У сучасному світі сепаратизм перетворився на серйозну проблему для багатьох держав. Він набув широкого поширення в ХХ столітті на хвилі національно-визвольних рухів. При цьому в одних і тих самих країнах один і той самий рух можуть називати як сепаратистським, так і національно-визвольним.
Десь причиною сепаратизму є національні протиріччя і прагнення до створення незалежної держави, десь на перший план виходить етноконфесійний фактор.
Своїм корінням історія сепаратизму сягає глибокої давнини. Подібні рухи існували в Стародавньому Римі та Візантійській імперії, в Арабського халіфаті та Османській державі. Вони були і в Кримському ханстві.
Добре відомо, Єдисанська, Буджацька, Кубанська, Джамбуйлуцька та Єдичкульська орди, що входили до складу Кримського ханства, нерідко виступали проти уряду в Бахчисараї, проводячи незалежну, а за суттю, сепаратистську політику.
На початку XVIII століття заколот кубанського сераскера Бахті-Гірея, що мав прізвисько Делі-султан (Скажений султан), ледь не поклав кінець існуванню Кримської держави.
Бахті-Гірей був старшим сином кримського хана Девлета II Гірея, і спочатку його життя мало чим відрізнялося від життя інших принців, що належали до цього дому. У 1709 році він отримав другу за значимістю посаду в державі, ставши калга-султаном. Будучи старшим сином хана, Бахті-Гірей міг претендувати на престол в Бахчисараї, але доля підготувала йому зовсім іншу роль.
1713 року хан Девлет II Гірей, за узгодженням з владою Османської імперії, був відсторонений від влади. Одночасно з ним свою посаду втратив і його син. Ймовірною причиною відсторонення від влади Девлета стали його контакти з Росією. Кримський хан, незадоволений своїми стосунками з османським урядом, рознюхував шляхи переходу в російське підданство.
Амбіційний Бахті-Гірей підняв заколот і встановив свою владу на Кубані, проголосивши себе сераскером. З Кубанню, яка з часу утворення незалежної держави входила до складу Кримського ханства, у нього були давні зв’язки. Ще в 1700 році Бахті вперше став кубанським сераскером і саме тоді налагодив зв’язки з адигами, ногайцями, калмиками та черкесами, що проживали на Північному Кавказі.
Знання місцевої специфіки допомагало Бахті-Гірею протягом багатьох років утримувати свою владу в регіоні. При цьому сам сераскер став серйозним чинником, який доводилося враховувати не тільки Криму, але й Османській імперії, Росії та навіть Персії.
Будучи фактичним сераскером Кубанської орди, Бахті-Гірей в 1717 році здійснив масштабний похід на землі південної Росії. Крім татар і ногайців, йому вдалося залучити до походу козаків-некрасівців і навіть традиційних союзників Росії на Північному Кавказі — калмиків.
Під його командуванням Кубанська орда стрімко вийшла до Симбірська, Саратова, Царицина і Пензи. Загони розорили околиці міст і захопили полонених загальною кількістю понад 30 тис. осіб. Результатом походу стало будівництво Росією Царицинської сторожовий лінії, яка повинна була захистити державу від набігів ногайців і кримських татар.
В якийсь момент, відчувши силу, Бахті-Гірей задумався про ідею створення повністю незалежної держави. Це повинна була бути якась конфедерація ногайських і калмицьких племен, які, згідно з планом сераскера, мали вийти з підпорядкування Росії і Криму. Але план Бахті-Гірея не мав під собою надійного фундаменту, він не враховував інтереси різних груп впливу, одна частина з яких орієнтувалася на Росію, а інша — на Османську імперію.
Свою політичну програму Бахті-Гірей виклав товмачеві Б. Шарову: «Я з руськими людьми ніколи, до самої своєї смерті, в мирі жити не хочу». Говорячи про стосунки з Бахчисараєм і Стамбулом, сераскер заявив: «А слухати турків і Крим я не бажаю».
Після успішного походу на Росію авторитет Бахті-Гірея значно зміцнився. Про це свідчить і те, що вже незабаром після повернення на Кубань сераскеру запропонували обійняти ханський трон. Однак від цієї пропозиції він, очевидно передчуваючи підступ, відмовився.
Кубанський правитель робив все можливе, щоб зміцнити свою владу. Ще з кінця XVI століття ногайські племена перебували під сильним тиском калмиків. Вони зазнавали численних поразок і змушені були кочувати все далі і далі на захід. Бахті-Гірей розбив калмицького хана Аюке, вивівши з низин Волги близько 60 тис. ногайців, переселивши їх на землі Кубані.
Незалежна політика Бахті-Гірея серйозно турбувала владу Кримського ханства. Для його приборкання на Кубань з військом прибув син хана Саадета IV Гірея — Селім-Гірей. У битві на річці Кубань в травні 1718 року Бахті-Гірей був розбитий і змушений був переховуватися у гірських аулах Кавказу.
У Росії звістку про поразку їх ворога сприйняли з неприхованим задоволенням. Більш того, до розшуку Бахті-Гірея російська влада намагалася залучити кабардинських князів, обіцяючи свою до них «милість і платню». Але спіймати сераскера не вдалося. Після поразки Бахті-Гірей зумів повернути свій вплив на Кубані, більш того, на деякий час він навіть помирився з ханом Саадетом IV, підтвердженням чого є їх спільний похід на Кабарду.
Однак через кілька років Бахті-Гірей знову підняв заколот на Кубані. Це був період, коли непокірний сераскер воював одночасно з Кримським ханством, Османською імперією та з Росією. Разом з калмиками Бахті-Гірей здійснив цілу серію набігів на землі сусідів. У боях він іноді перемагав, але все частіше зазнавав невдач.
Навесні 1729 року на загін Бахті-Гірея під час збору данини в кавказьких аулах напали черкеси. Невгамовний бунтівник був убитий, а його загін розгромлений. Його загибель на деякий час поклала кінець сепаратистським рухам ногайських племен, але основні події були ще попереду.
Олександр Степанченко