Буди часи, коли тюрки володіли більшою частиною світу. Вони засновували держави й руйнували держави. Від Китаю до Єгипту, від Угорщини до Індії тюркські володарі тримали нитки керування усвоїх руках. Тюркський каганат, Хазарський каганат, Золота Орда, Держава ільханів, імперія Тимура (Тамерлана), мамлюцький Єгипет, держава Великих Моголів, Османська імперія — це тільки частина великих тюркських держав, що зробили величезний внесок у світову історію та культуру.
Тепер більшість тюрків є мусульмани, але так було далеко не завжди. Першими тюрками, що навернулися в Іслам, були хазари. Це сталося 737 року, після того, як арабська армія Марвана ібн Мухаммада (688–750) провела успішну військову кампанію, змусивши кагана та його оточення в обмін на мир прийняти Іслам. Нова релігія приживалася в Хазарії непросто — минуло мало не три століття, поки більшість населення стало мусульманами.
Зовсім інакше розвивалися події в Центральній Азії. 751 року в міста Атлах, недалеко від сучасногоказахсько-киргизького кордону, армія Арабського халіфату стикнулася з військами китайської імперії Тан. Китайське військо було неоднорідним, до ньоговходили загони тюрків-карлуків, що не бажали битися за своїх поневолювачів. У вирішальний момент бою карлуки перейшли на бік арабів і таким чином вирішили результат бою. Завдяки цій перемозі велика частина території Центральної Азії ввійшла до складу Арабського халіфату.
Ознайомившись з Ісламом, тюркські народи Центральної Азії стали помалу переходити в нову релігію. До кінця X століття вже значна частина місцевого населення була мусульманами, хоч в окремих районах існували осередки буддизму тахристиянства, а ще лишалося чимало прихильників язичницьких культів, особливо серед кочових племен.
X століття було часом виникнення потужних тюркських держав одразу в кількох районах Центральної Азії. 962 року воєначальник Алп-Текін захопив афганське місто Газні та створив там державу Газневидів. За рекордно короткий час, вже за наступників Алп-Текіна, нова мусульманська держава поглинула весь Афганістан, більшу частину сучасних Пакистану, Ірану й Туркменістану.
Газневідська держава всіляко сприяла поширенню Ісламу, надто в районах, де про нього давніше й не чули. Наприклад, мало хто знає, що нинішня столиця Афганістану, Кабул, у X столітті була одним із центрів буддизму. У самому місті та навколо нього існували численні буддійські монастирі. Так було, поки Кабул не здобула армія Газневидів, щоперетворили його на опорний пункт мусульман на шляху до Індії.
На початку XIII століття монгольсько-тюркська армія Чингісхана лавиною прокотилася Хорезмом та Афганістаном. Завойовники зруйнували стародавні міста й численні селища. Потім воєначальникиЧингісхана за наказом володаря рушили через Іран і Кавказ на північ, досягнувши території Волзької Булгарії, де зазнали своєї першої поразки. Свого часу Булгарія входила до складу Хазарського каганату, але, прийнявши 922 року Іслам, зберегланезалежність.
1236 року Волзьку Булгарію завойовали монголи, й вона стала згодом одним з улусів Золотої Орди. Опісля Волзької Булгарії монголо-татарське військо підбило Русь і більшу частину Східної Європи. Командувач монгольської армії хан Бату (1209–1255) намагався інтегрувати у своє військо всі тюркські народи й племена Дешт-і-Кипчак, передусім кочові, що мали численну кінноту й були здатні пересуватися на великі відстані. Уже під час Західного походу армій Бату до Європи більшу частину його вояків становили тюрки, поміж ними було чимало мусульман. Потім цей фактор зіграв значну роль в ісламізації Золотої Орди.
Уже один із наступників Бату, хан Берке (1209–1266), прийняв Іслам і намагався, щоб у його оточенні було якнайбільше мусульман. Водночас він був обережний і не накидав силою нову релігію тим, хто ще не був готовий її прийняти. Така політика дозволяла Берке утримувати під контролем багатонаціональну армію, що в ній переважна більшість вояків були язичники, християни табуддисти.
Масштабна ісламізація відбулася в Золотій Орді аж з приходом до влади хана Узбека (бл. 1283–1341). Окремі нойони (князі) чинили ханові збройний опір, але були розбиті. Після цієї перемоги Узбек фізично знищив більшу частину супротивників ісламізації.
Утім далеко не скрізь мусульманам удавалося перемагати своїх ворогів. У Чагатайському улусі, створеному чингізідами в Центральній Азії, поступовий перехід до Ісламу порушив хан Тармаширін (1326–1333). Мабуть, за прикладом Узбек-хана він вирішив форсувати події, не чекаючи, поки всі тюрки добровільно навернуться в Іслам. Тармаширін не тільки особисто прийняв нову для себе релігію, а й зобов'язав усіх підданих відмовитися від релігійних культів предків. До цього часу більшість населення Центральної Азії вже давно було мусульманським, але серед кочовиків мусульман було небагато.
Вони не схвалили силові методи свого хана йповстали. Тармаширіна вбито, а на його місце повстанці посадили Бузан-хана, а потім Дженкші. Ці хани мусили проводити антиісламську політику, налагодивши відносини з католицькою церквою тадозволивши християнським місіонерам проповідувати людності улусу. Але вже до середини XIV століття ісламізація Чагатайського улусу завершено. Останні осередки християнства йбуддизму в Центральній Азії згасли в період правління еміра Тимура (Тамерлана) (1366–1405).
На початку XI століття племена тюрків-сельджуків почали завойовницькі походи в Туркменістані та Ірані. 1055 року вони здобули Багдад, а потім захопили весь Ірак. 1071 року в бою при Манцикертісельджуки геть розбили візантійську армію. Після цього вони рушили до Анатолії, захопивши її до кінця XI століття.
Надихнувшись успіхами, сельджуки вже планували наступ на Константинополь. Візантійська імперія стояла на межі катастрофи, і її імператор звернувся з проханням про допомогу до папи римського. Папа відгукнувся на цей заклик, і держави Західної Європи спільними зусиллями організували Перший хрестовий похід — сельджуки зазнали кілька тяжких поразок, а мусульманський світ утратив Єрусалим.
Візантія змогла вернути собі прибережні території в Анатолії, але її східна частина лишилася під владою сельджуцької держави. На територіях, контрольваних сельджуками, частина місцевого християнського населення прийняла Іслам.
У XIII столітті до Анатолії починається масова міграція туркменських племен, що їх витискали з Центральної Азії монгольські завойовники. Одне з таких племен, що переселилося на прикордонну з Візантією територію, створить вогнище зародження нової мусульманської держави — Османської імперії.
Олександр Степанченко
