18 травня — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу й День боротьби за права кримських татар. Саме цього дня в 1944 році радянська влада почала депортацію кримськотатарського народу. Кримських татар звинувачували в масовому зрадництві і колабораціонізмі, що і стало обґрунтуванням депортації.
Історикиня, дослідниця історії кримськотатарського народу Гульнара Бекірова наводить цікаві факти про статистику жертв і постраждалих унаслідок депортації.
«Статистика депортацій доволі складна. Я завжди трохи сварю своїх колег, які захоплюються інфографікою, намагаються уявити якусь статистику. Річ у тому, що офіційна статистика і статистика національного руху кримськотатарського народу дуже відрізняються. Це теж закономірно. Але важливо, щоб наші слухачі розуміли суть. <…> Людей зганяють в ешелони й кудись вивозять. А там 12 років тримають у статусі колективного політичного в’язня. Радянський Союз поширював і підтримував міф про те, що, мовляв, кримські татари були раді німецьким окупантам. Це неправда, ми були в такій самій окупації із зашморгом на шиї, як і інші народи. У мене надзвичайно багато історій звичайних кримськотатарських людей, родин. Ніякого ефіру не вистачить, аби переповісти їх. Кримських партизан також депортували, когось розстріляли», — розповіла Гульнара Бекірова в ефірі «Громадського радіо».
Ще перед прибуттям ешелонів з депортованими на місця заслання виконавці телеграфували в Кремль про те, що жоден населений пункт Керменінського району Узбекистану не готовий до прийняття поселенців. Причина — поширення в ньому двох форм тифу, дуже небезпечних і висококонтагіозних, що легко передаються від людини до людини. Кримських татар привезли саме в такі уражені тифом радгоспи, де вони не отримували належної медичної допомоги та вмирали цілими сім'ями. У 1944–48 роках смертність серед кримських татар була вища за народжуваність майже в 7 разів.
Більшу частину кримських татар вислали до Узбекистану, менші групи опинилися в Казахстані, Таджикистані, Марійській АРСР і на Уралі. Останній поїзд прийшов до місць спецпоселення 8 червня. Люди в поїздах умирали від голоду: деякі за весь шлях отримували казенну їжу тільки раз. Також причиною загибелі ставали спрага, страшна задуха, різні хвороби та катастрофічний стрес. Численні свідчення про трупи, що лишали без похорону десь на полустанках, підтверджують факти, що смерті обчислювалися тисячами. За підрахунками істориків, лише за час транспортування загинуло понад 7,8 тис. осіб.
Кримського татарина Таїра Халілова депортували до Костромської области Росії: «Поселили в почорнілих дерев’яних бараках, де аж кишіло і клопів і тарганів — перед нами там жили зеки. Але в’язнів хоч якось годували, а нас ні. Працездатних юнаків і дівчат, швидше підлітків, погнали на лісоповал, бо [дорослі] чоловіки воювали на фронті», — згадує він.
Виснажені від голоду, хвороб, лютих морозів кримські татари вмирали цілими сім'ями. Померли старша сестра Таїра, Зейнеп, її чоловік Сеїтумер та їхній трирічний син; за рік померла і його мама Фатіма. Таїр теж захворів на тиф, але дивом вижив. Його забрали до дитячого будинку: «Позбавивши Батьківщини, убивши батьків, уцілілих дітей узяти під свою опіку! Що може бути огидніше! У дитячому будинку щовечора на лінійці ми дружно співали: «3а детство счастливое наше спасибо, родная страна!»
За багато років Таїр Халілов напише пронизливу повість «Отнятая Родина» (укр. «Забрана Батьківщина»), усвідомивши трагічний досвід вигнання свого народу. Вона має такі рядки:
«Ми розучилися радіти життю. Яке щастя може бути в людини, у якої забрали Батьківщину? Позбавивши Батьківщини, вони прирекли всіх нас на самотність, бо людина без Батьківщини завжди самотня, хоч би де вона була, навіть у раю… Найстрашніше, мій хлопчик, бути безрідним, коли в тебе вибивають історичну пам'ять, коли позбавляють самосвідомости. Людина на те й людина, що пам'ятає своє минуле, звідки вона родом і якого племені. Так, вони забрали в нас Батьківщину, відняли в найпідліший спосіб, коли чоловіки обстоювали на фронтах честь і гідність людини, коли на карту було поставлене саме життя, коли одвічне питання „Бути чи не бути“ звучало не зі сцени театру, а на полі битви. Водночас вони забрали всі наші права, лишивши тільки право на смерть. Нам заборонили все, крім смерті».
Довідка. Примусове виселення кримських татар розпочалося о 3 годині ранку 18 травня та завершилося 20 травня. На збори їм давали від кількох хвилин до пів години. Депортованим удавалося взяти з собою в середньому 20–30 кг речей і продуктів. Решта майна залишалася й була конфіскована державою. Депортованих на вантажівках транспортували до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, а звідти ешелонами вивозили на Схід — до Центральної Азії, Сибіру та Уралу. У телеграмі НКВС на ім'я Сталіна зазначено, що за три дні депортовано 183 155 осіб. У наступні кілька тижнів загальне число депортованих перевищило 210 тисяч осіб — разом з відкликаними з Червоної Армії та депортованими з територій поза межами Криму — і це тільки за офіційними даними, тобто за даними, наданими тим самим режимом, що й здійснював геноцид. Під час виселення та в перші роки після нього загинуло до 46,2 % кримських татар — майже кожен другий з народу. Викорінювали також культурну спадщину народу. Ліквідовано понад 500 сільських національних бібліотек, 861 шкільна (разом зі школами), кілька великих бібліотек і понад 100 великих приватних колекцій. Книги кримськотатарською мовою, що зберігалися в російських бібліотеках, також знищено — як правило, їх спалювали.
