Провал операції «Константинополь»

Константинополь в 1846 році. Худ.Айвазовскій
Константинополь в 1846 році. Худ.Айвазовскій
Мохаммед Алі - правитель Єгипту
Мохаммед Алі - правитель Єгипту
Синопский бій.
Синопский бій.
Константинополь в 1846 році. Худ.Айвазовскій
Мохаммед Алі - правитель Єгипту
Синопский бій.
28.04.2020
Оцініть статтю: 
(142 оцінки)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

У 1853 році виповнилося 400 років з дня здобуття османськими військами столиці Візантійської імперії, Константинополя. Про цю дату добре пам’ятали не тільки на берегах Босфору, а й у Росії. До початку 1853 року османсько-російські відносини різко загострилися. Формальною причиною було питання утисків православної людности Османської імперії з боку султанської влади. А реальним приводом початку війни було прагнення Росії встановити контроль над Кавказом і чорноморськими протоками.

Уже під час російсько-турецької війни 1768-1774 року імператриця Катерина II снувала плани повного знищення Османської імперії. Згідно з цими планами, Константинополь мав стати основним пунктом Росії на кордоні Європи та Азії. Попри успішні військові кампанії російській армії жодного разу не вдалося здобути османську столицю.

Під час російсько-турецької війни 1828-1829 років царська армія підійшла просто під стіни Стамбула, але на цей момент її втрати були величезні, й військове командування вважало, що ліпше відмовитися від планів штурму міста, щоб остаточно не втратити війська. Саме в цей час у Санкт-Петербурзі й стали з’являтися проєкти захоплення міста силами морського десанту.

1831 року в Османській імперії почалася війна між військами єгипетського паші Мухаммеда Алі та урядовою армією султана Махмуда II. Організована за європейським зразком єгипетська армія легко розбила османів і захопила велику частину імперії, погрожувавши здобуттям Стамбула. Така ситуація не влаштовувала європейські держави й передусім Росію, що бачила в Мухаммеді Алі серйознішого противника, ніж Махмуд II.

Опинившись у безвихідній ситуації, турецький султан погодився на військову допомогу Росії. Султана підтримувала й Англія. У лютому 1833 року до берегів Босфору підійшов російський флот. На його кораблях був 30-тисячний десант, готовий будь-якої миті рушити проти армії Мухаммеда Алі. Єгипетський паша не мав у планах війни з європейськими державами, тож погодився відвести свої війська до Сирії.

Опинившись у турецькій столиці, російські офіцери мали можливість вивчити систему укріплень Стамбула та дійшли висновку, що місто погано захищене для можливої атаки як з материка, так і з моря. Османська армія після серії тяжких поразок у двох військових конфліктах із Єгиптом перебувала не в найліпшому стані. До того ж економіка держави переживала політичну кризу. З огляду на ці всі чинники, у військовому міністерстві Російської імперії стали готувати план морського десанту проти столиці Османської імперії.

Активною розробкою плану від 1835 року займалися генерал-лейтенант М. Муравйов і начальник Чорноморського флоту віцеадмірал М. Лазарев. Згідно з листуванням, що збереглося в архіві, за запитом Муравйова Лазарев підготував докладну інформацію про кораблі Чорноморського флоту, здатні здійснити десантну операцію до берегів Босфору. За інформацією М. Лазарева, Росія мала в Чорному морі 43 кораблі загальною тоннажністю 6880 тонн, що могли взяти на борт понад 15 тисяч солдатів.

У пояснювальній записці до реєстру кораблів М. Лазарев доповідав: «В список сей не вошли суда, находящиеся в Абхазской экспедиции и при миссиях константинопольской и греческой; равно сделаны особые замечания о судах, коим производятся исправления с означением времени, к которому они изготовлены быть могут, остальные же засим суда во всякое время по первому требованию будут вооружены и к принятию десанта изготовлены».

Намічені в Санкт-Петербурзі плани десантування військ у район Стамбула в той час реалізовані не були через несприятливе для Росії міжнародне становище. Але їх не забули. Пізніше з віцеадміралом М. Лазаревим почав листуватися князь О. Меншиков — довірена особа царя Миколи I. Він цікавився практичними аспектами реалізації плану захоплення Стамбула морським десантом.

