1370 року на курултаї воєначальника Тимура (Тамерлана) обрали великим еміром держави. Він належав до стародавнього тюрко-монгольського племені барласів, що від XIII століття жило на території Центральної Азії.
Історик Ібн Арабшах писав: «Згаданий султан (Тимур) мав чотири везири, що займалися всіма корисними та шкідливими справами. Їх уважали заавторитетних людей, і всі були послідовниками їхніхдумок. Скільки було в арабів племен і колін, стільки ж було й в тюрків. Кожен із вищезазначених везирів, бувши представником одного племені, був світичемдумок і висвітлював думки свого племені. Плем’я одного називалося арлат, другого — жалаїр, третього — кавчин, четвертого — барлас. Тимур був сином четвертого племені».
Затвердивши свою владу в Центральній Азії, Тимур зробив місто Самарканд своєю столицею. За наступні тридцять п’ять років він підкорив усю Центральну Азію, Іран, Ірак, Північний Кавказ і значну частину Індії. На заході армія Тимуридів перемогла військо мамлюків у Сирії та майже знищило Османську імперію, розгромивши султана Баязида I в Ангорській битві (1402). Тимур помер 1405 року, готуючись до чергового походу. Його син і наступник Шахрукх (бл. 1405–1447) уже не думав про нові завоювання — головним для нього було збереження власної влади та створеної Тимуром імперії.
Привівши майстрів із різних завойованих земель досвоєї столиці, Самарканда, Тимур поклав початок одному з найяскравіших періодів в ісламському мистецтві. Мистецтво й архітектура доби Тимуридів надихали людей, що жили на території від Анатолії до Індії. І хоч сама велика імперія Тимура проіснувала не так і довго, його самого та його нащадків уважали за патронів ісламського мистецтва.
Володарі держави Тимуридів уславилися величезними будівельними проєктами. Вони зводили не тільки палаци, а й прекрасні мечеті й медресе. Серед них слід виділити мечеть Ахмада Ясаві в місті Туркестан (Казахстан), мечеть Бібі-Ханим уСамарканді й мавзолей Тимуридів Ґур Емір уСамарканді, що став прообразом для знаменитого комплексу Тадж-Махал в Агрі (Індія).
«Торговими марками стилю Тимуридів були монументальний масштаб, численні мінарети, поліхромні кахлі і великі подвійні цибулини-куполи»,— пише Сузан Ялман (Suzan Yalman), доценткакатедри археології та історії мистецтв Університету Коч (Стамбул).
Завдяки Тимурові та його спадкоємцям ісламський світ пережив нову добу розквіту. Деякі з цих володарів також були патронами книжкового мистецтва та замовляли рукописи, скопійовані, зібрані та ілюстровані в бібліотеках імперії. Після смерті Тимура новою столицею держави стало місто Герат (на території нинішнього Афганістану. — Ред.). Відому своїм мистецтвом рукопису та ілюстрації гератську школу часто вважають за вершинусередньовічного ісламського живопису.
У цей період з’явився так званий «Тимуридський Коран» — справжній шедевр, створений умілими руками переписувачів та ілюстраторів. Особливістьцього Корану — те, що він написаний на спеціальному папері, виготовленому китайськими майстрами епохи Мін (1368–1644). Сторінки Корану пофарбовані в синій, бірюзовий, рожевий, фіолетовий, бежевий та оранжевий кольори. Папір відполірований за спеціальною технологією та на дотик нагадує шовк. Аркуші книги покритопозолотою та оздоблено найтоншим мініатюрним розписом, традиційним для середньовічного Китаю.
«Тимуридський Коран» переписаний стилем насх. Тепер цей стиль звичайний та зрозумілий більшості арабів, але у XV столітті цей шрифт був новинкою. Насх дуже швидко витіснив стиль сулюс, що, своєю чергою, прийшов на зміну куфічному письму. По суті насх — це скорописом, зручний для переписування книг, а ще для навчання й занять наукою. Насх дуже поширився в імперії Тимура та в інших частинах ісламського світу.
Мабуть, папір, що на ньому майстри держави Тимуридів переписували текст Корану, привезено з Китаю під час однієї з дипломатичних місій. Відомо, що сам емір Тимур мріяв завоювати Китай, повторивши доблесну історію чингізидів. Смерть перешкодила здійсненню його планів. Нащадки Тимура підтримували активні торговельні та дипломатичні відносини з імперією Мін. Серед численних товарів, що купці привозили доСамарканда й Герата, був вишуканий китайськийпапір — він коштував величезних грошей. Саме тому його використовували переписувачі Корану на замовлення еміра або його оточення.
Існує переказ про те, що сам емір Тимур був не тільки завойовником, а й цінителем наукових знань. Він зібрав величезну бібліотеку: тисячі грузинських, вірменських, перських, сирійських, грецьких, арабських і тюркських книг. За легендою, Тимур побудував у цитаделі Самарканда високу вежу, де зберігалися книжкові скарби. Після його смерті бібліотеку поповнював онук Улугбек, що був не тільки державним володарем, а й чудовим ученим-астрономом, творцем знаменитої самаркандської обсерваторії.
У XIX–XX столітті вчені та археологи різних країн світу шукали бібліотеку Тимура, але їхні пошуки виявилися марними. Утім окремі примірники книг таки збереглися. Одна з найяскравіших перлин цієї колекції — «Тимуридський Коран». Його історія ще до кінця не написана. Відомо, що священна книга якийсь час перебувала в державі Сефевідів, Персії, про що свідчить його оправа.
Улітку 2020 року «Тимуридський Коран» виставилина продаж на лондонському аукціоні Сhristies. Невідомий покупець заплатив за книгу понад 7 млн фунтів стерлінгів — більш як удесятеро за стартову ціну. Хочеться вірити, що шедевр, створений майстрами епохи Тимуридів, не буде схований уприватному книгосховищі, а стане доступним ученим і дослідникам, а також усім вірним мусульманам і цінителям ісламського мистецтва.
Олександр Степанченко
