Після завоювання 1453 року Константинополя османським султаном Мехмедом II, грецькі жителі міста зосередилося в кварталі Фанар, що на кілька століть став центром культурного, політичного та економічного життя православного населення турецької столиці.
За свідченням англійського історика Арнольда Тойнбі, «константинопольські греки після османського завоювання з царини суспільного життя перейшли до галузі приватного підприємництва, щоб за два століття знову повернутися на арену суспільного життя як фанаріоти, що мали значні привілеї при османському дворі та зробили йому незамінні послуги у важкий для нього час».
На початку XVIII століття султан став призначати багатих фанаріотів господарями васальних від Стамбула Дунайських князівств — Волощини та Молдавії. Згідно з Ясським договором, укладеним Росією з Османською імперією 1791 року, Петербург отримав право втручатися у внутрішні справи Волощини та Молдавії. Це стосувалося й до призначення володарів князівств.
1806 року без погодження з урядом Росії відставлено від уряду господарів Дунайських князівств Олександра Мурузі та Костянтина Іпсіланті. Це стало приводом до нової війни між Османською імперією та Росією. І знову в центрі бойових дій опинився Буджак. Це був період військового й політичного занепаду Буджацької Орди. Останнє кочове державне утворення Європи переживало не найліпші часи.
Слід сказати, що ще в середині XVIII століття Буджак займав більшу частину території Басарабії. За підрахунками історика П. Дмитрієва, Буджацька Орда контролювала: 25 500 кв. км території Дністровсько-Прутського межиріччя, інша частина, приблизно 20 300 кв. км, перебувала під владою Молдавського князівства. Точного кордону між двома васалами Османської імперії не існувало. Однак ногайці Буджацькому Орди постійно розширювали свої володіння, витісняючи молдаван на північ.
Війна між Османською імперією і Росією почалася з того, що російське військо під проводом генерала І. Міхельсона ступило на землі Дунайських князівств. Таким чином Петербург хотів продемонструвати Стамбулові, що не миритиметься з рішенням султана про відставлення господарів Молдавії та Волощини.
Перший період війни був особливий тим, що росіяни оголосили про вступ на територію Волощини та Молдови не як загарбники, а на підставі положень чинного мирного договору. До того ж Росія заявила, що боронить турецькі інтереси, на які нібито зазіхає наполеонівська Франція.
Російська армія без бою зайняла Аккерман, Бендери, Кілію та Хотин. Гарнізон Ізмаїла відмовився здаватися й чинив опір завойовникам. Влада Османської імперії близько місяця міркувала над тим, як їм реагувати на впад самозваних захисників. І лише 18 грудня в Стамбулі оголосили, що Османська імперія перебуває в стані війни з Росією.
Як і майже в усіх російсько-турецьких війнах, за спиною османів маячили тіні Франції та Англії. У перший період війни Франція була союзником Османської імперії. Після поразки російсько-австрійської армії в битві під Аустерліцом, перевага сил була на боці Франції. Цим міг скористатися турецький уряд, ставши союзником Наполеона, але в Стамбулі занадто зволікали. За цей час Росія встигла укласти з Францією договір. У цій ситуації, новим союзником Османської імперії стала Англія.
На самому початку війни командувач російських військ генерал Міхельсон запропонував російському цареві Олександрові I план переселенню буджацьких ногайців до Приазов’я, де вже жили виселені з Едисана й Кубані родичі буджакців. Цар схвалив цей план. Із приазовських ногайців обрали групу перемовників, що мали схилити своїх одноплеменців у Буджаку погодиться з планом Міхельсона. Відомі імена цих посланців: Бегали-ага, Ільяс-ага, Мусса Челебі та Імрас Челебі.
Разом із приазовськими ногайцами до Буджаку вирушила місія на чолі з генералом Катаржі. Обидві ці групи мали переговори з ногайськими беями, що закінчилися успішно. Ногайці пообіцяли не перешкоджати російській армії в її поході проти Османської імперії.
Командувач корпусом російської армії в Басарабії генерал Меєндорф звернувся до головнокомандувача з листом, просивши нагородити ногайське вельможество за зраду. У ньому він, зокрема, писав:
«Для большего укрепления преданности татарских чиновников нужно сделать по обычаю восточных народов подарки Каушанскому воеводе агассы и главным мурзам».
Зберігся список нагороджених осіб і перелік подарунків, отриманих буджакцями:
Каушан воевода Агасы — шуба лисья, рублей в 400.
Чиновникам, при нем находящимся — деньги.
Уезда Орумбет оглу
1-й Оглан Темир бей — шуба лисья, тонким сукном крытая, рублей в 300.
2-й Котлу Али ага — шуба лисья с сукном рублей в 200.
Уезда Едисан Нагай
1-й Олан Аслан мурза — шуба лисья, крытая сукном, рублей в 250.
2-й Агли Гирей — шуба, крытая сукном, рублей в 200.
3-й Халил Челеби — шуба лисья, крытая сукном, рублей в 150.
Уезда Орак Углу
1-й Батырша мурза — шуба, крытая сукном, рублей в 250.
2-й Бигинь мурза — серебряные часы.
3-й Чора мурза — серебряные часы.
Уезда Етишна Оглу.
1-й Ак мурза — шуба, крытая сукном, рублей в 200.
2-й Измаил мурза — часы серебряные.
Киргизский Мамбет Наза Агли — шуба, крытая сукном, рублей в 200.
Бей мурза — конфидент деньги.
Покірність Буджацької Орди стала Росії лише в кілька тисяч рублів. Невелика сума, як урахувати, що війна могла б коштувати значно дорожче. Але Росія рано тріумфувала: ця перша безкровна перемога була лише прелюдією багаторічної кампанії за володіння придунайськими землями.
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
