Правління кримського хана Девлет-Гірея I (1551–1577) було ознаменовано як великими перемогами, так і тяжкими поразками. Найвідомішим його діянням став похід на Москву (1571 г.), коли кримське військо змогло не тільки захопити столицю Російської держави, а й змусити царя Івана Грозного визнати свою залежність від Криму. Але цей успіх не був підкріплений угодами, а тому виявився недовговічним. Уже наступного року Девлет Гірей програв росіянам у Молодинській битві. Це змусило його відмовитися від амбітних проектів з відродження Золотої Орди.
Останні роки свого життя Девлет Гірей провів у Криму, намагаючись примирити своїх синів, які претендували на престол ханства. Система престолонаслідування в Кримському ханстві була заплутана і не мала аналогів в інших мусульманських державах. Традиційна практика більшості європейських і частини азіатських держав передбачала передання престолу від батька старшому синові. Але в Криму ця практика знаходилася під тиском давньої монгольської традиції, коли престол передавався старшому представнику династії.
Після того, як Кримське ханство перейшло у васальну залежність від Османської імперії, у правила було внесено ще одне важливе уточнення: претендент на престол затверджувався турецьким султаном. Настільки складна процедура нерідко призводила до конфліктів у правлячій кримській династії Гіреїв. Часом ці конфлікти закінчувалися кривавими розбірками.
У Девлет Гірея було дванадцять синів. Після загибелі в 1555 році у битві під Судбіщами старшого сина Ахмед Гірея спадкоємцем престолу був визнаний другий за старшинством брат Мехмед Гірей. Але з цим не погоджувався Аділ Гірей, який хоча і був молодший за віком, але вважав, що більш гідний правити Кримом, ніж його брат. Для того, щоб продемонструвати свою незалежність, Аділ Гірей збудував на річці Кальміус резиденцію — містечко Боли-Сарай. Його владу визнали ногайські племена, що переселялися з-за Волги під натиском калмиків.
На деякий час мати престолонаслідників валіде Айше-Фатьма змогла примирити братів. Але в 1577 році помер хан Девлет Гірей і Мехмед Гірей був проголошений кримським ханом. Він був затверджений в Стамбулі, але Аділ Гірей, що опирався на підтримку ногайців, був готовий силою відстоювати свої права на престол. У цей період Боли-Сарай став центром сепаратистських настроїв і головним болем для нового хана.
Ймовірно, конфлікт між братами міг би перерости в громадянську війну, але цьому завадив випадок. У 1578 році почалася чергова турецько-перська війна. Аділ Гірей був посланий на чолі кримськотатарської армії до Закавказзя, де велися основні бойові дії. В одному з боїв він потрапив у полон до персів, а потім був ними страчений.
Позбувшись головного претендента на престол, Мехмед Гірей зробив фатальну помилку: всупереч традиції на посаду калги він призначив не свого брата Алп Гірея, а сина Саадет Гірея. Це викликало новий виток конфлікту в сім’ї. Проти хана виступили й інші сини покійного Девлет Гірея. Побоюючись за своє життя, Алп Гірей втік до Польщі.
У цей час відносини Мехмед Гірея зі Стамбулом різко погіршилися. Хан відмовився виконати наказ і відправити війська на Кавказ проти персів. Турки відправили до Криму війська, щоб усунути від влади бунтівного хана. Мехмед Гірей втік і був убитий своїм братом Алп Гіреєм, який повернувся з Польщі для того, щоб зайняти ханський трон. Всупереч очікуванням, новим правителем ханства був призначений не Алп, а його брат, ще один син Девлет Гірея — Іслям Гірей.
Але з таким підходом був не згоден ще один претендент на престол, син убитого хана Мехмед Гірея Саадет Гірей. Він зібрав велику армію з-поміж ногайців, захопив Бахчисарай і проголосив себе новим кримським правителем. Османський султан Мурад III не потерпів такого свавілля і відправив військо яничар проти чергового заколотника з дому Гіреїв. Саадет Гірей був розбитий і втік до ногайських кочовищ.
Згодом він перейшов на службу Москві, отримав посаду в колишньому Астраханському ханстві, але несподівано помер в 1587 році. Ходили чутки, що колишній кримський хан був отруєний росіянами, які підозрювали його в невірності. З іншого боку, смерть Саадета була вигідна його суперникам у Криму. Як би там не було, але кількість претендентів на кримський трон зменшилася на одного. Однак це була далеко не остання загадкова смерть в роду Гіреїв.
Після втечі Саадет Гірея в Криму не стало спокійніше. Підтримуваний турками Іслям Гірей правил недовго. У 1588 році хан помер в Акермані під час підготовки великого походу на Річ Посполиту. Алп Гірей знову виставив свою кандидатуру на ханський престол, але Стамбул вчергове її відкинув.
Новим ханом був призначений його молодший брат Газі Гірей, якого за військові заслуги в боротьбі з Персією поважали у султана Мурада III. Алп Гірей був змушений змиритися з поразкою і виїхати в Стамбул.
Правління Газі II Гірея було відзначено стабілізацією внутрішньополітичного становища в Кримському юрті. Хан своєї продуманою політикою зумів вттримати баланс інтересів знатних кримських родів. Зруйноване у період громадянської війни ханство поступово відродилося.
У зовнішній політиці Газі Гірей намагався продовжувати курс свого батька Девлет Гірея. У 1591 році він здійснив великий похід на Москву, який, втім, не приніс йому серйозних дивідендів. Росіяни зуміли відбити атаку кримців. Наступного року кримська армія знову ходила на Москву, але до вирішальної битви не дійшло, татари обмежилися лише пограбуванням прикордонних областей.
Останнім відгомоном внутрішніх розбірок у сімействі Гіреїв стала спроба великого візира Османської імперії Коджи Сінан-паші змістити Газі Гірея і поставити кримським ханом калгу Фетіх Гірея. Ця інтрига закінчилася трагічно як для самого великого візира, так і для Фетіх Гірея. Він сам і все його найближче оточення було вбито за наказом Газі Гірея.
Вольовий та енергійний правитель Газі Гірей був ще й чудовим поетом, чиї твори увійшли до скарбниці кримськотатарської літератури. Своє політичне кредо він висловив у невеликому чотиривірші:
Лучше годы безысходно
провести в темнице,
Чем ковром под ноги
шаху расстелиться!
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
