Одним із найважливіших торговельних маршрутів Руси був «Шлях із варяг у греки», що про нього повідомляє літописна збірка «Повість временних літ». Ця «дорога», прокладена купцями раннього середньовіччя, поєднувала держави на берегах Балтійського моря з чорноморським регіоном. Після захоплення хрестоносцями Константинополя 1204 року, рух товарів цим шляхом припинився. Але вже до кінця XIII ст. на землях сучасної України виник новий маршрут, що став одним із найважливіших караванних шляхів Європи.
В 1243 хан Бату (Батий) завершив Західний похід, відвівши своє військо на Нижню Волгу. Там він заснував свою резиденцію — Сарай. Похід монголо-татарських армій порушив традиційні торговельні зв’язки Європи з країнами Близького Сходу та Китаю. Якийсь час, здавалося, що цей хаос триватиме вічно, але це було не так. Бату цікавило процвітання нової держави, Улусу Джучі — саме тому він став провадити політику, що сприяє міжнародній торгівлі.
Уже невдовзі після завершення активної фази воєнних дій у Європі, згідно з повідомленням вірменського історика Кіракоса, «стали прибувати до нього (хана Бату. — А. С.) царі та царевичі, князі та купці — усі засмучені тим, що їх позбавили вотчин їхніх; і Батий судив по правді й повертав кожному, хто просив, його землі й володіння, і давав їм спеціальні грамоти, й ніхто не смів противитися наказам його».
Улус Джучі (Золота Орда) на той момент був однією з найбільших держав світу. Використавши військові та адміністративні можливості, Бату-хан організував охорону торгових комунікацій, що дозволило купецьким караванам безперешкодно здійснювати транзит товарів її територією. Одночасно з відновленням традиційних маршрутів, стали виникати й нові.
У кінці XIII ст. Західний улус Золотої Орди опинився під контролем беклярбека Ногая. Територія улусу простягалася від Балканського півострова до Криму. Ногай провадив самостійну зовнішню та внутрішню політику, мабуть, сподіваючись за сприятливих умов створити незалежну державу. Саме через землі Ногая в останній чверті XIII ст. був прокладений так званий Татарський торговельний шлях, відоміший у Європі як Via Tataricа.
У XIII ст. кримське місто Солхат (Старий Крим) було добре відоме купцям багатьох країн Європи та Азії як великий перевантажний пункт, куди стікалися товари з Китаю, Індії, Персії, Єгипту, Італії та Візантії. У Солхаті починався Татарський торговельний шлях, що пролягав через Перекоп, таванську переправу на Дніпрі. Далі він ішов понад берегом Чорного моря до Аккермана.
У той час це місто стало грати важливу роль у торгових відносинах Заходу і Сходу. Аккерман стояв на березі Дністровського лиману та був зручною природною гаванню, її охоче відвідували купці з Генуї та Венеції, що відкривали там свої магазини та склади товару. В Аккермані каравани з Солхата відпочивали, поповнювали запас провізії та рушали далі, до Шехр аль-Джедіда (Янгі Шехр) — великий ремісничий, торговельний та адміністративний центр Західного улусу на ріці Реут, що впадає у Дністер (нині музейний комплекс «Старий Орхей» поблизу с. Бутучень Оргіївського р-ну Молдови. — Ред.). Потім шлях караванів лежав до Торговиці (на території сучасної Кіровоградської обл. — Ред.), що в XIV ст. була великим містом із мечетями та караван-сараями. Кінцевим пунктом маршруту був Львів.
Фактично Татарський шлях був північним крилом Великого шовкового шляху, що починався в Китаї, проходив Центральною Азією та закінчувався в середземноморському регіоні. Завоювання монголо-татар трохи скорегували маршрут: частина караванів стала рухатися до Каспію, Волги, проходячи через Сарай, столицю Золотої Орди, й потім до Криму — до Солхата й Кафи. Нове відгалуження Великого шовкового шляху дозволило залучити до системи світової торгівлі чорноморський регіон, Русь, Польщу та скандинавські держави. Але основні прибутки від торгівлі мали хани Золотої Орди, особливо в період розквіту Улусу Джучі за Узбек-хана (1313–1341) та Джанібек-хана (1342–1357).
Татарським шляхом товари йшли не тільки до Європи. У чорноморські порти надходили великі партії подільського зерна, значну частину якого транспортували вниз Дністром. Основними покупцями зерна були італійські держави та Візантія. Польський історик Станіслав Сарницький писав: «Був колись Білгород (Аккерман. — А. С.) ринком велелюдним і доступним для наших людей. Бо за часів Казимира (Великого. — А. С.) до самого Кіпру доходили наші судна, вантажені подільською пшеницею».
Серед інших товарів, що перевозили Татарським шляхом, слід зазначити сіль, видобуту на чорноморських лиманах — на неї був підвищений попит у багатьох європейських країнах. Ще однією статтею експорту були раби — популярний товар як на європейських, так і на азійських ринках.
1362 року відбулася битва на Синіх Водах, унаслідок якої три золотоординські еміри — Хаджибей, Кутлубуга та Демір, — що контролювали Західний улус Золотої Орди, зазнали поразки від військ великого князя литовського Ольгерда. Ця подія спричинила вихід мусульманської людности з Дунайсько-Дніпровського межиріччя. Кілька великих міст занепало. Це все призвело до поступового припинення транзитної торгівлі на Via Tataricа.
У XV столітті зміна геополітичної ситуації в басейні Чорного моря, пов’язана з розпадом Золотої Орди та падінням Константинополя, призводить до згортання міжнародної торгівлі. 1484 року султан Баязид II бере штурмом Аккерман, а війська Кримського ханства виходять зі сходу до берегів Дністра. Одночасно з цим припиняють свою діяльність італійські торгові факторії. Чорне море перетворюється на «внутрішнє озеро» Османської імперії з забороною іноземним кораблям заходити в його води. Починається трьохсотрічна доба османського панування.
Олександр Степанченко
