Дипломати Золотої Орди. Частина перша

Виникнення золотоординської держави (Улус Джучі) в 60-ті роки XIII ст. було однією з найважливіших подій світової історії. Сам факт появи такої держави привернув увагу не тільки найближчих сусідів, але також і країн, що лежали далеко від її кордонів. Про зміну геополітичної ситуації в Євразії свідчать всі історики, які писали про завоювання монголів.

Відразу ж після завершення основної фази завойовницьких походів до ставок правителів монголів потягнулися посольства з ближніх і далеких країн. Першим, хто спробував використувати їх силу в своїх цілях, був Папа Римський Інокентій IV. У 1246 році він відправив до правителів кочівників досвідченого і розумного дипломата Плано Карпіні. Метою його місії було направити силу Монгольської імперії проти мусульманських держав Близького Сходу. Передбачалася також і можливість прийняття правителями монголів християнства.

Карпіні вдалося зустрітися з ханом Бату в його столиці — Сараї. Після цього він вирушив до Карокорума, де удостоївся аудієнції у великого хана Гуюка, якому передав послання Папи. Свою подорож Карпіні описав в книгах Historia Mongalorum («Історія монгалів») і Liber Tartarorum («Книга про татар»), що стали одними з головних джерел про найбільшу кочову державу в історії.

Творцем Золотої Орди за правом вважається хан Берке, він став правителем незабаром після смерті хана Бату. Будучи мусульманином, Берке активно налагоджував контакти з ісламським світом. При ньому карбувалася монета з ім’ям аббасидського халіфа аль-Мустасіма. У 1257 році новий великий монгольський хан Мунке організував похід на столицю халіфату Багдад. У той час це було величезне місто, центр культури і науки світового значення. На чолі армії стояв онук Чингісхана язичник Хулагу. Після тривалої облоги в 1258 році він захопив і зруйнував Багдад, убивши халіфа і взявши в полон всю його сім’ю.

Арабський історик Ібн аль-Фуваті так повідомляє про цю подію: «Коли султан світу Хулаку (Хулагу) зупинився в аль-Іраку, він убив аль-імама аль-Мустасіма бі-л-Лаг і схопив його сім’ю. Двох його дочок відправив до свого брата Манку-кану (Мунке). Одна з них померла в Бухарі, інша доїхала до Манку-кана».

Це вбивство викликало гнів Берке, який пообіцяв помститися Хулагу. Напружені відносини між двома могутніми правителями привели до того, що Берке відкликав свої загони з армії Хулагу. Однак повернутися в Улус Джучі вони не могли через загрозу нападу хулагуїдів. І тоді Берке наказав їм йти в мамлюцький Єгипет. Ця зовнішньополітична комбінація стала можливою завдяки наполегливій роботі дипломатів двох країн.

Правителями єгипетської держави з 1250 року було мамлюки — тюрки, вихідці з Північного Причорномор’я, Криму і Кавказу. В Єгипті вони були військовою кастою, що контролювала всі найважливіші інститути держави. Перед загрозою вторгнення армії Хулагу мамлюки шукали собі надійного союзника. І такого союзника вони знайшли в особі правителя Улус Джучі.

Дипломатичні відносини Єгипту і Золотої Орди базувалися на основі традицій, закладених Арабським халіфатом і Візантійською імперією. Часто налагодженню контактів між державами сприяли купці, які виконували одночасно і функції дипломатів. Перший відомий лист єгипетського султана аль-Маліка аз-Захіра було доставлене хану Берке довіреним аланським купцем. У ньому він вказував хану на загрозу з боку Хулагу і підбурював Берке до нападу. Аргументував це султан такими словами: «Іслам не міститься тільки в одних словах; священна війна є одна з [головних] опор його».

Після того, як загони Берке прибули до Єгипту, аль-Малік аз-Захір вирішив відправити у Сарай свою дипломатичну місію. Її головою був призначений емір Сайф ад-дін Кушарбек. Незалежно від султана своє посольство в Єгипет направив і хан Берке. За збігом обставин обидва посольства зустрілися у Константинополі і були прийняті візантійським імператором Михайлом Палеологом, який намагався підтримувати дружні відносини зі своїми грізними сусідами.

Посольство хана Берке очолювали Джалал ад-дін ібн аль-Каді і шейх Нур ад-дін Алі. До моменту прибуття золотоординських дипломатів в Єгипет вже було відомо про те, що Берке віддав наказ атакувати армію Хулагу в Закавказзі. Втім, війна там виявилася справою не простою, і після перших успіхів настала низка невдач. Командувач армією Улус Джучі полководець Ногай був розгромлений в битві поблизу Шамберана і змушений був рятуватися втечею. Війська Хулагу вторглися в межі Золотої Орди. І лише після приходу головної армії на чолі з самим Берке військам хулагуїдів вдалося завдати поразки в битві на Тереку. Але втрати обох сторін були настільки великі, що вони виявилися не в змозі продовжувати війну.

Тим часом єгипетське посольство прибуло морем до Криму, звідки відправилося через причорноморські степи в ставку Берке. Хан прийняв послів у величезному наметі, який вміщував більше 500 осіб. Зберігся опис зовнішності хана Берке, складений арабським автором аль-Муфаддалом. «У нього була рідка борідка, широке обличчя жовтого кольору. Волосся він зачісував за вуха, а в одному вусі у нього висіло золоте кільце з коштовним камінням. Хан Берке був одягнений в шовковий кафтан, на голові — ковпак. Він був оперезаний золотим поясом із зеленої булгарської шкіри, прикрашений дорогоцінним камінням. На ногах він носив черевики з червоної шагреневої шкіри. На поясі у Берке висіли чорні кручені роги, покриті золотом».

Під час прийому був зачитаний лист султана аль-Маліка аз-Захіра до хана, який прийняли з прихильністю. У ставці хана єгипетські дипломати пробули 26 днів. Для зміцнення союзницьких відносин Берке вирішив відправити разом з єгиптянами у відповідь посольство. Його очолювали високопоставлені чиновники ординської адміністрації: Арбуга, Уртімур та Унамас. Кожному з них був вручений особливий лист, адресований султану.

Ці листи були надзвичайно важливі для Берке. У них він пропонував єгиптянам виступити проти Хулагу одночасно з ординською армією, тим самим підвищивши шанси на успіх всієї кампанії. У листі він також писав: «І нехай дізнається султан, що я воював з Хулагу, який від плоті і крові моєї, для вознесіння понад усе слова Аллагового, із старанням до сповідання Ісламу, бо він [Хулагу] бунтівник, а бунтівник не вірує в Аллага і посланця його».

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»