Шлях солдата: з Холодного Яру до Сирії

Шлях солдата: з Холодного Яру до Сирії
Ю. Горліс-Горський в армії УНР
Шлях солдата: з Холодного Яру до Сирії
Розвідники армії УНР
Шлях солдата: з Холодного Яру до Сирії
Бійці «Дикої дивізії»
Шлях солдата: з Холодного Яру до Сирії
Шлях солдата: з Холодного Яру до Сирії
Шлях солдата: з Холодного Яру до Сирії
03.10.2022
Оцініть статтю: 
(26 оцінки)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

Влітку 1915 року сімнадцятирічний Юрій Городянин-Лісовський скінчив навчання в Полтавській гімназії. Палала Перша світова війна. Юнак мріяв про військові подвиги та славу, зовсім не думавши про те, на чиєму боці воювати та чиї інтереси обстоювати. Попри непризовний вік, він записався добровольцем до Кабардинського кінного полку, що входив до складу славетної «Дикої дивізії».

Цей підрозділ царської армії сформували з добровольців-мусульман Північного Кавказу. Відповідно до законодавства Російської імперії мусульмани Чечні, Кабарди й Дагестану не підлягали обов’язковому призову до війська. Але знайшовся вихід, щоб використовувати кавказьких мусульман як гарматне м’ясо: місцеві князьки надумали створити «добровольчу» Кавказьку дивізію. Однак уже незабаром її неофіційно почали називати «Дикою».

Генерал А. Денікін, що «уславився» жорстоким ставленням до українців у період Визвольної війни 1917–1921 років і добре знав обставини, за яких створили дивізію, писав:

«З північнокавказьких горян, що їх не притягали до військового обов’язку (чеченці, інгуші, черкеси, дагестанці), сформовано на добровольчих засадах Кавказьку тубільну дивізію, відому більше під назвою „Дика“. Хоробрість її вершників сполучалася з їхніми первісними звичаями та дуже широким уявленням про „воєнну здобич“».

У дивізії панував особливий лад, що дуже відрізняв її від інших кавалерійських частин російської армії. Насамперед там культивували традиційне для мусульман шанобливе ставлення до старших, цінували особисту хоробрість на полі бою. Водночас дисципліна не була сильною стороною цього військового підрозділу. Щоб контролювати гордих горян, на більшість офіцерських посад призначали представників російської національности, здебільшого з панства, наближеного до двору.

Саме в такій специфічній військовій частині довелося розпочати службу Юрію Городянину-Лісовському. Одним з його безпосередніх командирів був Султан Клич-Гірей, нащадок кримськотатарського ханського роду. Про  службу в «Дикій дивізії» сам Городянин-Лісовський не без іронії казав, що саме тоді він «хапнув магометанської військової етики».

Районом бойових дій «Дикої дивізії» були Галичина та Волинь, де широко застосовували кінноту, особливо під час так званого Брусиловського прориву (1916). Завдяки службі з мусульманами Юрій не тільки отримав навички воїна, а й увібрав властиву кавказьким горянам любов до свободи, незалежности, а ще зневагу до чужих авторитетів та непокору. Саме ці якості стали основою його характеру.

1916 року Городянина-Лісовського відрядили на навчання до офіцерської школи, що він її успішно скінчив. Але далі служити в «Дикій дивізії» йому вже не довелося. 1917 року почалася українська національна революція, і юний хорунжий уступив до полку ім. Богдана Хмельницького. Кілька років він бився за незалежну Україну в лавах армії УНР.

Тяжкі поразки в боях проти червоної та білої Росії не зламали українського бійця, але ще більше загартували. Взимку 1919–1920 року Юрій узяв участь у легендарному поході тилами більшовиків. Тоді армія генерала М. Омеляновича-Павленка пройшла з боями 2500 км. У лютому 1920-го Городянин-Лісовський захворів і лишився на лікування в Мотронинському монастирі, де був штаб партизанських з’єднань Холодного Яру.