1838 року на фоні зближення Османської імперії з Англією проєкт десанту на Босфор уперше переведено в практичну площину. 13 липня 1838 року О. Меншиков повідомив імператора Миколу I про міру готовности Чорноморського флоту до десантування: «Флот Черноморский в настоящем его положении и, соображаясь со строевым наличием полков в трехбатальонном составе, может амбаркировать (погрузить на корабли) одну дивизию без лошадей и обоза, для которых потребуются коммерческие суда, и, следовательно, для двух дивизий нужны будут два рейса».

На рапорт Меншикова цар відповів: «Действия наши должны быть скоры и решительны, то есть занять Босфор, может быть, и Дарданеллы — для того перевести сколько можно более войска».

В цей час до Криму та Одеси почали прибувати війська для посадження на кораблі, що вже стояли на рейді. Але в останній момент Микола I, мабуть, через побоювання можливого конфлікту з Англією та Францією, наказав припинити розпочату роботу й вернути війська в місця постійної дислокації.

У наступні роки Росія ще кілька разів верталася до планів послати війська на Босфор, але щоразу для їх реалізації не ставало політичної волі. Тим часом економічний і політичний уплив Англії та Франції в близькосхідному регіоні невпинно збільшувався. Відстала кріпосницька Росія була вже нездатна стримувати європейські держави, що шукали нові ринки збуту для своїх товарів. Російський уряд намагався хоч якось виправити ситуацію та став шукати привід для загострення відносин із турками.

У лютому 1853 року за особистим наказом царя Миколи I до Стамбула вирушив посол, князь О. Меншиков. Він привіз вимоги уряду Росії про протекцію над християнами Османської імперії, що на практиці означало перетворення Туреччини в залежну від Санкт-Петербурга державу. Султан Абдул-Меджід I, забезпечивши собі підтримку Англії та Франції, відкинув претензії Росії.

Питання десантної операції для захоплення османської столиці знову постав напередодні війни. Микола I був переконаний, що все пройде гладко. В операції мали взяти участь дві ескадри Чорноморського флоту. Одна з них  взяла б на борт 14-у піхотну дивізію, посилену одним батальйоном і ротою козаків, в Одесі, друга ескадра —  десант у складі 13-ї піхотної дивізії. Обидві ескадри мали з’єднатися на підході до Босфору. Розумівши, що для захоплення Стамбула двох дивізій може не стати, Микола I планував послати в напрямку турецької столиці стотисячне сухопутне військо.

Посольство О. Меншикова виконувало крім дипломатичної ще й розвідувальну місію. Оглянувши укріплення міста та його околиці, розвідники дійшли невтішних висновків: проти попередніх років столиця Османської імперії набагато ліпше підготована, особливо сильні були берегові батареї. Офіцери Чорноморського флоту у звіті для царя пропонували відмовитися від прямої атаки на Стамбул. Замість цього запропоновано висадити морський десант у портах Варна й Бургас, а вже звідти діяти проти Стамбула.

У цей момент в обговорення плану військових дій утрутився фельдмаршал І. Паскевич, що заявив: військ, що планували висадити у Варні й Бургасі, явно мало для наступу на турецьку столицю, тож варто взагалі відмовитися від ідеї морських десантів. Натомість, на думку Паскевича, варто було провести лише окупацію Валахії та Молдавії, щоб зробити султанський уряд поступливішим на майбутніх мирних переговорах. Із цією думкою погодився й Микола I. Отже, ідея морського десанту вкотре була похована в надрах петербурзьких кабінетів.

Далі події розгорталися бурхливо: у листопаді 1853 року російський флот під орудою адмірала П. Нахімова несподівано атакував у Синопі турецьку військову ескадру Османа-паші та знищив її. Однак це було останнім серйозним успіхом Росії на початку Кримської війни. У червні 1854 року англо-франко-турецька армія висадилася в Криму, недалеко Севастополя — головної бази Чорноморського флоту.

Ця операція продемонструвала не тільки реальність десантування великих військових формувань на великі відстані, а й успішне виконання ними поставлених завдань. У серії боїв російська армія була розбита, Чорноморський флот затоплений, а Севастополь захоплений військами союзників. Нерішучість уряду, слабкість військового командування, технічна відсталість привели до військової поразки та на довгий час позбавили Росію можливости мати військовий флот на Чорному морі.

Олександр Степанченко

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.