13 вересня під час 22 Міжнародного «Форума видавців у Львові» буде репрезентовано препринт українського перекладу книги «Шлях до Мекки» видатного вихідця зі Львова — Мухаммада Асада. Пропонуємо вашій увазі вступне слово до цього видання, написане молодим українським сходознавцем і перекладачем Корану українською мовою Михайлом Якубовичем.
Мухаммад Асад (Леопольд Вайс) — одна з багатьох постатей, яка, маючи безпосередній стосунок до України, тривалий час була незаслужено забутою. Певно, якби свого часу львівський сходознавець Ярема Євгенович Полотнюк (1935 — 2012) не видав невеликого нарису під назвою «Мусульманський лев зі Львова», мало хто пізніше звернув би увагу на цю без перебільшення неординарну особистість, яка прилучилася до діалогу Заходу й Сходу.
Народившись і провівши свої дитячі та юнацькі роки у Львові, майбутній письменник, журналіст, перекладач та дипломат продовжував свою освіту вже у Відні, Берліні, а потім вирушив реалізовувати духовні пошуки на Близький Схід, де і залишився духом і розумом, хоча географічно знову опинився на Заході (Мухаммад Асад відійшов у вічність в 1992 році в Іспанії).
Життя Мухаммада Асада відповідало значенню його мусульманського «прізвища». «Асад» у перекладі з арабської означає «лев». Чи то так сам діяч залишив собі згадку про перше ім’я — Леопольд, чи в такий спосіб закарбував спогади про рідне місто Лева, куди вже ніколи не повертався… Але життя, яке він прожив, вимагало хоробрості, мужності, рішучості в намірах, тих якостей, які в арабській культурі й асоціюються з левом. І блукаючи в Неджді й Хіджазі, де Асад служив Абд аль-Азізу Аль Сауду, творцю Саудівського королівства, і займаючись політикою в Пакистані, де Мухаммада Асада, поряд із Мухаммадом Джінною, вважають творцем цієї держави, і представляючи Пакистан на ООН в Нью-Йорку — все це вимагало неабияких особистих здібностей. Здібностей, які, крім значної публічної роботи, виражалися й у величезній кількості статей та наукових розвідок, а найголовніше — двох видатних працях, а саме — перекладі Корану англійською мовою та автобіографічній повісті «Шлях до Мекки» (яку сьогодні тримає в своїх руках український читач).
Пригадую, як колись, вперше потрапивши в Саудівську Аравію, місцеві почали розповідати мені про Мухаммада Асада, про те, наскільки шанував цю постать король Абд аль-Азіз. Тоді мені розповіли, що його вважають першим європейцем, який, потрапивши до святих місць Мекки й Медини, зумів передати їхній «дух» таким, яким його відчувають мусульмани… Звісно, Мухаммад Асад був далеко не першим мандрівником, який опинився в Мецці, але саме завдяки його книзі «Шлях до Мекки» європейці чи не вперше побачили святі місця Ісламу очима не просто мусульманина, а «свого» мусульманина, який говорив з ними однією ментальною мовою. Тоді, перебуваючи в Медині й уперше узявши до рук «Шлях до Мекки», у мене виникла думка, що цю книгу мусять прочитати в Україні, а ще краще — українською. І ось нарешті, завдяки зусиллям перекладача Юрія Косенка, який уже тривалий час працює з текстами Мухаммада Асада, така праця створена.
Що цікавого побачить для себе в цій чималого обсягу книзі сучасний читач, а особливо той, для кого «східна» тематика справді близька?
Книга, яку сам Мухаммад Асад вже на початку позиціонує як «історію відкриття Ісламу європейцем», насправді зовсім не схожа на традиційну мусульманську літературу, яка оповідає про Іслам. І хоча сам автор не вважав «Шлях до Мекки» «автобіографією» (вочевидь, будучи свідомим того, що якісь моменти він не просто описує, а перетлумачує), ґрунтується вона, безперечно, на його особистому досвіді. Досвіді, який в дечому є справді унікальним — попри безмежну симпатію до Ісламу й мусульман, Мухаммад Асад зберігав критичність розуму й був далеким від романтичного ідеалізму, притаманного багатьох авторам, які опинялися в його ситуації. В його творі можна побачити арабське суспільство, особливо найбільш консервативне (саудівське) таким, яким воно є, без прикрас, перебільшень чи інших викривлень. Сьогодні, коли країни Перської Затоки, в тому числі й Саудівська Аравія, значною мірою вестернізовані (навіть американізовані — погляньмо на хмарочоси, якими оточують Мекканський Храм), у Мухаммада Асада можна побачити «ще тих», справжніх, «автохтонних» арабів.
