Відомий український експерт, директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос вважає, що в конфлікті між Ізраїлем і Палестиною Україна повинна сприяти реалізації Резолюцій РБ ООН, спрямованих на справедливе врегулювання близькосхідного конфлікту. Про це він пише на своїй сторінці в соцмережі «Фейсбук». Наводимо повний текст аналізу.
Пропоную вашій увазі конфліктологічний аналіз постанови 5530 щодо визнання Україною ХАМАС терористичною організацією, зареєстрованою депутаткою від партії «Слуга народу» Василевською-Смаглюк.
Для цього пропоную скористатися методологією «Не нашкодь» — «Do No Harm», яку використовують для аналізу результативності гуманітарних місій у зонах конфліктів. У своєму аналізі ми спираємося на позицію України, висловлену президентом України В. Зеленським у твіттері: «Потрібно негайно зупинити ескалацію заради життя людей». Тобто українська офіційна позиція полягає в негайній деескалації конфлікту та припиненні кровопролиття для збереження життя людей і продовження мирного процесу за принципом «Two-state solution».
Розпочнемо наш аналіз із визначення контексту конфліктної ситуації. 11-денний конфлікт зупинений зусиллями США, а також групою країн на Близькому Сході, зокрема Єгипту, які долучилися до переговорного процесу між сторонами. Хто в цьому конфлікті прямі ворогуючі сторони — безпосередні конфліктуючі актори: з одного боку, це держава Ізраїль на чолі з прем’єром Біньяміном Нетаньягу, з іншого боку — ХАМАС, або Ісламський рух опору. Все це відбувається на тлі тривалого, багатолітнього насильницького конфлікту за ресурси (контроль над землею) і за ідентичність (образно кажучи, право на первородство). Попри поширені розмови про те, що начебто за палестинцями стоїть якась величезна сила у вигляді арабських націй та держав, це твердження як мінімум застаріло років на 30, а то й більше. Фінансова допомога палестинцям присутня (наприклад, Катар надає близько 1 млрд доларів Газі), але вона скоріше дозволяє ХАМАСу підтримувати низький рівень для існування своїх громадян в умовах блокади, але жодним чином не забезпечує стратегічних переваг над Ізраїлем. Є ще, звісно, Іран, який передає ХАМАСу технології та, підозрюю, складові для виробництва ракет і дронів. При цьому зрозуміло, що в міру здешевлення технологій переваг державних утворень над недержавними ставатиме все менше, а шкоди, яку можуть завдати недержавні утворення, буде все більше. Крім вищеназваних акторів, ще є Палестинська Автономія на чолі з Махмудом Аббасом, він же Абу Мазен, який на відміну від керівництва ХАМАСу, обтяжений певними зобов’язаннями та мусить діяти в ситуації цугцвангу, де кожен наступний крок ускладнює його ситуацію. Це можна простежити, розглядаючи дилему Східного Єрусалиму та виборів, з якою він стикнувся. Не скасовувати вибори та фактично визнати, що Східний Єрусалим юридично не входить до майбутньої Палестинської Держави, або скасовувати вибори та наражатися на звинувачення в узурпації влади та боязні програти вибори ХАМАСу.
На цьому тлі відбуваються події в Єрусалимі, де зусиллями поліції та праворадикальних екстремістських єврейських груп роздмухується конфлікт під час святкування мусульманського місяця Рамадан. Тобто акторами, безпосередньо залученими у конфлікт, є ще єврейські екстремісти, радикальна арабська молодь та ізраїльська поліція. Також акторами є активісти, які протестують проти виселення арабів з району Шейх-Джарра у Східному Єрусалимі, та знов таки поселенська єврейська організація, що подала позов, на підставі якого ухвалено рішення про виселення; крайньоправі політики на чолі з Ітамаром Бен-Гвіром, лідером партії «Оцма єгудіт» («Єврейська сила»).
Тепер переходимо до постанови, що, як ми з вами з’ясували, має відповідати інтересам України.
Перший рівень нашого аналізу — оцінка систем та інститутів сторін конфлікту.
ХАМАС контролює ситуацію в Секторі Гази, веде переговори з ФАТХ (панівна партія в рамках парасолькової Організації визволення Палестини) щодо подолання наслідків громадянського конфлікту 2007 року та одночасно намагається посилити свій вплив на Західному березі річки Йордан, використовуючи обставини конфлікту навколо Східного Єрусалиму, в тому числі для перемоги на майбутніх виборах. Головна мета ХАМАСу — це перемога над Ізраїлем та повернення палестинських земель. З другого боку, це Ізраїль в особі прем’єр-міністра Нетаньягу, який хоче й надалі залишатися на цій посаді або в крайньому разі виграти ще одні, вже п’яті за останні два роки, вибори. Стратегічне завдання Нетаньягу полягає в гальмуванні мирного процесу та підтримці колонізаційної політики (будівництво поселень) на окупованих територіях, проти чого виступає Україна. Див. голосування за резолюцію РБ ООН 2334 від 23 грудня 2016 року щодо створення ізраїльських поселень на територіях Палестини, захоплених 1967 році, включаючи Східний Єрусалим.
