У Києві триває виставка відомого художника-аквареліста Алі Мухаммеда (Каленчука Олега Петровича). У Будинку вчених за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 45-а ці приголомшливі роботи можна не лише оглянути «наживо», але й придбати. Перервана через графік роботи Будинку учених у зимові свята виставка знову відкриє свої двері 11 січня і триватиме до 15 січня. Вхід вільний.
Олег Петрович народився 1954 року в Сімферополі, де пізніше навчався у дитячій художній школі. Після її закінчення вчився у різних вчителів, але, здебільшого, вдосконалення техніки відбувалося шляхом роботи над собою. Не полишав він і духовного пошуку; справжній розквіт його співпав творчості збігся з прийняттям Ісламу в 1994 році. Саме тоді він почав підписувати свої роботи ім'ям Алі Мухаммед.
За основу для акварелі береться, як правило, папір, який часто заздалегідь змочують водою для досягнення особливої розмитої форми мазка. Робота акварельними фарбами на природі, з натури, вимагає швидкої і відпрацьованої техніки. І лише невелика кількість художників-акварелістів змогла досягти чіткості й деталізації акварельного зображення, не вдаючись до використання інших засобів (наприклад, гуаші) для промальовування контурів і дрібних деталей.
Саме цю, досить складну у виконанні і вимагаючу чітких вивірених рухів, техніку, Алі Мухаммед обрав у якості основної. Сам він пояснює свій вибір таким чином: «...гуаш та масляні фарби передбачають використання білив. Можна перекрити, виправити невдалу ділянку картини, а потім на цьому місці намалювати щось інше. У акварелі такого немає. Тут одразу потрібно намалювати точно, чітко, без помилок, на одному диханні. Багато художників через це не полюбляють акварель, вважають її працемісткою. Насправді, доброю аквареллю і на доброму папері можна вивести найтонші лінії. Звичайно, одними якісними матеріалами тут не обійтися — за роки практики виробляється досить гостре відчуття необхідного дозування фарб. Хоча інколи я працюю й іншими фарбами, переважно гуашшю».
Для свого багатошарового акварельного живопису з надзвичайною деталізацією образів Алі використовує найдорожчі сорти паперу, виготовленого з бавовни (Франція, Англія, Індія), оскільки акварель на такій основі не вицвітає, а полотно зберігається краще, ніж у сучасного живопису маслом.
Алі Мухаммед неодноразово брав участь у «Бієнналє камерної акварелі Криму», що проводиться Сімферопольським художнім музеєм; його роботи виставлялися в Сімферополі, Москві, Києві.
Художник не лише оспівує велич Творця через передачу краси Його творінь, але й доносить дійсні знання про Іслам до відвідувачів своїх виставок. Від питань про його прихід до Ісламу і про основи цієї релігії мало хто стримується.
- Як реагують відвідувачі виставок на художника-мусульманина?
- Байдуже такий факт мало хто сприймає. Зазвичай, розпитують чому, що спонукало, інші питання ставлять. Взагалі, розпитує багато хто, але путні питання ставлять одиниці. Здебільшого ж люди намагаються випробувати на мені розхожі кліше про мусульман та Іслам, не дуже цікавлячись суттю питання. Звичайно, є й не зовсім адекватні люди, але, за волею Всевишнього, той, хто шукає вірний шлях і щирий у цьому, неодмінно його знайде і, врешті-решт, зрозуміє свої помилки.
Адже у нас більшість людей — атеїсти, навіть, якщо двічі на рік ходять до місць поклоніння і носять на собі певну релігійну атрибутику. Вони роблять вищезазначене скоріш за інерцією, не замислюючись над сенсом цього і тими обов'язками, які цим на людину покладаються. І головний з цих обов'язків — бути покірним Всевишньому і не переступати Його законів і заборон.
Дякувати Богові, з часом стає все більше людей, які прийшли до віри в Бога та обрядів поклоніння Йому усвідомлено, у результаті духовного пошуку і роботи над собою.
- А чи багато мусульман буває на Ваших виставках, у загальному потоці відвідувачів?
- Нажаль, не дуже багато. І я не знаю, чому так мало наших одновірців тут цікавляться мистецтвом; на мою думку, це прикро. Мусульманин має бути всебічно розвиненою особою. Я завжди радий поспілкуватися зі своїми братами і сестрами по вірі, і ,звичайно, приємно знати, що мої картини прикрашатимуть їх оселю.