Досить часто автор відходить від основної лінії та поринає у спогади (зокрема, що найбільш цікаво українському читачу, і про свої молоді роки життя у Львові, в розділі «Початок дороги»). Не втримується Мухаммад Асад і від критичних рефлексій, зокрема в стосунку до європейського бачення Сходу й Ісламу. Ось, наприклад, його слова з розділу «Голоси»: «Європа вже давно звикла так грубо спрощувати усе, що відбувається на Близькому Сході, і розглядати його нинішню історію винятково крізь призму «сфер інтересів» Заходу… Головним аргументом Європи «завжди є політична дезінтеграція та економічна відсталість Близького Сходу, а кожне активне втручання Заходу лицемірно описується тими, хто його здійснює, як дії, котрі спрямовані не просто на захист „законних“ інтересів Заходу, але також як такі, що покликані захищати прогрес в інтересах самих корінних жителів». Ці слова, написані в 30-х роках минулого століття, залишаються актуальними й до наших часів оскільки, попри всі зусилля західних ісламознавців (чи завжди щирих?), ставлення до Сходу залишається таким самим, яким було й колись.
Утім, це зовсім не означає, що Мухаммад Асад належав до когорти апологетів, які вбачають коріння усіх проблем Сходу в Заході — насправді автор був свідомим того, яку негативну роль для розвитку мусульманських суспільств часто відігравали місцеві еліти. Вбачав Мухаммад Асад проблему й у відсутності самостійного мислення, якою, на жаль, страждають чимало релігійних авторитетів. Наприклад, у діалозі з відомим ісламським ученим-реформатором минулого століття, єгипетським шейхом, ректором університету «Аль-Азгар» Мустафою аль-Марагі (1881 — 1945), автор занотовує його слова про те, що «давні ісламські мислителі… ніколи й не подумали б, що через так багато сторіч їхні думки, замість того, щоб бути продовженими та розвиненими, будуть тільки повторюватися й повторюватися, наче вони є остаточною й безпомилковою істиною. Якщо говорити про бодай якісь зміни на краще, то слід заохочувати мислення, а не нинішню імітацію мислення…». І сам робить висновок: «Різка характеристика Аль-Азгару шейхом Аль-Марагі допомогла мені зрозуміти одну з найглибших причин культурного занепаду, який помітний скрізь в мусульманському світі. Адже хіба схоластичне закостеніння цього старовинного університету не віддзеркалює тією чи іншою мірою соціальну стерильність мусульманського теперішнього? Хіба не є невід’ємною частиною цієї інтелектуальної стагнації пасивне, майже ледаче, прийняття стількома мусульманами зовсім не обов’язкової бідності, у якій вони живуть, а також їхнє мовчазне толерантне ставлення до багатьох соціальних лих, котрих вони зазнають?».
Отже, вважав Мухаммад Асад, проблема мусульманських суспільств полягає в суспільно-політичній пасивності самих мусульман, що часто й стає коренем різного роду проблем. Чи не спостерігаємо такого й сьогодні, коли одна частина мусульманських суспільств пасивно толерує репресивний авторитаризм, а інша, прагнучи «швидких рішень», вдається до дій, від яких страждають передусім самі мусульмани?
Утім, не слід бачити в книзі Мухаммада Асада лише якусь «програму» для реформування мусульманських суспільств. Передусім це книга про Схід такий, який він є, й уважність автора до деталей (головно викладена в жанрі подорожніх нотаток) викличе зацікавлення як у читача, якому цікавий «ісламський зріз» тексту, так і в того, кого приваблює Схід загалом. Читаючи Мухаммада Асада, наче поринаєш у світ Сходу, стаєш на місце автора, подорожуючи поряд із ним і пустельними дорогами Неджду, і горами Хіджазу, й архітектурними скарбницями старого Каїру чи Дамаску. Мухаммад Асад вдивлявся в очі людей, яких зустрічав, аналізував, порівнював, робив висновки (чого вартий, наприклад, опис Багдаду: «…в цих людях вчувалася велика сила: сила ненависті — ненависті стосовно іноземної влади, яка позбавила їх свободи. Люди в Багдаді завжди невситимо прагнули свободи — то наче манія. Можливо, ця манія й зумовлювала похмурий вираз їхніх облич»).
Його інтуїтивні, відверто «особистісні» оцінки, були тонкими й влучними, як, наприклад, враження від уперше почутої перської мови: «я збагнув наскільки відрізняється, незважаючи на велику кількість арабських слів, перська мова від мови арабської. Мелодійна, іманентна солодкість криється в ній, а м’яке, відкрите звучання голосних після гортанної мови арабів дуже дивно нагадувало „західне“».
Зустрічаємо в Мухаммада Асада й безліч вражень про побут та звичаї місць, які він відвідував, окремі з яких часто виглядають контроверсійно для європейського сучасника. Але разом з тим, залишаються вплетені в колорит близькосхідного суспільства 20-х — 30-х років минулого століття, яке ще не зазнало модернізації.
Від імені перших читачів українського перекладу «Шлях до Мекки» хочеться щиро подякувати і перекладачу, і видавництву «Ансар Фаундейшн» за цю складну й водночас важливу справу. Вірю, що книга знайде свого поціновувача й в Україні, а постать видатного львів’янина Мухаммада Асада стане ще ближчою для наших сучасників.
Михайло Якубович спеціально для «Іслам в Україні»
