Цього року не тільки Україна, а й весь цивілізований світ відзначає 150-річчя з дня народження видатної української письменниці, перекладачки, фольклористки, культурної та громадської діячки Лесі Українки.
На 40-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 12–27 листопада 2019 року ухвалено рішення про внесення ювілею Лесі Українки до календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО на 2020–2021 роки. Цю визначну дату Україна відзначає на державному рівні, про що свідчить Указ №32/2021 від 29 січня 2021 року, підписаний Президентом, а 8 лютого Верховна Рада проголосувала за відповідну постанову.
Відзначатимуть ювілей геніальної письменниці й в арабському світі. Так, у Лівані до 150-річчя Лесі Українки в бейрутському видавництві «Ал-мусаввір аль-арабі» вийшла друком книга перекладів арабською мовою прозових творів із коментарями автора перекладу — журналіста, члена Спілки ліванських письменників і Спілки арабських журналістів, українознавця, перекладача й письменника Імадеддіна Раєфа з передмовою Надзвичайного і Повноважного Посла України в Лівані Ігоря Осташа.
Як давніше в розмові з нашим кореспондентом розповів пан Імадеддін Раєф, видання стало можливим завдяки сприянню Ігоря Осташа та підтримці директора культурних проєктів — відомої української письменниці, доктора історичних наук, кандидата філологічних наук, члена Спілки письменників України, ПЕН-клубу та Національної спілки краєзнавців України Марини Гримич.
Відомо, що Леся Українка була поліглотом, вільно володіла дев’ятьма мовами, але арабської поміж них не було. Це підтвердила Марина Гримич, відповідаючи на запитання в соцмережі «Фейсбук»:
«Як кажуть спеціалісти, на жаль, ні, не знала (арабської. — Ред.). А можливо, і не „на жаль“, а на щастя, бо по собі знаю: вивчення арабської мови забирає і багато часу, і багато сил, тож ми могли б позбутися багатьох її шедеврів».
Нагадаємо, що завдяки перекладам Імадеддіна Раєфа арабомовні читачі вже відкрили для себе Тараса Шевченка, Івана Франка та Агатангела Кримського. А 2017 року в Єгипті видана книга перекладів деяких поезій Лесі Українки — спільна праця директора Єгипетського центру арабської мови та культури інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка Олени Хоміцької та єгипетського професора Саміра Мунді.
Довідка: 25 лютого 2021 року виповниться 150 років від дня народження Лесі Українки (псевдонім Лариси Косач-Квітки) — письменниці, перекладачки, фольклористки, громадської та культурної діячки, піонерки українського феміністичного руху, однієї з найбільш визнаних на міжнародному рівні діячок української культури. Співзасновниця широко відомого літературного товариства «Плеяда», вона писала вірші, епоси, романи, есеї, розвивала жанр поетичної драми в національній літературі та входить до короткого списку найвідоміших жінок в історії України.
Великим інтересом Лесі Українки була також етнографія. Вона збирала дані про народні традиції, зокрема про українські народні мелодії, записавши 220 останніх; опублікувала працю про дитячі ігри, пісні, казки, дослідження «Купала на Волині» та сформувала збірку «Народні пісні для танцю» (54 тексти), що робить її одним із першопрохідців етнічних досліджень в Україні.
Друга дитина з шести, вона народилася в сім’ї голови мирового з'їзду мирових посередників Петра Косача. Її мати, Ольга Косач, уроджена Драгоманова, була відомою письменницею (літературний псевдонім Олена Пчілка), етнографом і видавцем. Мавши тільки домашню освіту через важку хворобу, туберкульоз кісток, Леся Українка змогла стати однією з найосвіченіших жінок свого часу — переважно завдяки безпосередньому оточенню, родичам і друзям родини, представникам української аристократії та інтелектуальної еліти: М. Драгоманову, М. Лисенку, В. Антоновичу, М. Старицькому тощо.
Ще в підлітковому віці Леся Українка написала підручник для своїх молодших братів і сестер «Давня історія східних народів» — понад 250 сторінок тексту демонструють масштаби її ранньої освіти.
Не зважаючи на постійний біль і важке лікування — вона називала свою хворобу «тридцятилітньою війною» — Леся Українка вела надзвичайно активне культурне та соціальне життя: приєдналася до українських національних і феміністичних рухів, видала у Львові три поетичні збірки в 1893–1902 роках, написала понад сотню віршів протягом у своїх закордонних подорожах (1903–1913). Наприкінці століття Леся Українка переносить свою увагу на драматургію, що призвело до створення понад десятка драматичних творів.
Леся Українка надзвичайно любила спілкуватися на теми світової літератури та була тісно пов’язана з багатьма відомими авторами свого часу, дискутувала з ними щодо таких питань, як людська самотність, трагічне нерозуміння, стать, рівність і культурна ізоляція іммігрантів, толерантність, любов і смерть — її бачення цих проблем досі актуальне.
