Ваші перші асоціації зі словом «іслам»? Дайте вгадати: екстремісти, ІДІЛ, кадировці, «Хамас», потім, з великим відривом, — чадра/хіджаб, гашиш, гареми з євнухами та невільниками і Коран. У найкращому разі десь у хвості виринуть джинни, гурії та Авіценна з Омаром Хайямом. Градус настороженості та упередженості щодо мусульман почав зростати і в нашому загалом доброзичливому суспільстві. Поклавши руку на серце, слід визнати, що підставою для цього стала конкретна поведінка конкретних мусульман, хоча і не в наших широтах. Проте чи це «вбудована помилка системи», чи
Почнімо з історії. Перші мусульмани на території України з’явилися у ІХ ст. — понад тисячу років тому. Через своє географічне положення Україна була просто приречена зазнати впливу мусульманського світу — і десь в альтернативній історії її державною релігією став би іслам, бо такий розвиток подій до ХІІІ ст. залишався дуже вірогідним.
У сучасній Україні налічується приблизно мільйон мусульман. Переважна більшість із них — не емігранти, а корінне населення, причому не лише представники 26 тюркських народів, а й новонавернені, кількість яких також за останні роки зростає. Тому перша особливість українських мусульман, котра впадає у вічі, — вони не є чужорідним тілом у нашій світській державі, а інтегровані в українське суспільство. Вони живуть не у гетто зі спеціально створеними «тепличними умовами», а в тих же реаліях, що й решта громадян нашої багатонаціональної Батьківщини.
Останні півтора роки дуже яскраво показали, що українські мусульмани — повноцінні громадяни своєї країни: вони і захищають Україну у лавах ЗСУ, і стають волонтерами, і безкоштовно здають кров для потреб армії… Щоправда, багато мусульман, котрі взяли до рук зброю, аби захищати Батьківщину, всіляко уникають публічності, бо на окупованих територіях у них залишилися близькі.
Звичайно, було б дивно, якби мільйон мусульман виявився монолітною масою — насправді можна зустріти абсолютно різних мусульман, аж до дівчат у шортах та маєчках. При поверхових контактах узагалі неможливо ідентифікувати їх як мусульман. Наприклад,
Українські мусульмани мають дуже мудрих, сильних, сміливих і — що найцікавіше — проукраїнських лідерів.
Коли політичне життя в Україні завирувало й забарвилось у червоне, мусульмани також не стояли осторонь. Як і ревні християни, котрі спотикалися об «усіляка влада — від Бога», так і мусульмани, для яких виступ проти влади (хурудж) є гріхом, опинилися в ситуації когнітивного дисонансу, коли обставини вимагали від них перегляду своїх сталих уявлень про припустиме та неприпустиме — у першому випадку з’ясувалося, що владу не слід розуміти як персоналію, а у другому — що мирний протест не хурудж, а навпаки, добра справа.
2 грудня 2013 року Духовне управління мусульман України «Умма» засудило застосування сили проти мирних протестувальників, а на наступний день муфтій мусульман Криму Еміралі Аблаєв зробив заяву про підтримку євроінтеграційного курсу України, а також закликав усіх учасників масових протестів (з обох боків барикад) дотримуватися демократичних принципів, не піддаватися провокаціям, не допускати кровопролиття і «справедливим шляхом вирішити ситуацію, що склалася, на користь інтересів українського народу».
Рік тому, коли здавалося, що війни ще можна уникнути, мусульмани України, в числі інших членів Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, підписали
Цієї ж зими, коли цивілізований світ пережив напад ісламофобії після розстрілу редакції французького часопису «Шарлі Ебдо», муфтій Духовного управління мусульман України УММА Саїд Ісмагілов засудив дії терористів. До речі, Саїд Ісмагілов як громадянин України брав якнайактивнішу участь спочатку у донецькому, а потім і в київському Євромайдані.
Саід Ісмагілов, муфтій Духовного управління мусульман України «УММА»: Ми — частина українського суспільства. До окупації Криму ніяких фобій стосовно мусульман не було — ця фобія з’явилася у Криму серед російського населення, коли кримські татари почали повертатися на рідну землю. Тоді на побутовому рівні серед нащадків росіян, котрих Сталін примусово переселив до Криму, побутували міфи про те, що приїдуть кримські татари і повбивають усіх, кого знайдуть у своїх оселях, звідки колись їх було депортовано. Але кримські татари, побачивши, що ніхто не збирається повертати їм їхні будинки, просто почали будувати нові. Десь до кінця
Україна достатньо толерантна держава — наприклад, якщо людина не бажає реєструвати ідентифікаційний код, держава їй це дозволяє. Суперечностей, котрі повністю не відповідають ісламу, насправді небагато. У деяких випадках, коли не збігаються норми світської держави Україна та ісламські уявлення, мусульмани якось пристосовуються. Наприклад, Міністерство внутрішніх справ має постанову, що
Бувають різні люди, але більшість мусульман дотримується всіх законів та порядків, що існують в Україні. У разі, якщо якийсь закон не відповідає шаріату, мусульманин може звернутися до релігійних діячів: як бути? Є така дуже авторитетна установа як Рада з фетв (фетва — це богословська постанова), яка допомагає мусульманам Європи зручніше інтегруватися в суспільство. Мусульманські європейські лідери мають низку відповідей по напрацюванню богословських постанов, які рекомендують, що робити мусульманам у європейських країнах. У нас же немає таких видатних шейхів, які можуть видавати свої постанови, тому що іслам в Україні був у підпіллі до створення незалежної держави, і ми лише зараз відроджуємо наше релігійне життя. І доки у нас таких фундаментальних напрацювань, щоб ми могли посилатися на них, нема, ми змушені посилатися на європейський досвід.
Наостанок хочеться нагадати, як рік тому на сімферопольському мітингу кримських татар на підтримку цілісності України вперше пролунало гасло, яке тепер уже навіть не видається особливо екзотичним: «Аллаг Акбар! Слава Україні!»
Автор Атанайя Та
Джерело: Конгрес «Світ»