31 липня в Центральноафриканській Республіці вбили відомого російського журналіста Орхана Джемаля, а також режисера Олександра Расторгуєва та оператора Кирила Радченка. За даними ЗМІ, вони знімали в ЦАР документальний проект про ПВК Вагнера.
— Ми робили разом проект щодо ЦАР. Позавчора ввечері вони виходили на зв’язок востаннэ. Правда, дуже тяжко говорити, це мої друзі, — сказав Бі-бі-сі головний редактор Центру управління розслідуваннями Андрій Коняхін.
Першим про загибель росіян повідомило агентство AFP. Тіла були виявлені на дорозі в 23 кілометрах від міста Сібю. Автомобіль, в якому вони перебували, був розстріляний із засідки з автоматів, розповів його водій, якому вдалося вижити. Троє його пасажирів загинули на місці.
У прес-службі «Известий» повідомили, що останнім часом ніхто із співробітників видання на території ЦАР не перебував. «Всі працівники редакції працюють в стандартному режимі, жодної інформації про будь-які надзвичайні події з нашими журналістами у нас немає», йдеться в повідомленні, опублікованому на сайті видання.
Тим часом Радіо Свобода з посиланням на «Інтерфакс» пише, що російські журналісти були зупинені на блокпосту, коли їхали зі столиці ЦАР Бангі в місто Сібю, і в цей момент потрапили в засідку. Агентство повідомляє, що тіла загиблих були доставлені в Бангі і вже опізнані.
Агентство Reuters з посиланням на мера Сібю Анрі Депеле наводить деякі деталі події. Так, за версією Депеле, напад було скоєно з засідки: озброєні люди вийшли з-за кущі, відкрили вогонь по пасажирах машини, в результаті чого всі вони померли на місці. Водій автомобіля залишився живий. За даними Депеле, в одного із загиблих був паспорт громадянина України.
Російські військові інструктори, радники і найманці з приватних військових компаній активно діють в Центральноафриканській Республіці вже кілька місяців. За даними багатьох джерел, на чолі «африканського проекту» Москви стоїть петербурзький мільярдер Євген Пригожин, якого пов’язують з фінансуванням «фабрики тролів» в Ольгиному і так званої «ПВК Вагнера».
Москва, офіційно й неофіційно, встановлює свою військову присутність в Центральноафриканській Республіці, з якою в грудні 2017 року Сочі, під час візиту в Росію президента ЦАР Фостен-Аршанжа Туадера, було укладено військову угоду. Вона передбачає поставки офіційному уряду в Бангі реактивної зброї, кулеметів, автоматів і пістолетів, а також навчання 1300 бійців центральноафриканської армії.
Про те, що в Центральноафриканській Республіці присутні російські найманці, в квітні цього року повідомила французька газета Le Monde. Детальніше про можливу присутність бійців «ПВК Вагнера» читайте в великому матеріалі Радіо Свобода тут.
Журналіст Родіон Чепель в інтерв’ю «Новій газеті» розповів:
— Це був спільний проект Олександра Расторгуєва та ЦУР. Журналісти поїхали до Центральноафриканської Республіки після повідомлень про те, що там періодично бачать російських людей у військовій формі. Журналістам це було цікаво. Це були найкращі представники професії, дуже сміливі хлопці. Вони приїхали кілька днів тому туди, провели в ЦАР 3–4 дні. Вирушили зі столиці Бангі на захід у бік міста Бамбарі. Вони були заблоковані на одному з блокпостів.
За словами одного з друзів Орхана Джемаля, блогера Расула Тавдірякова, журналіст погодився поїхати в ЦАР, усвідомлюючи, яка небезпека загрожує йому в цій країні. В інтерв’ю проекту «Ідель. Реалії» Тавдіряков сказав, що він заздалегідь шкодував про своє рішення:
— Ми збиралися разом поїхати в Чад. У Чаді знаходяться табори біженців з Центральноафриканської Республіки. Вони живуть на кордоні. Але Орхан мені сказав, що йому «Центр управління розслідуваннями» запропонував поїхати в ЦАР. Він погодився, оскільки йому гроші потрібні були.
