Карабах — це Азербайджан!
Як Ханкенді став Степанакертом
Ібрагімхаліл хан — син карабахського правителя Панахалі хана, який заснував Шушу в 1752 році, велів почати будівництво зимової ханської резиденції на мальовничій місцевості біля підніжжя гори Шуша. Ця місцевість була названа Ханкенді — ханське село.
Згодом син Ібрагімхаліл хана — Мехтігулу хан подарував Ханкенді - зимовий стан ханської сім'ї, коханій дружині Періджахан бейім.
Після Кюрекчайского і Гюлістанського договорів, які передбачали входження Карабахського ханства до складу Російської імперії, в Ханкенді був розміщений російський військовий гарнізон. Звичний спокійний і благополучний уклад життя в селі був порушений.
Після Туркманчайського договору, який було укладено 10 лютого 1828 року, починається масове переселення в тутешні місця вірменських сімей з Ірану та Османської Туреччини. Їх активно озброюють, забезпечують роботою у військових частинах царської армії і державних установах. Однак, незважаючи на очевидне бажання змінити етнічний склад населення тутешніх місць, на всіх картах царської Росії, що відносяться до XIX століття, наводиться первісна назва - Ханкенді.
Скориставшись наслідками Першої світової війни і приходом до влади в Росії більшовиків, вірмени розгортають бурхливу діяльність, націлену на окупацію земель з їх подальшою вірменізацією, одним словом, намагаються здійснити на Кавказі те, що їм не вдалося в Османській Туреччині. І незабаром ця підривна діяльність дає плоди. На споконвічно азербайджанських землях, що охоплюють Іревань, Нахчивань і Зангезур, створюється радянська Вірменія. Таким чином, вірмени отримують фактично подаровану їм державність. Але і цього виявилося мало ненаситним вірменам. Через деякий час — в 1920-х роках вони посягають на карабахські землі. За допомогою російських збройних формувань вірмени починають всіляко утискати і виживати азербайджанців з їх рідних земель. Здійснювані вірменами провокації і масові вбивства місцевих азербайджанців, в результаті обернулися створенням в 1921 році Нагірно-Карабахської автономної області у складі Азербайджану. А вже в 1923 році Ханкенді було перейменовано в Степанакерт на честь лідера вірменських більшовиків, який створив в Баку радянсько-комуністичну диктатуру і особисто керував убивством понад 20 тисяч азербайджанців.
Починаючи з 1988 року, за фінансової підтримки діаспори вірменськими націоналістами організовуються несанкціоновані мітинги і страйки з вимогою виведення Нагірно-Карабахської автономної області зі складу Азербайджану і передачі її Вірменії. Першочерговим завданням цього руху, який отримав назву «Міацум», було вигнання місцевого населення - азербайджанців з Ханкенді і знищення слідів азербайджанської культури. Заручившись негласною підтримкою генсека Компартії СРСР Михайла Горбачова і його дружини Раїси Горбачової, вірмени починають здійснювати терор по відношенню до азербайджанців. Першою жертвою були азербайджанські студенти в Ханкенді. Це стало передвісником великої трагедії — карабахського конфлікту, який буде тривати довгі роки...
В ту пору домівки азербайджанців, які не бажали покидати рідні краї, спалювали, людей піддавали різного роду тортурам.
У вересні 1988 року вірмени насильно вигнали з Ханкенді всіх азербайджанців, що проживали там і вивезли до Вірменії значну частину обладнання тамтешніх заводів і фабрик, побудованих на кошти азербайджанської держави ... Зброя, боєприпаси і бойова техніка дислокованих в Нагірному Карабасі російських військових частин переходять під контроль вірменських бандформувань і терористів. Трагічні події в Ханкенді прокотилися луною по всьому Карабаху. Автономна область, більшість населення якої становили азербайджанці, протягом декількох місяців повністю вірменізується. У 1992-1993 роках, скориставшись нестабільною суспільно-політичною ситуацією в Азербайджані, вірмени окупували сім районів нашої країни - Лачин, Кельбаджар, Агдам, Фізулі, Джебраіл, Губадли і Зангілан.
Багаторічні переговори щодо мирного врегулювання нагірно-карабахського вірмено-азербайджанського конфлікту не увінчалися успіхом. Вірмени продовжували демонстративно ігнорувати чотири резолюції Ради безпеки ООН, які передбачали невідкладне і беззастережне виведення вірменських окупаційних військ з території Азербайджану. З мовчазної згоди і при потуранні міжнародного співтовариства вкрай знахабнілі вірменські окупанти замахнулися 12 липня 2020 року на Товузький район Азербайджану, що розташований далеко від Карабахського регіону. Чергова військова провокація вірмен 27 вересня 2020 року вилилася в 44-денну війну, що завершилася нищівною перемогою азербайджанської армії. Справедливість і правда восторжествували. Під керівництвом Верховного головнокомандувача Ільхама Алієва азербайджанська армія п'ядь за п'яддю звільнила рідні краї від окупантів, і нині триколірний прапор нашої країни гордо майорить над звільненими землями. Дата 10 листопада, що ознаменувала остаточну перемогу Азербайджану, навіки увійшла в історію як день відновлення територіальної цілісності нашої країни і День перемоги.
