб кримці припинили кочувати. Він розділив землі півострова між родами з метою розвитку рільництва й садівництва. Крайнім заходом був наказ ламати вози кочовиків, щоб вони не могли перевозити своє майно. Зрештою кримські татари перейшли до осілого способу життя, але ногайці, що жили у степових районах Кримського ханства, так і не відмовилися остаточно від кочових традицій.
Мабуть, там, де Орду-базари ставали найчастіше й де були відповідні умови — джерела води, перехрестя торгових шляхів тощо, — виникали постійні міські поселення. Добре відомо, що від кінця XIII й до середини XIV століття в Золотій Орді збудовано кілька десятків нових міст. Будувалися вони за наказами ханської адміністрації та були певним елементом «планової економіки» Улусу Джучі.
Економічний і політичний занепад золотоординської держави, що почався в другій половині XIV століття, призвів до того, що чимало міст були зруйновані чи покинуті. Тож особливого значення набули Орду-базари, що стали по суті найважливішими економічними, політичними та військовими центрами влади. Аж до початку XVI століття «міста на колесах» грали важливу роль у житті сотень тисяч людей на просторах від Дніпра до казахського степу.
Олександр Степанченко