- У Вас дуже деталізовані образи. Як пейзажі виходять настільки реалістичними?
- Я живу в цих пейзажах, доки над ними працюю, причому буквально: беру влітку малювальне приладдя, мінімум особистих речей, і вирушаю до різних мальовничих місць Криму подалі від відпочиваючих курортників. Навіть намета не беру, лише маленький тент від дощу. Клімат у нас хороший, дощі бувають рідко. Розташовуюся прямо просто неба, якнайдалі від населених пунктів і туристичних стежок.… Ну і там вже малюю з натури.
Інколи я, все ж, малюю або по якійсь картинці, або з пам'яті. Наприклад, низку замальовок я зробив тут, у Києві, просто сидячи у виставковій залі. А деякі навіть в декількох варіантах. Наприклад, ось цю (см. фото №3) я намалював по пам'яті, а ось ця - те ж місце, тільки вже по фотографії. (см. фото №4)
І я навіть не знаю, яка з них мені подобається більше. Друга, звичайно, більш чітка — виступи гори по пам'яті малювати незручно — але перша все ж світліша, і наявність проходу в центрі тішить око.
- Хотіли б спробувати себе в якихось нових стилях, техніках?
- Наразі я починаю потроху працювати з маслом; звісно, це не означає, що я полишу роботу з аквареллю. Вона була і залишиться основним напрямом у моїй роботі. Проте, ніша масляного живопису в моїй творчості не зайнята, і я помалу намагатимуся її заповнювати.
- А чи добре виглядає масляний живопис поряд з акварельним, чи все ж між ними є різкий контраст?
- Це умовно, насправді, і залежить від техніки. Ось, наприклад, ці дві картини зліва — мечеть і башта — написані маслом, але вони досить легкі й повітряні, і від сусідніх акварелей візуально не дуже відрізняються. (см. фото №5)
А ось ці квіти, наприклад, написані аквареллю, хоча за соковитістю та інтенсивністю кольору скоріш на масло схожі... Отже, це все вельми відносно і залежить від того, якого вигляду хоче надати полотну художник. (см. фото №6)
- Ви - батько двох дочок. Вони не намагаються піти Вашими стопами, не прагнуть зайнятися живописом?
- О, ще й як! Я їх з собою беру інколи, і вони теж намагаються щось малювати. Звичайно, малюнки дитячі і прості, проте поступово, через безліч спроб і помилок, у них виробляється техніка роботи, кількість переходить в якість, можна навіть сказати, проявляється свій стиль. Проте я вважаю, що все ж для жінки це важко — вести свого роду «кочовий спосіб життя» у пошуках гарного пейзажу, ходити горами і спати просто неба.
Тому я прагну перенаправити їх творчі пориви до більш придатного для жінки русла - декоративно-прикладного. Вони і вишивають, і бісером плетуть, і майструють різні вироби для створення домашнього затишку... І знаєте, якось на одній з моїх виставок дали свої роботи, ну і самі крутилися поруч, поки я з покупцями спілкувався... і їх роботи охоче купували. Значить все ж щось цікаве в цій творчості люди для себе знаходять, не зважаючи на їх юний вік. Вони навчаються: одна - у 3, інша - у 5 класі.
- Чи обираєте Ви роботи залежно від регіону, куди їдете з виставкою і чи впливає регіон проживання на сприйняття і переваги людей?
- Поза сумнівом, впливає, хоча єдиним критерієм відбору робіт для виставки для мене є їх якість. Я завжди обираю кращі і вже їх везу. Ніколи не доводилося вибирати за змістом, щоб було зрозуміліше представникам того або іншого регіону: у нас, на пострадянському просторі Східної Європи, Крим практично всі знають, бачили; більшість людей, хоча б раз, в Криму побувала. Немає потреби відбирати роботи за змістом, оскільки всім ці пейзажі знайомі і зрозумілі.
Звичайно, де-небудь в Африці потрібні були б пояснення, що в цьому особливого і чому рослинність така дивна, оскільки у них своє «близьке і зрозуміле». А на пострадянському просторі тема Криму близька багатьом.
Інтерв'ю провела Тетяна Сертап