Холодний Яр — великий лісовий масив у Черкаській області, де ще від часів Богдана Хмельницького проводили свої бойові операції українські козаки. Починаючи з 1918 року, в Холодному Яру збиралися загони повстанців, що боролися з російськими загарбниками. Чисельність холодноярських партизанів сягала 15 тисяч душ.

Після одужання Городянин-Лисовський, що на той час мав солідний бойовий досвід, приєднався до повстанців, узявши участь у боях з червоними інтервентами. Перебування в Холодному Яру назавжди закарбувалося в пам’яті хорунжого. Згодом його спогади про цей період життя стали основою документального роману «Холодний Яр», культового для кількох поколінь борців за незалежність України.

На Черкащині Городянину-Лисовському доручили питання розвідки та контррозвідки. Він намагався очистити лави повстанців від радянської агентури. У цей час його підпільним псевдонімом був Горський, але чекісти змогли вирахувати свого супротивника. Хорунжого заарештували й засудили до страти, а згодом замінили вирок на 15 років ув’язнення. Щоб зламати волю Юрія, тюремники запроторили його до психіатричної лікарні в Херсоні, але 1931 року йому вдалося з неї втекти.

За рік Городянин-Лисовський нелегально перейшов польський кордон і приїхав до Львова. Від того часу почався новий етап його життя. Спогади про роки боротьби вилилися на сторінки книжок. За кілька років він створив низку творів, присвячених боротьбі українських повстанців, а також життю в СРСР та перебування у радянських в’язницях. Особливий інтерес читачів західної України викликав роман «Холодний Яр», що його письменник видав під псевдонімом Горліс-Горський — скорочення прізвища Городянин-Лісовський та додавання підпільного псевдоніма Горський. Відтоді літературний псевдонім стає його новим іменем.

У Львові Горліс-Горський зав’язує нові знайомства, насамперед серед літераторів, журналістів і ветеранів національно-визвольного руху. Утім неспокійна вдача не дозволяє письменникові сидіти на одному місці. Коли 1939 року на карті світу лише на коротку мить з’явилася Карпатська Україна, Горліс-Горський вирушає боронити її від зазіхань Угорщини. Однак сили були нерівні, й молода держава змогла протриматися лише кілька днів. Зі своїми побратимами Юрій зміг уникнути загибелі, перебравшись спершу до Румунії, а потім до Югославії.

Наприкінці 1939 року Радянська Росія напала на Фінляндію, і знову Горліс-Горський вирушає в путь, щоб організувати загін українських добровольців для допомоги фінській армії, але ця спроба виявилася безуспішною: війна тривала лише три місяці, і за цей короткий термін організувати повноцінний військовий підрозділ не вдалося.

1940 року в Європі вже вирувала Друга світова й рано чи пізно вона мала «зачепити» Україну. У цій ситуації треба було підготуватися до різних несподіванок. Саме в цей час письменник вирушає на Близький Схід. Це була дивна подорож незвичайним маршрутом. З якою метою Горліс-Горський їздив до Туреччини та Сирії, хто його посилав — на ці питання досі нема відповіді.

Залізницею він переїхав майже всю азійську частину Туреччини та Сирію, що тоді перебувала під французькою окупацією. Дорогою письменник багато бачить і багато помічає. Пізніше він напише невелику розповідь, що більше нагадує звіт про відвідування мусульманських країн, які з примхи долі опинилися осторонь урагану, що накрив Європу.

Буквально кількома точними фразами Горліс-Горський характеризує кемалістську Туреччину та реформи Ататюрка. За дуже короткий час письменник (чи розвідник?) побачив і зрозумів більше за деяких професійних дипломатів, що роками жили на Сході. Розповідь Горліса-Горського, мабуть, єдиний україномовний твір про Близький Схід періоду початку Другої світової війни, написаний з величезним талантом, а також чудовим почуттям гумору.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.