Абдель-Насер подарував Тичині тарілку з автографом

В Літературно-меморіальному музеї-квартирі Павла Тичини є речі, що свого часу належали видатному митцю, а тепер стали експонатами, про цінність яких музейні працівники іноді можуть тільки здогадуватись.

Таким експонатом є й срібна декоративна тарілка, свого часу подарована Тичині.

— В наших фондах зберігається срібна тарілка, подарована П. Тичині другим президентом Єгипту Гамалем Абдель-Насером (جمال عبد الناصر‎‎), що правив з 1952 до 1970 рр. У 50-х роках він бував в Києві та спілкувався з Павлом Григоровичем, який був Головою Верховної ради (1954–1959 рр.) та приймав багато урядових делегацій, — повідомляє сайт музею.

Як зазначається, завдяки експерту-науковцю Юрію Косенку тепер відомо, хто саме наніс гравер на декоративне блюдо.

— Інколи буває і так, що ми не можемо перекласти написи на деяких експонатах, що були подаровані Павлові Григоровичу, так як не володіємо рідкісними іноземними мовами, які Тичина знав досконало. Саме тому для нас є дуже цінними зустрічі з людьми, які можуть допомогти нам у цій справі, — пишуть музейники. — …До нас завітав Косенко Юрій Анатолійович — сходознавець, африканіст, викладач університету Т. Шевченка, який допоміг нам розкрити загадку одного незвичайного експонату і погодився попрацювати над арабськими книгами, що зберігаються у бібліотеці Павла Григоровича (зробити їх опис, переклад і т.д.), — йдеться в повідомленні.

З’ясувалося, тарілка цінна не тільки матеріалом, з якого виготовлена (срібло):

— В її центрі вигравірувано автограф Гамаля Абдель-Насера, — йдеться у експертному висновку Юрія Косенка. — По краю тарілки містяться написи «الله« — «Аллаг», ближче до центру написи «مُحَمَدْ« — «Мухаммад», а також побажання щастя і миру. Деякі слова написані декоративним почерком «Куфі», які, на жаль, не вдалось розібрати.

Як сказав кореспонденту інформресурсу «Іслам в Україні» Юрій Косенко, самому Павлу Тичині послуги перекладача були непотрібні:

— Якби Павло Григорович був зараз серед живих, він всі би написи прочитав без жодного затруднення. Ви ж знаєте, що Тичина вільно володів сорока мовами, в тому числі й арабською. Читав, розмовляв, спілкувався, писав… Тому, до речі, і його бібліотека, де багато книжок — іншомовні, без сумніву була робочою. Це була людина енциклопедичних знань, надзвичайно ерудована і талановита, — зазначив Косенко.

Юрій Анатолійович пообіцяв згодом розповісти аудиторії сайту «Іслам в Україні» про роботу над рідкісними арабськими виданнями з бібліотеки Павла Тичини, над якими він зараз працює.

Довідка:

Павло́ Григо́рович Тичи́на (11 (23) січня 1891–16 вересня 1967) — уславлений український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. Новатор поетичної форми. Директор Інституту літератури АН УССР (1936–1939, 1941–1943), Голова ВР УССР двох скликань (1953–1959), депутат ВР УССР з 1-го по 7-го скликання. Міністр освіти УРСР (1943–1948). Академік АН УССР (1929). Член-кореспондент Болгарської академії наук (1947). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962).

З 1944 по 1967 рік Павло Тичина мешкав у Києві за адресою вул. Рєпіна (нині — Терещенківська), 5, кв. 3. Після смерті поета 16 вересня 1967 року уся його творча спадщина, як і меморіальна квартира, перебувала у власності дружини Лідії Петрівни Папарук — аж до її відходу у вічність у вересні 1975 року. Згодом була видана Постанова ЦК КПУ та Ради міністрів УРСР від 9 січня 1979 року (№ 11) «Про створення в місті Києві Літературно-меморіального музею-квартири П. Г. Тичини». Цією постановою музей створювався не безпосередньо в квартирі Павла Тичини на другому поверсі, а в квартирі на першому поверсі, куди були переміщені меморіальні речі поета: меблі, бібліотека, картини тощо. Лише 1990 року до 100-річчя до Дня народження Павла Тичини, під тиском громадськості, музею повернули меморіальну квартиру поета.