Під стінами Царгороду

Вступ османів в Константинополь
Вступ османів в Константинополь
Айя-Софія
Айя-Софія
Путеводитель по Царьграду
Путеводитель по Царьграду
Вступ османів в Константинополь
Айя-Софія
Путеводитель по Царьграду
18.02.2020
Оцініть статтю: 
(9 оцінки)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

Протоку, що відділяє Європу від Азії, стародавні греки називали Боспорос (βοσπορος), що в перекладі означає «коров’ячий брід». Можливо, скотарі справді переправляли в цьому вузькому місці свої стада ще за тих часів, коли на берегах Босфору ще не було нинішньої турецької столиці — Стамбула. У VII столітті перед нашою ерою грецькі колоністи з Мегариди заснували на європейському березі Босфору невелике поселення, що незабаром, завдяки вдалому розташуванню, перетворилося на великий порт.

Місто дістало назву Візантій. 324 року римський імператор Костянтин зробив Візантій новою столицею держави. Будівельні роботи тривали шість років: місто за своєю пишністю мало не поступатися Риму. На честь імператора його назвали Константинополем — «містом Костянтина». У V столітті, за імператора Феодосія II, в Константинополі звели потужні оборонні споруди, що на довгий час стали сухопутним кордоном міста. Частина цих стін і веж збереглася до нашого часу.

Завдяки своєму статусові та контролю над чорноморськими протоками, Константинополь почав швидко рости. У місті була збудована система віадуків, що забезпечувала його водою. Крім того, були споруджені численні громадські будівлі, храми та палаци. Приплив населення з провінцій імперії та з інших країн зробив Константинополь найбільшим і найбагатшим містом Європи. Після розпаду Римської імперії в V столітті Константинополь стає столицею нової могутньої держави — Візантії.

Сусіди не раз намагалися захопити місто. У VI столітті слов’яни здійснили кілька зухвалих спроб підійти під стіни Константинополя, але вони були безуспішні. 617 року перська армія вийшла до Босфору, але атакувати місто не наважилася. За дев’ять років військо Аварського каганату обложило Константинополь і було близьке до того, щоб здобути столицю Візантійської імперії, проте гарнізон зумів відбити всі атаки аварів, змусивши їх зняти облогу.

Майже вдалося здобути Константинополь арабам. Арабський халіфат, що виник унаслідок діяльности пророка Мухаммада (мир йому і благословення), зміг уже в середині VII століття наблизитися до Босфору. З появою у мусульман флоту вони кілька разів облягали столицю Візантії, але захопити її таки не змогли.

У IX і X століттях могутня Русь кілька разів воювала з візантійцями. Війська великих князів Олега, Ігоря та Святослава билося з імператорськими арміями, часом навіть підходили під стіни Царгорода — так вони називали Константинополь.

Константинопольський патріарх Фотій писав про настрої, що панували тими днями в столиці імперії: «Життя наше догоряло з останніми променями сонця, а зорю буття нашого поглинав глибокий морок смерти... Вся надія людська зникала в людей і єдина надія лишалася тільки на Бога». Але, часом завдяки золоту, що ним підкуповували князів, а часом завдяки військовій майстерності та хоробрості, візантійці змогли відбити натиск північан.

Смертельний удар спадкоємиці Риму завдали самі християни. 1204 року, вперше за свою історію, Константинополь захопили. Це зробили хрестоносці, що втрутилися в боротьбу за владу між різними візантійськими політичними угрупованнями. Падіння міста відзначилося грандіозною різаниною цивільної людности та погромами будинків багатих візантійців.

Хрестоносці створили з частини завойованих земель свою імперію, Латинську, але вона існувала недовго. Лише за півстоліття візантійці змогли не тільки повернути столицю, а й відновити державу. А втім, це була вже бліда тінь тієї могутньої імперії, що тримала в страсі Європу, значну частину Азії та Північної Африки. Територія Візантії невпинно зменшувалася через напади тюркських держав.

Тюркський султанат Османа, що виник на початку XIV століття в Анатолії, уже за кілька десятиліть став грізною силою. Він насідав не тільки на візантійців, а й займав землі сусідніх мусульманських князівств. До кінця століття османи вже стояли під стінами Константинополя. Доля імперії висіла на павутинці — порятунок прийшов несподівано й зовсім не звідти, звідки його чекали. Великий завойовник Тимур удерся до османської держави й кинув виклик султанові Баязидові І. У битві під Ангорою (1402) Тимур знищив армію османського володаря, а його самого полонив.

Позбувшися лідера, османська держава розпалася. Візантія могла скористатися цим моментом, але її сил уже не мала. Син Баязида, султан Мурад II, зумів придушити сепаратистські рухи та відновити єдність своєї держави. Він навіть спробував облягти Константинополь, та погано підготована операція зазнала невдачі.

Вирішальна битва між візантійцями та османами відбулася 1453 року. Султан Мехмед II прийшов із понад стотисячним військом, що взяло в облогу місто. Турки мали чи не найліпшу в Європі артилерію та великий флот. Величезні гармати пробили тисячолітні стіни міста. Загарбники вдерлися до столиці Візантії, знищивши велику частину гарнізону. Від цього моменту Константинополь припинив існування. Почалася історія Стамбула.

Мехмед II зробив місто столицею Османської імперії, а величний православний собор святої Софії перетворився на мечеть Ая-Софія. Кілька століть на Стамбул ніхто не смів претендувати, але до кінця XVIII століття османи майже втратили колишню могутність. Саме тоді в столиці Росії, Петербурзі, виникла ідея, що Царгород повинен належати росіянам. Імперські історики та письменники змогли обґрунтувати претензії царів.

З кожною новою російсько-турецькою війною кордони Російської імперії наближалися до заповітного міста. 1896 року була навіть запланована десантна операція Чорноморського флоту — несподіване здобуття Стамбула, але в останній момент її скасували через острах перед міжнародним конфліктом.

З початком Першої світової війни в Росії вже не приховували своїх планів анексії частини турецької території. Були видані кольорові путівники Царгородом для нових господарів міста з дуже докладним описом його визначних пам’яток. Але й цього разу доля не була прихильна до російських імперіалістів. Революція 1917 року знищила й саму імперію, і носіїв імперських ідей.

На цьому спроби захоплення Стамбула не припинилися — естафету підхопила Греція, надумавши, що вона — спадкоємиця Візантії. Після поразки Османської імперії в Першій світовій війні, наприкінці 1918 року, Стамбул  захопили війська Антанти, а султан перетворився на маріонетку Англії та Франції.

За Мудроською угодою, територія турецької держави підлягала розподілу між країнами-переможницями. На значні території претендувала й Греція. Цим планам завадило повстання турецьких патріотів на чолі з генералом Мустафою Кемалем. Греки були розбиті, не дійшовши до Царгорода, англійці та французи спішно евакуювалися, а на карті світу з’явилася Турецька республіка, що перенесла свою столицю до Анкари.

Олександр Степанченко

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.