Чи зменшить рівень ворожнечі та протистояння інститутів запропонована постанова? Ні. Ми до того ж підважуємо свої голосування в ООН, демонструючи непослідовність і несерйозність нашої позиції.
Наступний рівень — ставлення та дії.
Сторони ставляться одна до одної вороже, існують численні випадки, які свідчать про системну дискримінацію палестинців і навіть сформований режим апартеїду щодо палестинців, які мешкають на окупованих територіях (див. звіт ізраїльської правозахисної організації «Бцелем»). Армія та поліція діють брутально і не несуть юридичної відповідальності за смерть палестинців, пояснюючи їх убивства необхідною обороною з міркувань безпеки (див. дискусію щодо поширення юрисдикції Міжнародного кримінального суду на Західний берег та Сектор Гази). Також в Ізраїлі, особливо на територіях, поселенці часто застосовують зброю та вбивають палестинців, а ще псують їхнє майно. В Ізраїлі діють закони, що дозволяють колективне покарання — від підриву будинків, де мешкали терористи-смертники, до блокади чи закриття тих чи тих територій.
Палестинці демонструють високий рівень ненависті до ізраїльтян, особливо до тих, хто мешкає на територіях. Мають місце вбивства або спроби вбивства поселенців. Палестинці здійснюють терористичні акти на територіях і в самому Ізраїлі, діючи невибірково проти мирного населення. Палестинці регулярно обстрілюють ракетами південь Ізраїлю з Сектора Гази, а останнім часом і центр країни.
Чи сприятиме постанова покращенню ставлення сторін конфлікту одна до одної, чи зменшить вона кількість ворожих актів? Ні, навпаки, вона може посилити ворожнечу в Україні між спільнотами арабів і євреїв, що мешкають у нашій країні, бо ми демонструємо прихильність до однієї зі сторін, і формально СБУ має почати здійснювати оперативні заходи на предмет пошуку прихильників ХАМАСу. Цілком можливо, що в цьому разі будь-яка демонстрація незгоди з політикою Ізраїлю та підтримка мешканців Гази може розглядатися як підтримка терористичної діяльності.
Наступний рівень — цінності та інтереси.
І палестинці, і ізраїльтяни — націоналісти, що прагнуть володіти територією історичної Палестини. Одні апелюють до 2000-літньої історії та Святого Письма, другі — до неперервного життя на цій території протягом століть. Їхні релігії, юдаїзм та іслам, походять з одного кореня, а народи за походженням є семітськими, що, до речі, підважує термін антисемітизм. Обидва народи хочуть жити в мирі та безпеці, вільно й без насильства.
Чи сприятиме останньому ця постанова? Ні. Мало того, вона надає переваги ізраїльській позиції, не враховуючи обставин, у яких відбувалася ескалація. З огляду на активну співпрацю з арабськими країнами, ця постанова може завдати шкоди нашим економічним інтересам або ускладнить підтримку арабами нашої позиції під час голосувань на міжнародних форумах. До речі, серед тем, які системно відстежуються в Ізраїлі щодо України, крім антисемітизму є дедалі вищий рівень нашої економічної співпраці з арабами.
Наступний рівень — досвід.
Сторони мають драматичний досвід, який значною мірою посилює їхнє прагнення до безпеки та готовність до застосування насильства (у відповідь). Колективна травма Голокосту (Шоа) та вигнання 1948 року (Накба) — і те, й те перекладається як Катастрофа — не зближує позиції сторін, не збільшує співчуття між ними, натомість посилює жалість до себе й готовність до насильства. Водночас сторони мають і відмінний досвід: більшість ізраїльтян насолоджується демократичним правлінням, тоді як палестинці протягом 70 років перебувають у стані окупації — спершу йорданської, а потім єврейської. Демократичні практики на палестинських територіях розвинуті слабко, а практики розв’язувати проблеми через насильство поширені.
Чи можемо ми цією постановою чимось їм зарадити? Питання риторичне.
І останній рівень — символи та випадки.
Кожна сторона прихильно ставиться до актів, що демонструють підтримку їхнім інтересам і прагненням. Утім, Ізраїль часто зловживає, особливо коли ставить знак рівності між критикою політики Ізраїлю на Близькому Сході та антисемітизмом, перетворюючи єврейські громади деінде на заручників інтересів конкретних ізраїльських політиків. Я, звісно, не можу стверджувати, що в цієї постанови в Тель-Авіві чи Єрусалимі є куратор, який в рамках посилення ізраїльської позиції реалізує акцію сприяння через українського депутата. Це, звісно, нісенітниця, адже наші депутати кришталево чесні й діють лише відповідно до українського законодавства. Але, якби я був тим неіснуючим куратором, я б діяв саме таким чином і з задоволенням очікував би на підвищення чи чергову зірочку.
Отже, зареєстрована постанова 5530 не відповідає національним інтересам України. Україна, як і раніше, має засуджувати застосування обома сторонами невибіркового насильства проти мирного населення та сприяти реалізації Резолюцій РБ ООН, спрямованих на справедливе врегулювання близькосхідного конфлікту.
