«Воістину, тим чоловікам і жінкам, які дають милостиню і які позичили Аллагу позику добру — подвоїться вона їм, і матимуть вони винагороду щедру!»
Сура 57 «Аль-Халід» («Залізо»), аят 18
Волонтери жіночого відділу Ісламського культурного центру «Аль-Масар» міста Одеса, що входить до ГС «Всеукраїнська Асоціація «Альраід», майже постійно відвідують людей, які потребують допомоги, але дуже рідко вважають за потрібне говорити про це. Бо добрі діяння, милосердя й пожертви на користь знедолених, нужденних, безхатьків, сиріт та самотніх ы хворих — це важлива частина життя кожного мусульманина.
Часто трапляється так, що практика благочинності, добрих справ спочатку входить до щоденного існування людини як припис, обов’язковість якого не обговорюється, та згодом це стає потребою самого благодійника, адже до усвідомлення отримання винагороди від Всевишнього після завершення земного буття додається вже зараз отримана радість — відчути вдоволення Творця через вдячний погляд зігрітої людини, щасливі очі нагодованої сироти, через спокійний сон, який нарешті отримала тяжкохвора людина, яку відпустив біль завдяки принесеним тобою лікам…
Днями активісти «Аль-Масар» відвідали дитячий притулок для дітей з неблагополучних родин.
— Алкоголіки, наркомани, кримінальні елементи — всі ці люди не здатні через свої слабкості стати хорошими батьками для своїх дітей. Але дітки з’являються на світ і часто мають цілий «букет» хвороб: туберкульоз, ВІЛ, гепатит тощо. Такі діти потрапляють до спецустанов, в яких перебувають тривалий час на лікуванні. Через недостатнє фінансування їм часом не вистачає ліків, не кажучи вже про солодощі та іграшки.
Волонтери ІКЦ «Аль-Масар» привезли дітям із неблагополучних сімей печиво, кекси, ліки.
— Звичайно ж, притулок потребує ще багато чого, й, інша’Алла, за можливості наша організація допомагатиме вихованцям, — розповідають волонтерки.
Тож благі справи й допомога ближньому — це те, що присутнє, якщо так можна мовити, в обміні речовин душі мусульманина, це своєрідне Condicio sine qua non — умова, без якої неможливе якщо не існування, то самоповага та відчуття своєї спорідненості зі спільнотою одновірців.
