Османські клейноди гетьмана Дорошенка

Османські клейноди гетьмана Дорошенка
Козацька армія
Османські клейноди гетьмана Дорошенка
Гетьман Дорошенко
Османські клейноди гетьмана Дорошенка
Кримський хан Мехмед-Гірей
Османські клейноди гетьмана Дорошенка
Османські клейноди гетьмана Дорошенка
Османські клейноди гетьмана Дорошенка
21.10.2016
Оцініть статтю: 
(327 оцінки)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

У жовтні 1665 року гетьманом Правобережної України був обраний Петро Дорошенко. Цей вибір козацької старшини змінив геополітичну ситуацію в Східній Європі і на ціле десятиліття пов’язав долю українського народу з Османською імперією та Кримським ханством.

На самому початку свого правління Дорошенко, несподівано і для Варшави, і для Москви, відгукнувся на прохання кримського хана Мехмед-Гірея, надіславши йому на допомогу два козацькі полки, які взяли участь у придушенні бунту причорноморських ногайців. Тим самим Дорошенко вирішив продовжити початковий курс Богдана Хмельницького на зближення з Кримом та османами. Одночасно з цим гетьман розвинув активну діяльність з об’єднання українських земель обох берегів Дніпра.

Російський воєвода на Запоріжжі Григорій Косагов доносив у Москву: «Царських ратних людей не люблять і говорять, ніби по їх милості не стало у Війська здобичі, хочуть миритися з татарами і Дорошенком». Проте Дорошенку не вдалося домогтися єдності Запорізької Січі у протистоянні Москві.

Після підписання Андрусівського перемир’я між Річчю Посполитою і Московським царством в 1667 році Україна була розділена, її інтереси проігнорували і поляки, і росіяни. У відповідь на це Дорошенко уклав військово-політичний союз з Кримським ханством, що дозволило йому домогтися різкого посилення свого впливу. Під тиском козаків російські війська покинули фортецю Кодак.

Дорошенко послав делегацію до Османської імперії. 6 липня 1667 року її прийняв султан Мехмед IV. Посли, виконуючи доручення гетьмана, просили повелителя правовірних прийняти Україну під протекцію султана. Мехмед IV задовольнив це прохання і пообіцяв прислати Дорошенку символи влади  клейноди  і направити повноважного представника для прийняття присяги.

Використовуючи сприятливу ситуацію, гетьман Дорошенко вирішив вибити польські війська з Західної України. Об’єднана українсько-кримська армія налічувала близько 35 тис. осіб. Поляків, якими командував видатний полководець Ян Собеський, було вдвічі менше. Собеський вперше з початку повстання Б. Хмельницького вирішив мобілізувати проти Дорошенка селян західноукраїнських земель. Шляхта сміялася над цим планом, називаючи полководця «холопським гетьманом».

За короткий термін у польське військо влилося 15 тис. новобранців: селян і міщан. У жовтні 1667 року за містечком Підгайці зійшлися дві армії. Козацько-татарська армія атакувала, але була відбита. Собеський відстояв свої позиції, а союзники зазнали тяжких втрат. Після цієї битви Дорошенко повів свою армію в Чигирин, а татари повернулися до Криму.

Союз українського гетьмана з Кримом та Османською імперією серйозно стривожив правителів Речі Посполитої і Москви. Вони послали своїх послів до Криму і Чигирина. У грудні 1667 року в Чигирин приїхав представник київського воєводи Василь Дубенський, який умовив Дорошенка відмовитися від «бусурманської спокуси» і повернутися у «підданство московському цареві».

Усвідомлюючи рівень загрози, Москва і Варшава домовилися про спільні дії проти можливого нападу об’єднаної армії османів, кримчаків та українських козаків. Невдоволення правлінням Москви спричинило повстання Лівобережної України, на чолі якого став І. Брюховецький. Під час повстання велика частина Гетьманщини була очищена від російської армії. Брюховецький відправив посольство в Едірне (де в той час знаходився султан) з проханням про протекцію з боку Османської імперії.

Але султан ухилився від прямої відповіді, зіславшись на те, що в деяких українських містах (Києві, Переяславі) ще залишалися російські гарнізони. Одночасно з послами Брюховецького в Едірне прибуло і посольство від Дорошенка. Мехмед IV підтвердив дані раніше обіцянки про прийняття Правобережжя в османське підданство. Посли Дорошенка І. Васильківський і Г. Снітковський отримали багаті подарунки: каптани, шапки, жупани: «з голови до ніг їх одягнули».

Влітку 1668 року Дорошенко здійснив блискавичний похід на Лівобережжя. Козацькі полки один за іншим присягали йому. На короткий час в руках гетьмана опинилася велика частина України, але зміцнити свою владу йому не вдалося: зі сходу загрожувала Москва, а на заході  польська армія.

Посли, які повернулися з Едірне, привезли Дорошенку текст договору з Османською імперією, який був надзвичайно вигідним не лише особисто гетьману, а й усій підвладній йому Україні. У ньому Стамбул визнавав Україну васальною державою за типом Кримського ханства та обіцяв за потреби надавати військову допомогу. Гетьман мав присягнути на вірність султану. У більшості своїх статей договір повторював угоду 1651 року між Богданом Хмельницьким і турецьким урядом.

З різних причин договір так і не був ратифікований українською стороною. У 1669 році П. Дорошенко отримав від султана Мехмеда IV титул санджак-бея, що навряд чи відповідало його амбіціям. У 1672 році в Україну увійшла 150-тисячна османсько-татарська армія. Козацьке військо було допоміжною силою.

Кілька років запеклої війни призвели до повного запустіння Правобережної України. Втративши підтримку козацтва, в 1675 році Дорошенко склав гетьманську булаву. Одночасно з цією подією припинив існування й українсько-османсько-кримський військово-політичний союз.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.