Історія Криму знає чимало прикладів воєнних конфліктів, жорстоких битв, що призводили до загибелі цілих держав. Таври, скіфи, кіммерійці, алани й хазари, що жили в різні епохи на Кримському півострові, зникли, залишивши по собі лише більш-менш численні археологічні пам’ятки. Водночас кримська земля пам’ятає приклади ефективної взаємодії та співпраці між різними етнічними групами. Саме така співпраця дозволила деяким народам вижити в умовах співіснування з чисельнішими й сильнішими етносами.
Поява у Криму у другій половині III ст. н. е. озброєних загонів германського племені готів не викликала особливого ажіотажу в мешканців півострова, звиклих до постійних вторгнень варварських племен через Перекоп. Імовірно, на момент появи готів місцеві жителі вже чули про цих суворих і хоробрих воїнів, що прийшли з далекої півночі.
На той час, як зазначав римський історик Корнелій Тацит, готи були не просто окремими східногерманськими племенами, а досить потужним військово-політичним союзом на чолі з королями. На відміну від інших германських народів, готи вирізнялися високим рівнем дисципліни, що дозволяло їм здобувати перемоги навіть над могутньою римською армією.
За словами готського історика VI ст. Йордана, на територіях Східної Європи, зайнятих готами та союзними їм германськими племенами, вони створили своє державне об’єднання, яке спочатку називалося Оюм (гот. Aujom). Ці землі охоплювали більшу частину сучасної України, Молдови та північно-східну Румунію.
Існує кілька версій походження готів. Сучасний німецький дослідник Х.-Ф. Баєр пише:
«Походження готів зі Скандинавії мало хто заперечує, але й це можна поставити під сумнів, як це робить Фолькер Бірбауер у своїй ґрунтовній праці „Археологія та історія готів від I до VII ст.“, з методичних міркувань. Письмове свідчення ми маємо лише через Йордана… За словами Йордана, готи прийшли з острова Скандза, що його він чудово називає „майстернею племен“. Безсумнівним Бірбауер вважає лише перше перебування готів у північній та північно-східній Європі, тобто на території сучасної Польщі».
За місцями знахідок у Польщі отримали свої назви найдавніші етапи готської культури на континенті — оксивська та вельбарська. Близько 150 року стало помітне переміщення вельбарської культури на схід середньої Вісли, у напрямку Білоруси. Далі, близько 200 року, почалося друге переселення. Ідеться про рух германських племен на територію України. Переселення мало організований характер — про це свідчить планомірне захоплення готами певних територій, наданих окремим племенам. За повідомленням Йордана, на територію сучасної України готів привів король Філімер.
Звісно, готи прийшли не в пустку: у Наддніпрянщині та в Надчорномор’ї жили численні племена сарматів, що їх витиснули на периферію. Уже перші сутички готів із військами Боспорського царства, що контролювало, крім Криму, частину Кубані, показали, що новий противник добре озброєний та має великий військовий досвід. Боспорці були розбиті, а їхні міста — розграбовані. Готам удалося захопити майже весь боспорський флот, і вже невдовзі вони почали використовувати його для атак на Римську імперію.
У середині III ст., вперше з часів карфагенських війн, Рим зазнав нападів з моря. Готи швидко опанували морську справу й завдяки цьому змогли зсаджувати свої загони на узбережжя Малої Азії, у Фракії. Особливо зухвалі командири проривалися навіть до Греції. Військові кампанії готів проти Римської імперії тривали кілька десятиліть, створивши римлянам неабиякі проблеми.
У середині IV ст. готський король Германаріх, що походив зі знатного роду Амалів, зумів не просто об’єднати східногерманські племена, а й підбити територію від Балтійського до Чорного та Азовського морів. Імовірно, в цей період увесь Крим входив до складу імперії Германаріха. Нині ця держава відома як Готланд — країна готів (не плутати зі шведським островом Готланд).
У 370-х роках у причорноморських степах з’явилися численні орди гунів, що прийшли зі сходу. Германаріх кинув проти гунів усі свої найкращі сили, але зазнав поразки й загинув. Під тиском кочовиків значна частина західних готів (вестготів) почала міграцію на територію Римської імперії. На думку деяких істориків, більшість готів згодом або знищені прибульцями, або покинули свою батьківщину до початку V ст.
Іншої думки дотримується згаданий вище Х.-Ф. Баєр:
«Навіть свідчення сучасників про повне знищення народу в одному регіоні можуть бути перебільшені, а відсутність археологічних даних нині не виключає того, що їх можуть знайти в майбутньому. Повідомлення Йордана про короля Вінітарія, що пережив гунську навалу, його земляка та противника на гунській службі Гезімунда та його наступників аж до Торісмунда, що воював проти гепідів, досить докладні, щоб не бути відкинутими істориками».
Очевидно, під владою гунів опинилися і кримські готи, що нікуди не мігрували, залишившись на землях півострова — це переконливо доводять археологічні знахідки.
Імовірно, внаслідок поразки імперії Германаріха чисельність кримських готів зросла внаслідок припливу біженців з Готланду. За повідомленням французького історика Мішеля Казанського, матеріальні предмети, що належать до вельбарської та черняхівської культур, присутні в похованнях південно-західного Криму:
«Складається враження, що археологічний матеріал фіксує проникнення до південно-західного Криму двох хвиль германців — «вельбарської» та «черняхівської» (ранньої й пізньої. — Авт.)».
З огляду на це заслуговує на увагу інформація Йордана. Він пише, що Германаріхові не вдалося підбити лише одне германське плем’я — герулів, споріднене з готами:
«Згадане вище плем’я, — пише Йордан, — живучи <…>; поблизу Меотійського болота (Азовське море. — Авт.), у багнистих місцях, що їх греки називають ele, іменували елурами. Це плем’я таке рухливе, як і пихате. Адже не було тоді жодного народу, що набирав би з них легкоозброєних вояків».
Мабуть, саме це плем’я західногерманського походження стало тією основою, що на ній сформувався народ кримських готів.
Тим часом частина готів, що покинула територію Готланду й перейшла в межі Римської імперії, незабаром була залучена до протистояння з Римом. 378 року в битві під Адріанополем імператорська армія зазнала нищівної поразки — це поклало початок тривалій воєнно- політичній кризі, що зрештою призвела Західну Римську імперію до катастрофи.
Германські племена, що вдерлися до Римської імперії, створили власні держави в Галлії, Іспанії, Африці, а ще в Італії. Вирішальну роль у цих державах відігравали готи або споріднені племена. На сході, на місці Східної Римської імперії, почала формуватися Візантійська імперія, де провідну роль відігравали греки. Її столицею став Константинополь (нинішній Стамбул) — найбільше на той час місто Європи.
Ситуація у Криму, починаючи з VI ст., загалом перебувала під контролем Візантії, і півострів став домом для багатьох народів: аланів, греків, вірмен, готів, а згодом і тюрків — хозарів та половців.