За словами Тавдірякова, Джемаль зізнавався йому, що після того, як він погодився поїхати в ЦАР, він детально вивчив ситуацію в цій країні та пошкодував про прийняту пропозицію.
— «Я пошкодував, що погодився туди поїхати. Там журналістів вбивають як «здрастє»», — наводить Тавдіряков слова Орхана. — Не знаю, щиро він це сказав чи щоб я зрозумів, наскільки це серйозна ситуація. Справа в тому, що я сам хотів до нього напроситися. Але оскільки у мене хворий батько, я змушений доглядати за ним. Тому я відмовився від думки поїхати туди з ним. Він говорив, що там дуже небезпечно.
Російський журналіст, один із засновників і колишній головний редактор «Нової газети» Дмитро Муратов нагадує, що Орхан Джемаль завжди був другом і автором його видання, кілька років очолював відділ політики.
— В Орхана Джемаля була одна дуже важлива, сутнісна, професійна риса — він відмінно відрізняв правду війни від військових провокацій. Я нагадаю, що приблизно чотири роки та один місяць тому Орхан надрукував в «Новій газеті» матеріал про те, як під виглядом «солдатських матерів» чиновники самопроголошеної ДНР, посадивши в автобус жінок, возили їх місцями дислокації військових частин України з плакатом «Сынок, домой! Войну долой!». Насправді там не було, як з’ясував Орхан, солдатських матерів, а якась «співробітниця денеерівської міліції», полковник, була цією найголовнішою «солдатською матір’ю»! Ніякі діти у цих «матерів» там не служили, це була справжня пропагандистська розвідка боєм. Я думаю, тут він теж розумів, навіщо він їде і що він хоче розкрити.
— Деталі зараз починають з’являтися, це було відрядження від «Центру управління розслідуваннями», вони точно займалися діяльністю «ПВК Вагнера» в Центральноафриканській Республіці, і, найголовніше, незрозуміло, на якому «блокпосту» їх убили. ЦАР — це не країна, а строкатий розпатланий килим, де діють десятки угруповань, бандитських, етнічних, національних, релігійних, і «вагнерівці» там теж тепер точно є. Кажуть, що їх із засідки вбили «з метою пограбування». Вам це здається переконливим?
— Я не вірю в жодні пограбування! Коли вбили в Югославії журналістів Держтелерадіо СРСР Віктора Ногіна і Геннадія Курінного, теж сказали «пограбування», а насправді це сербські спецназівці в них стріляли через їх роботу. Просто розстріляли обох, бо не хотіли, щоб інформація з тієї частини Хорватії, де відбувалися звірства, якимось чином просочилася в зовнішній світ.
Орхан Джемаль народився 1966 року, з середини 90-х працював в газетах «Вечірня Москва», «Незалежна газета», «Нова газета» та інших виданнях. Як військовий кореспондент він був в гарячих точках на Північному Кавказі, під час російсько-грузинської війни 2008 року, а також в Афганістані, Іраку, Лівані, Лівії, Сирії, Саудівській Аравії та Південній Осетії. Працюючи в Лівії в 2011 році, він був поранений в ногу під час битви за Тріполі. Був також оглядачем журналу «Русский Newsweek» і співпрацював з низкою інших журналів та інтернет-видань.
У 2000 році Джемаль став одним із засновників Союзу релігійних журналістів, в 2003 році — одним із творців Мусульманського союзу журналістів Росії, а в 2005-му — засновником і виконавчим директором Агентства журналістських розслідувань «Слідчий комітет при Спілці журналістів Росії». У 2008 році вийшла книга Орхана Джемаля «Хроніки п’ятиденної війни» про російсько-грузино-осетинський військовий конфлікт 2008 року, під час якого журналіст супроводжував батальйон «Схід», більшість бійців якого були чеченцями.
Орхан Джемаль загинув у віці 51 року. Був одружений на журналістці «Нової газети» Ірині Гордієнко. Вона повідомила виданню The Bell, що впізнала тіло чоловіка з фотографії.
